Літо вже майже на порозі, але ще є час, аби спланувати свою відпустку. Хтось збирається традиційно поніжитися на пляжах чорноморського узбережжя, хтось задовольниться відпочинком на Світязі, а дехто не поїде далі своєї дачі, бо віддає перевагу тихому, безлюдному відпочинку на природі.

Дорогу на вулицю Садову в прилуцькому селі Маяки знають сьогодні чимало волинських підприємців, які торгують дитячими речами. Тут розташований невеличкий швейний цех, продукцію якого вже знають у багатьох куточках України. Про його існування сама дізналася кілька років тому, коли у мене народився перший онук. Непроста то справа — вибирати шапочки, повзунки і кофтинки для новонародженого, коли товару багато, а якісного й красивого і щоб ціна не кусалася — негусто. Оббігала тоді ледь не всі точки на Центральному ринку в Луцьку. То занадто яскраві малюнки, то тканина пахне фарбою, то дизайн ніякий. Поки люди не підказали: «Шукайте маяківський інтерлок». Знайшла кілька точок, де продавався цей невідомий мені крам для найменшеньких. У штанцях і бодіках, пошитих у Маяках, уже виросли двоє моїх онуків. Та на вигляд вони ще геть нічого, не кажучи про те, що ніде ніщо не розпоролося, не порвалося й не облізло. На тлі засилля неякісного ширвжитку, яким завалені наші ринки, це вже про щось говорить.

В обласному центрі Волині потужними темпами завершується реконструкція залізничного вокзалу. Луцький вокзал був чи не єдиним на Західній Україні, якого свого часу не торкнулися великі зміни. Ділянка залізниці була електрифікована ще за керівництва покійного Георгія Кірпи, а на вокзал тоді не вистачило коштів. І ось тепер красень–вокзал готується восени до урочистого відкриття. На його реконструкцію «Львівзалізниця» має витратити майже 16,5 мільйона гривень. Повністю перебудована споруда із надбудованим другим поверхом розрахована на пасажиропотік, що в п’ять разів перевищує нинішній. Така щедрість і робота «із запасом» були б похвальними, якби не одне «але».

На початку 90–х до Луцька приїздило немало іноземців, шлях яких пролягав в одну установу — будинок дитини. Тоді чимало вихованців цього сирітського закладу виїхали за кордон із новими батьками. Пам’ятаю, як вражала нас тоді відвага шведів і німців, які усиновлювали безнадійно хворих українських сиріт. Багатьом iз цих діток справді пощастило, бо то був їхній єдиний шанс на гідне життя, а не жалюгідне існування в інтернаті для калік. І треба було ще з десяток років, щоб ми, українці, зрозуміли, що можемо й повинні самі допомагати своїм сиротам. Треба тільки трішки відкрити своє серце для любові та милосердя...

Тільки лінивий нині на Волині не робить запасів цілющого березового соку. По чудодійний напій їдуть волиняни до лісів і лісочків, везучи слоїки та бідони хто велосипедом, хто автомобілем. Ті, хто не має часу на заготівлю, можуть купити сік і на ринку: підприємливі сільські мешканці налагодили його поставку в півторалітрових пластикових пляшках. Коштує така пляшчина зовсім небагато — 2,5 гривні. Це навіть дешевше за воду, а користі — у кільканадцять разів більше.

Особисто я ніколи не розуміла мисливців і їхнього бажання позбавити життя нещасну загнану тварину. Та що візьмеш із них, чоловіків, у яких інстинкт мисливця зберігся в генах ще від первісних часів, коли вони полювали на мамонтів, щоб прогодувати своє сімейство. Але щоб жінка взяла до рук рушницю — це щось аномальне. Коли знайомі розповіли мені про одну з таких представниць прекрасної половини, відразу подумала: напевне, тато «підсадив» доньку на таке незвичне для жінки хобі. І тато як мінімум був міліціонером. Та знайомство з Людмилою Кундюк повністю розвіяло всі мої припущення.

Минулий тиждень приніс народному артисту України Валерію Мареничу чудову новину: волинська влада придбала для нього сучасну однокімнатну квартиру. У присутності журналістів голова обласної держадміністрації Борис Клімчук вручив артистові сертифікат на нове помешкання, документи ж, пообіцяв, будуть пізніше. Але ремонтом у новобудові можна вже займатися.

Роботи у луцьких міліціянтів незабаром може поменшати, бо їм більше не треба буде охороняти бігборди із фотографіями усміхнених високопосадовців від «терактів» громадян. Депутати Луцької міськради на своїй останній сесії проголосували за заборону зовнішньої реклами, на якій є фото посадовців та зазначено їхні прізвища й посади.

Ще 17 грудня 2010 року депутати Луцької міської ради більшістю своїх голосів присвоїли посмертно звання «Почесний громадянин Луцька» провідникові українських націоналістів Степанові Бандері за значний особистий внесок, героїзм і самопожертву в національно–визвольній боротьбі. За це рішення проголосували тоді 31 депутат із 50. Хоча лунали й протилежні думки, мовляв, не варто присвоювати такі звання постаті, яка розділяє Україну.

У повітрі все більше пахне весною. І наші читачі традиційно просять надрукувати прогноз погоди на рік від відомого волинського народного синоптика Володимира Лиса. На жаль, «УМ» уже не зможе порадувати шанувальників його метеорологічного таланту. Бо Володимир Савович вирішив «зав’язати» з прогнозуванням, принаймні з оприлюдненням своїх прогнозів у ЗМІ. Як він пояснив «УМ», «моє хобі не минуло, а просто вичерпалося».