Єрмоузурпація. Чи загорнув Захід у The Washington Post сигнал про потребу зміни Зе-влади?

Нова хвиля, котру розгойдав своїм особисто зліпленим «Ноєвим ковчегом» глава офісу президента Андрій Єрмак, змушує ЗСУ все частіше передавати обурливі привіти з фронту владі на печерських пагорбах.

Скандал минулого тижня щодо покарання комбата 46-ї десантно-штурмової бригади з позивним «Купол» (підполковник Анатолій Козел) за сказану правду щодо якості підготовки новобранців української армії в інтерв’ю американському виданню The Washington Post набув чималого розголосу.

Як можуть покарати істинного воїна? Бойового офіцера? Перевести в тил на мирну роботу саме тоді, коли на полі бою вирішується доля України і він себе бачить лише там.

Паралельно з цим на екранах «єдиної пропаганди», наче так і має бути, з’являється у вигляді видатного волонтера звинувачуваний США у роботі на московію, близький по духу Коломойському Олександр Дубінський.
Отже, доки на фронті йдуть запеклі бої, у тилу влада крутить свій антиукраїнський треш.

Солдати воюють не за Єрмака й не за Зеленського

Про потрійні стандарти влади як реакцію на скандал щодо «Купола», одного з перших, хто отримав звання «Народний герой України», написав у соцмережі солдат 46-ї бригади Володимир Шевченко.

«На практиці знімають із посад найкращих комбатів цієї 9-річної війни. Намагаються заткнути рота військовим, щоб вони, не дай Боже, не зруйнували картинку світу, змальовану владою для пересічного. ...Ми дуже швидко і болісно профукаємо все, за що вже загинули десятки тисяч людей. Повторюється історія сторіч­ної давнини.

«Танок на граблях» відбувається як по нотах, — обурюється Шевченко. — Після такого інтерв’ю («Купола». — Ред.) вище військово-політичне керівництво мало б зібрати термінову нараду для усунення значних проблем. Бо це думка не диванного експерта про «двє-трі нєдєлькі», а виважена думка людини найвищого класу, яка користується повагою і своїх підлеглих, і вояків інших підрозділів, котрі з ним перетиналися. Та замість цього вище військове керівництво вирішило покарати надто розумного комбата і зняти його з посади. Але так не можна під час вирішальної війни!

Хоча найвагоміші зараз не посади, а наслідки, головний із яких — демотивація професійної та інтелектуальної частини війська. Ці люди — не бидло без права голосу. Вони вибороли своє право на експертну оцінку кров’ю, потом та роками війни. І немає іншого, більш вдалого часу для її озвучення, ніж зараз, під час війни. Бо без цієї експертної думки ми програємо. Перемога ні хрена не очевидна, ми не на фінішній прямій і в нас не все добре. Армії по фігу президент, його команда — абсолютно. Армію надихають ті, що позаду, вдома, в тилу та ті, що ведуть уперед, — командири. Ми, солдати, стоїмо не за Єрмака і не за Зеленського. Стоїмо за народ!».

Влада може обурюватись скільки хоче, намагатись кошмарити військових, бо вони публічно обурюються реальною картиною, котру бездарно мазюкають можновладці, але ж має вистачити сірої речовини в голові, аби додуматись, що сам факт оприлюднення матеріалу такої тональності у The Washington Post може означати, що колективний Захід, не дочекавшись адекватних, відповідних рішень від президента Володимира Зеленського щодо руйнівної корупційно-зрадницької складової влади України у війні та через наявність у ній токсичних і підозрюваних у державній зраді персонажів, — уже серйозно замислився про зміну керівництва. Для чого ще більше ускладнювати свій іміджевий стан?

Токсикоз від Єрмака

Коментуючи згадану ситуацію, народний депутат Софія Федина прямо заявляє, що глава офісу президента Андрій Єрмак «спустив» наказ приборкати ЗСУ.

Правду кажучи, ім’я Єрмака вже набило оскомину. І все всім про нього зрозуміло, лише Зеленський нічого не бачить. Чи не хоче бачити?

А тим часом Єрмак вибудовує тоталітарну систему за типом росії. Диктатура в державі вже сформована. «Свобода слова» — просто словосполучення, придворна журналістика вже стоїть на колінах, президенту — лише компліментарні запитання.

Парламентаризм загнаний під плінтус. Виконавчу гілку влади повністю формує Єрмак. Він переміг усіх: Андрія Богдана, Кирила Тимошенка. І хоча Єрмак — лише канцлер офісу президента, він керує зовнішньою і внутрішньою політикою.

Поки «боневтік» їздить по світу й збирає оплески, що належать не йому, а нашим ЗСУ та всьому українському народу, Єрмак придумує нові «фішки» тотального контролю. Хоча вони не нові, а кадебешно-ефесбешні «геніальні» ідеї, що були виколихані в Радянському Союзі.

Як-от, одна з останніх. На селекторній нараді нарешті придумали, що робити з депутатами ВР, котрі відвідують міжнародні зустрічі за кордоном. Про «успіх» нашої дипломатії не йшлось, то окрема тема.

Отже, вирішили заборонити народним депутатам відвідувати міжнародні зустрічі без співробітника СБУ чи посольства (!). Ми знову в СРСР, бо саме так тоді відбувались візити радянських чиновників, артистів, науковців за кордон. Кадебісти з обох боків слідкували за кожним рухом і поглядом.

А сьогодні — з якого дива прем’єр Шмигаль має розповідати нардепу, представнику законодавчої гілки влади, яка голосує й обирає Кабмін, правила перетину кордону? А до того дозвіл на виїзд має дати спікер, хоча останнє виправдовують війною.

