Пропажу виявили спів­робітники зоопарку, які прийшли нагодувати руде сімейство хижаків. Пошкоджена решітка клітки вказувала на візит до звіринця непроханих гостей. Бідолашна тварина, найвірогідніше, чинила спротив, бо на землі залишилися довгі сліди від її пазурів. Співробітники зоопарку одразу ж викликали міліцію і кинулись обшукувати кожен куточок паркової зони — була надія на те, що двоє тварин просто втекли на волю. Пізніше до смерті наполоханий самець знайшовся в кущах неподалік від вольєра. А ось рись Тая зникла безслідно.

П’ятнадцять великих компаній, які становлять 90 відсотків будівельного ринку Харківщини, оголосили війну інспекторам із державного архітектурно–будівельного комітету (ДАБК) та філії «Укрдержбудекспертизи». За словами їхніх топ–менеджерів, чиновники цих наглядових структур перетворили харківські будмайданчики на невичерпне джерело власного збагачення і можуть знищити перспективну галузь як таку. На знак протесту керівники компаній днями вивели на центральний майдан Свободи майже дві тисячі робітників разом із півсотнею одиниць важкої будівельної техніки і обіцяють боротися до кінця. Свідком їхнього пікету, за цікавим збігом обставин, став Президент Віктор Ющенко, який якраз перебував із робочим візитом у Харкові. Виїзний демарш бульдозерів та людей у касках неабияк зацікавив главу держави, який дав доручення голові облдержадміністрації Арсену Авакову особисто розібратися в цьому конфлікті і доповісти йому про результат.

Коли втрачає сенс боротьба, починається молитва до Бога. Саме цю думку спробував втілити в бронзі скульптор Олександр Рідний, створюючи комплекс жертвам Голодомору в селищі Черкаська Лозова під Харковом. Його шестиметровий монумент — проникливе втілення відчаю української родини, яка залишилася сам на сам зі смертельним лихом. Батько ще продовжує опиратися біді й у розпачі дивиться на північ, у бік Росії. А мати, втративши останню надію, здіймає у молитві руки до неба. До них горнеться двоє діток, шукаючи бодай якогось прихистку.

Майже сімдесят фільмів за п’ятдесят два роки в кіно. Ці цифри трішки лякають навіть саму Наталю Фатєєву, але не здаються важким тягарем — є що пригадати, є про що розповісти. Особливо в рідному місті, де студентці театрального інституту пощастило стати першим диктором найпершої харківської телестудії. Зірка відомих картин «Три плюс два», «Розіграш», «Місце зустрічі змінити не можна», «Людина з бульвару Капуцинів», народна артистка РРФСР вразила своєю зрілою красою, невгамовною волелюбністю і непростим характером. Рідний Харків недавно на цілий день став її головною сценою.

Цей «травник» збирали фактично десять поколінь харківських ботаніків упродовж майже двохсот років. Кожен, умовно кажучи, приніс по квітці, перетнувши не один державний кордон. Про рідні простори і згадувати не варто — їх у пошуку нових екземплярів і зараз науковці проходять вздовж і впоперек із стійкою солдатською виправкою. Результат переконливий. Гербарій Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна вважають одним із найбільших в Україні зібранням рослин, привезених фактично з усіх куточків нашої планети. Є серед них і такі, що вже вкрай рідко зустрічаються у живій природі, але завдяки гербарному статусу й далі служать науці. Без рослин, що колись росли і збережені в такий простий і навіть трішки дитячий спосіб, картина світу була б неповною.

Ще зовсім недавно західна економіка здавалася непорушною, світові валюти стійкими, міжнародний ринок «живим». І ось маєш — усе відразу стало з ніг на голову. Метушлива паніка, правда, вже встигла змінитися стабільною тривогою, але від цього нікому не стало легше. Складається враження, що хтось впливовий злісно пожартував над нами або підсунув з якоюсь конкретною метою велику передноворічну свиню. Ось про це «УМ» і вирішила поговорити з кандидатом філософських наук, доцентом Харківського національного аерокосмічного університету імені М. Жуковського, астрологом–практиком Костянтином Дараганом.

Одразу два підприємства вітчизняної енергомашинобудівної галузі невдовзі можуть потрапити в розпорядження російської фінансово–промислово–політичної групи «Енергетичний стандарт», співвласником якої є відомий в Україні бізнесмен Костянтин Григоришин. Якщо це станеться, держава може втратити не лише провідні заводи харківського виробничого сектору, а й стратегічну галузь вітчизняної економіки. Цікаво, що інтереси підприємливого іноземця на наших теренах активно лобіюють представники Компартії і «БЮТівського» Кабміну. Тобто політичних сил, які презентують себе винятково поборниками відродження виробництва і замалим не єдиними в Україні борцями з «ненаситними олігархічними кланами».

У Харкові — чергова скандальна дорожньо–транспортна пригода. Цього разу лихо сталося на перехресті автошляхів «Київ — Харків — Довжанський» та «Харків — Щербаківка», під час якої 17–річний син депутата обласної ради Олега Каратуманова Дмитро збив студента–другокурсника фізико–технічного факультету університету імені Каразіна Івана Гаражу. Удар автомобіля був настільки сильним, що потерпілий загинув на місті. Юний водій у шоковому стані проїхав метрів триста від місця трагедії і зупинився. Його знайшли співробітники Державтоінспекції. Увагу правоохоронців привернув зовнішній вигляд понівеченої «Ауді–А–8», у якої було вибите лобове скло і погнутий дах. Згодом «швидка» переправила Дмитра до четвертої лікарні, де, за словами адвоката Каратуманових Сергія Веприцького, він потрапив до реанімаційного відділення політравми.

Учора відмовилися сісти за кермо водії одразу двох трамвайних депо — Жовтневого та Салтів­ського. Перші вивели свої машини на колії, але не відчинили для пасажирів дверей. Другі не тільки не приступили до роботи, а ще й пригрозили у разі невиконання їхніх вимог перекрити рух транспорту на вулицях Героїв Праці й Тракторобудівників.

Селищного голову приміських Липців Олександра Водолажського правоохоронці спіймали буквально за руку, коли він у власному кабінеті отримував від харків­ського бізнесмена хабар за виділену під будівництво ділянку. Бувалих УБОПівців вразив не стільки сам факт незаконного продажу землі (кого зараз цим здивуєш?), скільки затребуваний розмір винагороди. За півгектара (хай навіть елітні — поблизу лісу та річки) голова вимагав майже півмільйона гривень!