У травні Волинь знову відвідав племінник Лесі Українки Роберто Гааб, котрий мешкає нині у Швейцарії. Це не перша його поїздка в Україну і на Волинь, зокрема. Дванадцять років тому він, громадянин Швейцарії і успішний правознавець, вперше приїхав на землю, де колись мешкав його знаменитий рід Драгоманових–Косачів, де народилася і виросла його бабуся Оксана Косач–Шимановська та знаменита тітка, відома українська письменниця Леся Українка.

У передвеликодні дні на Волині відбулася презентація факсимільного видання Луцького Псалтиря, що є унікальною рукописною книгою XIV століття. Він був написаний у 1384 році до річниці смерті великого князя волинського Дмитрія–Любарта. Подібних книг збереглося небагато. Але це видання унікальне ще й тим, що є першою копією рукописного варіанту Псалтиря, авторство якого належить настоятелю Луцького Катерининського храму отцю Івану.

Коли дізналася про незвичайне захоплення 32–річного лучанина Руслана Теліпського, перше, що спало на думку: «Невже серед нашої молоді є ще такі?!». Він не просто вивчає Шевченка, а ще й збирає по всьому світу фотографії його монументів, стел, погрудь, меморіальних дощок. Уже десять років подорожує світом і Україною, поповнюючи свою «Монументальну Шевченкіану».

У колекції Теліпського — понад 500 власноруч зроблених світлин із меморіальним зображенням Кобзаря з усіх міст і містечок України та з понад двадцяти країн Європи, Азії та Америки. Мандрівний дослідник–шевченкознавець мріє відвідати всі місця та створити електронний каталог i видати ілюстровану книгу–довідник. Його фотошевченкіана експонувалася у багатьох країнах світу — понад 30 виставок, лише в Канаді їх було 12. Окрім того, він активний громадський діяч, був членом оргкомітету встановлення пам’ятника Шевченку в Оттаві (2011) і нині діючого у Ризі. У 2008–му до 17–ї річниці української Незалежності організував пішу ходу з Луцька до Канева під назвою «Тарасів дороговказ». Тоді Руслан, мандруючи пішки Україною понад місяць, як колись мандрували лірники й кобзарі, пройшов територією дев’ятьох областей України, «намотавши» власними ногами понад тисячу кілометрів. У Теліпського є бажання повторити таку акцію в 2014 році з більшою групою однодумців.

2002 року у Волинській обласній клінічній лікарні вперше було зроблено операцію на серці. Для маленької Волинської області оперативне втручання такого рівня стало вагомою подією. Минуло десять років, і нині такі операції — звична річ. Волинська кардіохірургія зробила потужний ривок: лише торік тут проведено 870 втручань на серці, з них 477 коронографій, 70 стентувань, 132 операції із застосуванням штучного кровообігу, встановлено 103 кардіостимулятори. І тепер до Луцька, а не до Києва чи Львова, їдуть по допомогу чимало жителів інших областей.

Нещодавно на Волині відбулася презентація Національного проекту «Енергія природи» — «Енергія біомаси», яку представили депутатам обласної ради працівники ДП «Грін–Енерго». Перспективи для волинян, намальовані в цьому документі, вражають своєю масштабністю. Вирощувати енергетичні рослини тепер хочуть і на Поліссі — у шести районах області. На Волині мають ввести в дію аж три ТЕЦ, що працюватимуть на біопаливі.

Останні дні зими для працівників ДП «Волиньторф» видалися дуже гарячими: вони змушені були захищати своє підприємство від новопризначеного в Києві виконувача обов’язків директора. За допомогою київського чиновника, який мав його представити колективу, той намагався потрапити в робочий кабінет. Поки директор Іван Киричик їздив до столиці, аби продовжити контракт, Міністерство енергетики та вугільної промисловості тихцем прислало на Волинь засватаного претендента на його місце. При цьому не поставило до відома про нове призначення ані сам колектив, ані волинську владу, не кажучи вже про районну. Тому вся громада стала на захист «Волиньторфу», головного бю­джетоутворюючого підприємства Маневицького району. До­лучилися до цього й народні депутати, побачивши в подіях довкола підприємства непрості «кадрові перестановки».

Українці вже давно звикли: якщо перед виборами запевняють, що комунальні послуги не подорожчають, значить після виборів усе буде навпаки. Так сталося й нині. Не ­встигли нардепи обжитися у кріслах Верховної Ради нового скликання, як у квитанціях за комунальні послуги тихо й непомітно почали змінюватися цифри.

У Луцьку розгорівся скандал, пов’язаний із неправомірним вилученням дитини з сім’ї опікуна. Хлопчика–першокласника представники міської служби у справах дітей у листопаді минулого року забрали просто зі школи, навіть не поставивши до відома рідну бабусю про те, що вона позбавлена права опіки над онуком. Для когось за цими сухими канцелярськими формулюваннями стоїть буденна робота, а для маленького Любомирчика, його бабусі та сестрички — ще один жах, який довелося пережити. Чого–чого, а страждань, моральних і фізичних, доля цим дітям не пошкодувала...

Нововолинські шахтарі вийшли на мітинг протесту проти закриття трьох місцевих шахт — № 1, 5, 9. Вони вважають, що закриття Першої та Дев’ятої шахт нині недоцільне, оскільки їхні ресурси ще не вичерпані. Закриття трьох із останніх чотирьох діючих шахт боляче вдарить по мешканцях 50–тисячного міста гірників, де на зорі української незалежності люди працювали на 11 вуглевидобувних підприємствах. Вугільники просять виділити додаткові кошти на завершення будівництва багатостраждальної шахти № 10, яку споруджують ще з 1989 року. Сьогодні це єдина в Україні шахта, яку будують й на яку покладають великі надії нововолинці, бо вона має забезпечити 1500 нових робочих місць.

Луцьк кілька років тому одним iз перших в Україні відгукнувся на зміни в проведенні медичних оглядів школярів, організувавши роботу окремого відділення на базі філії міської дитячої поліклініки. Відтак батьки можуть раз на рік обрати зручний день для відвідин поліклініки з дитиною. Однак щойно вони звиклися з ново­введенням, а медики — налагодили роботу, як Кабінет Міністрів своєю постановою від 14 січня 2013 року повернув медогляди до навчальних закладів. Необхідність такого кроку міністр освіти Дмитро Табачник пояснював, звісно, винятково турботою про здоров’я українських школярів. Ідею начебто підтримали 84 відсотки батьків, які взяли участь в опитуванні під час «загальноукраїнських інтернет–зборів» (виявляється, є і такі).