Волинь — край мальовничий. Лісами, озерами й річками багатий. Здавалося б, маємо живильний ґрунт для санаторно–курортної справи. Але не склалося... За радянських часів в області діяв лише один санаторій «Лісова пісня» — в озерному Шацькому краї. Та й той — місцевого значення. Вже в 1990–х компанію йому склали оздоровниці «Турія» та «Пролісок». Останній нині добре знаний не лише на західноукраїнських теренах. У «Проліску» можна зустріти відпочивальників з усієї України, які розвідали цю оздоровницю у сосновому лісі посеред предковічної цуманської пущі за 15 кілометрів від траси Луцьк—Рівне. У санаторії матері й дитини щороку оздоровлюється майже тисяча потерпілих від аварії на ЧАЕС. 2012–го тут відпочили понад тисячу «чорнобильців» iз Волині, Рівненщини, Житомирщини, Київщини, Вінниччини. 600 путівок використали мами з дітками. Попри те, що оздоровчі заклади такого типу взимку зазвичай не заповнені ущерть, у «Проліску» життя кипить цілий рік. А на новорічно–різдвяні свята, що відвирували недавно, путівки сюди розкуповують за кілька місяців наперед.

В одному з номерів луцького готелю «Світязь» прибиральниця натрапила на тіла мертвих чоловіка і жінки. У них були вогнепальні поранення голови, а чоловік до того ж тримав у руках пістолет. Як виявилося, обоє були іноземними громадянами.

Прес–служба ДПС у Волинській області повідомила, що складено «чорний список» підприємців, які не розрахувалися з державою, через що їм тимчасово заборонено виїзд за кордон.

Він допоміг народитися тисячам нових життів. Тож має свій особливий погляд на життя і здоров’я. Микола Федорович Цюх належить до тих лікарів­практиків, для яких навчання — спосіб життя. Навіть тепер, коли за плечима вже сорок років медичної практики, не може дозволити собі перепочити. Бо вважає: лікар, який зупинився в розвитку, перетворюється на ремісника.

Він завжди мав бунтарську натуру. Хлопець із рівненської глибинки, випускник медучилища вступав до Львівського медінституту сім років поспіль! Тільки через те, що дружив із вільнодумними людьми. 1989­го відважився кинути виклик тодішній системі, пішовши з престижної роботи в Луцькому пологовому будинку, де пропрацював акушером­гінекологом понад два десятиліття і де одним iз перших на Волині освоїв ультразвукове дослідження. На зламі епох йому хотілося вирватися за рамки усталених медичних стереотипів і догм. Вважав: та система неефективна, оскільки втрачена мотиваційна складова, яка так необхідна для самовдосконалення. Микола Цюх одним iз перших організував в області приватний медичний центр.

Невідомо, як би склалася доля цуманського хлопця Богдана Чечотки, якби не юнацька безшабашність і один­єдиний вечір, який круто повернув долю. Може, він зробив би чудову спортивну кар’єру і його успіхами гордилися б не лише земляки, а й вся Україна. Відслуживши строкову службу у взводі спецпризначення, де був тренером із самбо, він мав захищати звання майстра спорту з дзюдо та самбо. В армії не залишився, хоч і пропонували хороші перспективи. Не захотів честь віддавати. Повернувся до рідної Цумані.

Намагаюся уявити Богдана у дев’ятнадцять. Міцний, спортивної статури, впевнений у собі веселун і душа компанії. Здається, немає нічого, що йому не по плечу. Життя прекрасне: довгождана зустріч із друзями, дискотеки, поїздки «на чужі села». Одна з них і поставила крапку на омріяному майбутньому...

На міському кладовищі Володимира–Волинського свій вічний спочинок знайшли 382 розстріляних у роки Другої світової війни під стінами стародавнього городища. Минулої осені тут було захоронено прах ще 367 жертв масових розстрілів.

26 листопада лучани взяли участь у ході, організованій на честь відомого захисника православ’я, поета–сатирика, луцького братчика Данила Братковського. Саме цього дня у далекому 1702 році його було публічно страчено в Луцьку на площі Ринок за участь у селянському повстанні під керівництвом Семена Палія та діяльність, спрямовану на захист православної віри. Учасники ходи вперше пройшли тією дорогою, якою йшов видатний лучанин на свою Голгофу...

...Його імені не знайдете ані в радянських енциклопедіях, ані в підручниках фізики. Навіть у сучасній «Вікіпедії» нічого про нього не значиться. Стефану Стубелевичу не судилося увійти в історію світової науки офіційно зареєстрованими винаходами. Але саме він, професор Вільненського (Вільнюського) університету, першим винайшов електрофорез, яким ми користуємося й донині. Винайшов, але не запатентував свій винахід у 1801 році. Тому авторство цього відкриття приписують професору хімії Московського університету Федору Рейссу. У 1809 році в записках «Московского общества испытателей природы» було опубліковано його роботу «Про нову дію гальванічного струму», в якій детально описано досліди, які привели до відкриття нового, до того часу не відомого явища, що отримало назву «електроосмос».

«Наші діти ростуть, і разом iз ними ростуть проблеми» — цю фразу не раз доводилося чути Людмилі Вознюк, керівнику однієї з перших на Волині дитячих громадських організацій «Центр розвитку дитини», що опікується особливими дітьми. Впродовж майже десяти років ця організація втілила в життя чимало цікавих проектів, виграючи різноманітні гранти й роблячи те, чого на Волині до них не робив ніхто. Їхній дитячий реабілітаційний театр «Забавляночка», починаючи з 2003–го, майже щороку презентував Україну на міжнародних інтеграційних фестивалях особливих театрів і повертався до Луцька з нагородами. Років вісім тому «УМ» писала про цей унікальний колектив, де дітки із обмеженими можливостями поруч зі здоровими ровесниками вчилися долати свої проблеми за допомогою мистецтва.

Праця українського селянина нагадує гру в рулетку: вгадає, якою буде погода й що варто посадити на своїх сотках і гектарах, — виграє; не вгадає — рахуватиме збитки. Як рахували їх торік волинські фермери й одноосібники, продавши вирощену картоплю за смішними, у порівнянні з попереднім роком, цінами. Цієї осені знову волиняни ламають голову, куди подіти врожай. Бульба, клята, знову вродила на славу. Як і торік, коли по всій країні картоплю збували по 80—90 копійок за кілограм. Не отримавши в 2011–му хорошого заробітку, волинські господарі прогнозували, що бульби садитимуть менше. Знову не вгадали. Посадили, може, й менше, а зберуть майже стільки ж — близько одного мільйона тонн. Це двадцята частина того, що вирощують щорічно на картопляних полях України.