Волиняни неоднозначно сприйняли повідомлення про можливий приїзд до Луцька польського президента Броніслава Коморовського. Коли стало відомо, що Віктор Янукович не зможе приїхати до Луцька, а Броніслав Коморовський не відмінив свою поїздку, пристрасті стали наростати. Народний депутат України і лідер обласної організації ВО «Свобода» Анатолій Вітів виступив із заявою, у якій застеріг, що візит Коморовського може спровокувати загострення українсько–польських відносин. На цю заяву польська сторона відповіла, що Броніслав Коморовський приїде на Волинь як приватна особа, а заява Вітіва, мовляв, віддзеркалює лише його персональне бачення, а не позицію всієї політсили, яку він представляє. «Дії «Свободи», — розповів «УМ» по телефону Анатолій Вітів, — залежатимуть від рішення нижньої палати польського парламенту в оцінці волинських подій». Як відомо, таке рішення Сейм має ухвалити у п’ятницю, 12 липня. «На зустрічі в облдержадміністрації та з польськими дипломатами ми відстоюємо позицію, що під час виступів не має бути жодних політичних оцінок тих подій, якщо приїхали молитися й шанувати пам’ять загиблих. Якщо справді говорити про формат примирення, то польський президент мав би відвідати й одне з українських сіл, спалених поляками», — аргументує «свободівець».

Чим більше я дізнаюся про те, що робилося на моїй землі 70 рокiв тому — тим більше мені хочеться молитися. За те, щоб те жахіття, яке пережили наші діди й батьки, ніколи не повторилося. Я просто не можу збагнути: хто чи що змусило людей, які вірили в Бога й ходили до церкви, в один момент стати кривавими катами і вбивцями таких же християн, як самі? Можна згадувати старі взаємні кривди, завдані одне одному в минулих століттях. Можна рахувати взаємні образи. Можна зрозуміти, але не виправдати, військових, які виконували злочинні накази. Та зрозуміти мирних поляків і українців, які взялися знищувати один одного, проживши поряд багато років пліч–о–пліч по–сусідськи — годі. Історики сперечаються, шукаючи відповіді на найпекучіші питання причин Волинської трагедії. Але важливiше слухати очевидців тих днів. Їх усе менше й менше...

Це поліське село на лівому березі Стоходу нічим ніби не відрізняється від своїх сусідів. Виросши на піщаних дюнах в оточенні соснових борів, Оленине ніколи не славилося родючими землями, зате завжди виживало з лісу та річки. Вони і дотепер годують місцевий люд: чорниця, гриби, риба, підпільні пилорами. Сьогодні тут 350 дворів і трохи більше тисячі чоловік. Як для Полісся, геть невеличке село. І все ж має свою родзинку, яка й покликала мене в цей мальовничий поліський куточок...

Замість відпочинку та оздоровлення в санаторії біля Бердянська діти з Камінь–Каширського району потрапили в екстремальні умови для виживання. Їх поселили у покинутий дитячий табір, не придатний не те що для відпочинку, а й для безпечного перебування. Група з 51 школяра і трьох вихователів поїхала на південь у санаторій «Оріон». Уже по приїзді маленькі волиняни зрозуміли, що потрапили в халепу: зачинені ворота покинутого піонерського табору, де після того, як діти помокли півгодини під зливою, їх заледве заселили по одинадцять осіб у кімнаті.

Багаторічні скарги лучан на неякісну роботу міського транспорту, особливо маршрутних таксі, втілилися у документ, який нещодавно затвердили депутати луцької міськради. Хоча чимало міських обранців скептично сприйняли появу цього рішення, однак більшість усе ж проголосувала за «Етичний кодекс водія таксі та маршрутного таксі».

...«Тут чути дух Івана» — казала колись його дружина Марія. Він тут усюди — у пожовклих фотографіях, портретах, у старому кріслі, де сидів і пив вино, у великому столі під скатертиною, на якому вибивав чечітку. Ця несподівана зустріч iз Миколайчуком для волинських кіношників стала знаковою. Вона ніби додала їм крил і впевненості. Після неї жоден їхній фільм не приїздив із фестивалів без нагород. Тут, у цьому підвалі в самісінькому центрі Луцька, вони почули найвищу оцінку своєї праці з вуст самого Миколайчука. Подивившись кілька самодіяльних фільмів, зокрема, «Карпилівські вечорниці», «На купала я давала личко цілувати», Іван вигукнув: «Я мрію, щоб усі кіностудії були народними, як «Волинь»! Він мав на увазі не офіційне звання...

Волинські депутати висловили свою позицію щодо 70–річчя Волинської трагедії та спроб окремих польських політичних парламентських партій радикалізувати події, що відбулися на Волині сім десятиліть тому. Вони підтримали звернення і заяви Львівської, Івано–Франківської обласних рад та Луцької міської ради щодо цього питання.

Побачити міліціонера на ровері — для Луцька відтепер така картина не з розряду екзотичних. Бо вже минулого літа у Центральному парку культури та відпочинку лучанам доводилося зустрічати міліцейські велопатрулі. Цю практику підтримав і новий очільник луцьких міліціянтів Василь Марчишак.

Фінішна пряма травня не балувала волинян теплом. Зливи і шквали відлякали туристів та відпочивальників, яких у цю пору року вже чимало, особливо на Шацьких озерах. Саме вони, водні перлини краю, приваблюють відпочивальників. Лише в Шацькому і Любомльському районах, що на кордоні з Польщею, 30 мальовничих озер, не рахуючи річок. І, звичайно, одне з семи чудес України — Світязь, куди пролягають головні туристичні маршрути влітку. Хоча все більше українців і навіть іноземців шукають невибагливий відпочинок на природі в незайманих її куточках. А такі на Волині, дякувати, ще збереглися.

В один із днів довгої вервечки травневих вихідних на Волині відзначили подію, яку за значимістю деякі історики воліють ставити в один рівень із Батурином, Базаром, Крутами. В селищі Колки вшанували пам’ять тих, хто у далекому 1943–му вибудував на окупованій ворогом території Колківську народну республіку.