Це цирк, але не смішно. Скажімо, якщо депутат має брати участь у засіданні ПАРЄ з питань міграцій, ні есбеушника, ні представника посольства туди не впустять.

А якщо депутат просто тупо не хоче, щоб біля нього була якась «шавка» Єрмака? Бо призначенням послів держав також займається Єрмак, хоч як би це заперечував міністр закордонних справ Кулеба. Не кажучи вже, що на поїздки наглядачів від Єрмака потрібно витрачати гроші платників податків.

А що, дипломатам нічим займатись? У нас, скажімо, програшні позиції у східній Африці: там кермують Китай і росія. То чому б не працювати над поліпшенням цього напрямку?

І за такого стану речей ми не лише Африку, а й Близький Схід можемо профукати. У нас також дуже посередні позиції в Азії. То, може, зосередитись на цьому, а не придумувати, як би це депутатів за кордоном ледь не в туалет водити?

Може, взагалі згадати про таку серйозну і впливову країну, як Китай, і призначити туди посла? Хоча б заради експерименту. Невже нецікаво?

До речі, європейці вже здивувалися згаданому нововведенню. Наша влада пояснює наявність наглядачів за нардепами «міркуванням безпеки».

Тобто, пані посол у Болгарії, довкола призначення котрої було чимало суперечок (вона свого часу добре себе зарекомендувала як сексолог, а не дипломат), — буде охороняти народного депутата України? Де, яким методом і в яких місцях?

«Влада мотивує це тим, що народного депутата треба оберігати. А можна не оберігати мене за державний кошт? Якось без охорони Єрмака впораємось, — обурюється народний депутат від ЄС Олексій Гончаренко. — Я взагалі не можу зрозуміти, чим вони займаються прямо зараз. Що, це найголовніше під час війни?».

До речі, після призначення послом у Болгарії пані з суперечливим як для дипломата резюме ця країна, котра й так достатньо великою кількістю політиків і пересічних громадян підтримує рашу, вже не натякає, а каже прямо, що не дуже хоче поставляти нам ­зброю! Що за дивний збіг?

Узурпація влади наяву: тактика знищення опозиції, придушена дипломатична служба, підконтрольна кадрова політика — все заточено під Єрмака. І якщо в чинний парламент депутатів від партії Зеленського заводили Андрій Богдан, Кирило Тимошенко, Дмитро Разумков, той же Єрмак, то наступні депутати партії Зеленського, очевидно, будуть гвардійцями кардинала Єрмака. Бо фактично він сьогодні править країною, позаяк Зеленський йому делегував ці повноваження.

І що з того, що відомий адвокат Сергій Крижанівський має намір судитися з главою ОП Андрієм Єрмаком? У своїй позовній заяві він звинувачує Андрія Єрмака у державній зраді, вочевидь, тому-то справа й висить у юридичному повітрі коридорів Шевченківського суду Києва й наразі не рухається. Хоча Крижанівський уперто йде до мети, серед його вимог — перехресний допит Єрмака й Зеленського щодо візиту на початку 2020 року до Оману. Можливо, колись ми почуємо деталі цієї сміливої справи.

Ранкова кава від Коломойського

А тут і нова серія політичного реаліті-детективу вилізла на екрани. На «1+1» такі історії про патріотичні будні волонтера впевнено, ледь не по-геройськи розповідав токсичний ексмедійник та екснардеп Олександр Дубінський.

Ми вже писали, що важко уявити більш проросійського персонажа, котрий перебуває під санкціями США разом з державним зрадником, ефесбешником Андрієм Деркачем.

Виходить, що не просто так 8 відсотками «плюсів» продовжує володіти дружина Медведчука. Тому квота на агентів впливу кремля в інформаційному просторі України витримується чітко. І що, далі лише збільшуватиметься?

Гріш ціна всім заявам про боротьбу з проросійськими силами. Це явний сигнал до їхнього контрнаступу. І спершу вони всі просто одягнуть вишиванки.

Водночас ще один момент: український олігарх Ігор Коломойський із притаманним йому почуттям гумору демонструє свій вплив і здатність безкарно згодовувати українцям будь-яке лайно. А всі обшуки та справи проти нього, як ми  писали й, на жаль, не помилились у прогнозах, виявились бутафорією.

Найганебніше, якщо за 2-3 тижні населення забуде прізвище розстріляного за гасло «Слава Україні!» бійця. А проворний Дубінський, котрий це гасло називав нацистським, завдяки єдиному телемарафону відмивання влади від слідів зради й корупції залишиться знаменитим і популярним. І, ймовірно, ще кудись буде обраним.

Ми здогадувались про наслідки всенародного божевілля 2019 року. Розпочате нове загострення не припиняється. Тому поява на блакитних екранах Дубінського може означати програш майбутнього країни не на фронті, а в тилу. Як це, на жаль, уже було в нашій історії.

Сьогоднішня Банкова —Грушевського — це сіра чиновницька маса, котра продовжує підтримувати найкращі корупційні традиції. Живуть подвійними стандартами. Немає культури слугування народу, лише культура забезпечення власного благополуччя завдяки використанню політичних та чиновницьких інструментів.

Чи треба все це розуміти так, що «тіньовий президент» Андрій Єрмак, не маючи жодних ідей для побудови майбутнього (і байдуже, яка в нього посада, бо з таким апломбом і впливом бодай одну, а потрібно було б мати), значно комфортніше почувається на кладовищі атрибутів СРСР, чого, вочевидь, і нам бажає?