На дамбі одного з найбільших водосховищ Харківщини днями знайшли більше півтисячі загиблих диких гусей. Привид пташиного грипу, який уже кілька років поспіль не втрачає своєї актуальності, змусив виїхати до Лозівського району потужну групу рятувальників, санепідеміологів, ветеринарів, екологів та управлінців. Вони прийняли рішення негайно утилізувати тушки мертвих птахів, направили біологічний матеріал на лабораторні дослідження, взяли проби води.

Курйозний випадок днями стався по вулиці Завод «Комсомолець» у Харкові. Рано–вранці сюди з’їхалося одразу 50 таксі фірми «АІС», які заблокували вхід до приватного підприємства «Темп 2005». Оперативникам, що прибули на місце НП за викликом охорони, довелося довго і терпляче пояснювати водіям, які саме статті Кримінального кодексу вони порушують і що отримають у результаті свого демаршу. Аргументи, очевидно, виявилися переконливими, оскільки півсотні автівок, зрештою, звільнили під’їзд до «Темпу».

Харківські правоохоронці завадили керівникам місцевої «шампанки» дати державним високопосадовцям хабар, аби ті допомогли вирішити питання приватизації їхнього підприємства. Посередницькі послуги чиновників винороби оцінили у 110 тисяч доларів, за що й отримали клопіт у формі порушеної прокуратурою Ленінського району кримінальної справи. Це вже другий випадок за останні кілька днів, коли згадане державне підприємство опиняється в епіцентрі великого приватизаційного скандалу. Буквально днями начальник Контрольно–ревізійного управління в Харківській області Олексій Щербаков повідомив, що адміністрація «шампанки» разом із відомою в області торговою групою «Таргет» зумисне доводить завод до банкрутства, аби викупити його за безцінь. Застосована ними схема фактично не залишає державі шансу утримати підприємство у сфері свого впливу.

Учитель, який не любить поганих оцінок та червоного чорнила і називає Землю великою школою, де готують майбутніх будівників Космосу, провів у Харкові майстер–класи з «Гуманної педагогіки». Здається, нічого нового: всі істини про пошук смислу життя давно відкриті і лежать на поверхні — бери, користуйся, практикуй. Але чомусь якраз себе самого в цьому світі знайти найважче. Ще складніше — знайшовши, не втратити під тиском мирської суєти. Істина не зручна. З нею важко йти. Але треба. У цьому переконаний засновник Міжнародного центру «Гуманної педагогіки», що має десять філій і в Україні, професор Шалва Амонашвілі. У Харкові він зустрівся зі студентами Національного педагогічного університету та педагогічного коледжу і провів семінар для вже «дорослих» учителів.

Люта криза змусила харків’ян під іншим кутом зору подивитися на великі підприємства області. Ще кілька місяців тому фраза на кшталт «наш завод спеціально доводять до банкрутства, щоб порізати на металобрухт» хоч і викликала гірку досаду, проте не асоціювалася з чимось фатальним, життєво небезпечним. Адже опинившись по той бік прохідної, можна було знайти бодай якусь роботу або на крайній випадок поповнити лави біржового безробітного. Сьогодні ж, коли на вулиці опиняються тисячі городян, а на одне вільне місце у службі зайнятості претендують десятки бажаючих, люди більше не хочуть миритися з політикою знищення великих підприємств. Робітничі мітинги протесту вже стали невід’ємним атрибутом харківського сьогодення. А державні органи контролю, що приходять на заводи вслід народним виступам, виголошують просто неймовірні факти фінансового біснування заводських адміністрацій із тихої згоди державних власників промислових гігантів.

Сталося так, що позавчорашню зустріч Прем’єр–міністра Юлії Тимошенко та міністра промислової політики Володимира Новицького з харківськими підприємцями демонстрували у прямому ефірі обласного телебачення. Сценарій, за яким згорьовані виробничники розповідають про свої старі болячки, а урядовці, мов Кашпіровський із Чумаком, по телевізору зарубцьовують їм усе, що болить або кровоточить, спрацьовував завжди. Винятком не стали і Віктор Суботін із Віталієм Чередником — керівники «Турбоатому» та «Електроважмашу». Як «УМ» уже повідомляла, Мінпромполітики (незалежно від того, хто його очолює) більше двох років поспіль намагається за безцінь збути ці енергомашинобудівні гіганти російським фінансово–промисловим групам, зокрема відомому спонсору вітчизняних комуністів Костянтину Григоришину.

У 2008 році через сварку будівельні компанії не здали в експлуатацію 18 вже повністю готових до заселення багатоповерхівок і майже 30 будинків зі ступенем готовності до 80 відсотків. «Причина пов’язана не стільки з кризою, скільки з проблемами, які виникли в ДАБК. Згадані 18 будинків пройшли на рівні очолюваного мною управління всі необхідні експертизи, справа лише за оцінкою державної комісії, але з якоїсь невідомої причини інспектори не виконали свою роботу», — прокоментував днями ситуацію начальник управління соціально–економічного розвитку, планування та обліку міськради Яків Мусієнко.

У Харкові вибухнув черговий міліцейський скандал. Перебуваючи в місті з робочим візитом, очільник Міністерства внутрішніх справ Укра­їни Юрій Луценко повідомив, що має багато запитань до місцевих чиновників з приводу некоректного використання бюджетних коштів. За його словами, сьогодні є підстави припустити (збір відповідних матеріалів триває), що управлінці спокусилися грошима, виділеними на будівництво Льодового палацу, стадіону, доріг і навіть ліквідацію наслідків лозівської трагедії.

Про несподіваний поворот у резонансній кримінальній справі повідомив днями адвокат Дмитра Завального Володимир Олевський. За його словами, він та його підопічний остаточно втратили віру у справедливе завершення слід­ства, тому і вдалися до цього радикального кроку. Той факт, що написання заяви про амністію автоматично означає визнання підозрюваним своєї вини, на даному етапі їм видається меншим лихом. Хоча досі й Завальний, і Олевський займали протилежну позицію.

Важкуча праска, вкрита товстим шаром іржі, та інші історичні докази незмінно тяжкої жіночої праці стали першими експонатами харківського Музею гендерного руху, який було відкрито у стінах Національного університету імені В. Н. Каразіна. Вісім стендів, включаючи експозицію про насилля в сім’ї, завдяки листівкам, плакатам, документальним свідченням розповідають про історію зародження жіночого руху в Україні та його досить активний розвиток. Якщо вірити запропонованим експонатам, від пильного ока емансипованих пані та панянок приховати найменші ознаки гендерної нерівності досить складно. Вони, наприклад, помітили, що в жіночій військовій формі досить невдало розташоване кріплення для краватки. У результаті на цьому важливому атрибуті гардеробу український герб виглядає перевернутим догори ногами. Але при цьому жінки із задоволенням відзначили, що на тих же військових сорочках для слабкої статі тепер пришивають ґудзики на правильному боці.