І тижня не минає, щоб зацікавлені політикою не перемелювали чергові не лише військові, а й політичні підтексти різних рухів Банкової.

Однією з найважчих задач, пронизаних хитросплетіннями політичних головоломок у період війни, є питання колаборації та співпраці частини населення, зокрема еліт, з окупантами.

Останні хвилі народного невдоволення через швидку тимчасову окупацію нових територій півдня України

Отже, найважливіша битва, на думку західних військових експертів, ще не почалася. І ми вже так настраждалися, стільки втрат зазнали, що нам іще вчора потрібні адекватні удари у відповідь, а не просто керченський міст чи Бєлгород. Нам потрібні ракети, здатні долітати до Москви.

Війна не час для критики? Але війна час для глибокого занурення в реальність. І серед головних питань: чому наші славні міста за короткий період перетворились у первісну дикість ординського поля? І чи могло б бути по-іншому?

Активно розгорається у медіапросторі України тема зрадників та колаборантів. І в «Україні молодій» вона отримала продовження завдяки читачам, котрі загострили увагу на особі нардепа Андрія Деркача.

Місяць війни вже змушує виявляти, оприлюднювати болючу червоточину зрад і колаборацій посеред сторінок трагічно - героїчної книги нашої визвольної війни, яку Україна пише й транслює всьому світу у стримі.

Коли пристрасті довкола перемовин дещо вщухли, на перший план вийшов тверезий аналіз, однак не дуже оптимістичний. Немає від цих перемовин користі, але найважливіше, що немає і шкоди.

Війна Росії проти України була абсолютно передбачуваною. Водночас, Україна – єдина держава, на якій путін може зламати зуби.

Це війна не проти України, це війна Росії проти самої себе, бо вона несе їй безчестя.