…Коли я діставала звідти ручки з долоньками і тими самими 5-ма пальчиками, коли під кюреткою хруснули реберця і кістки черепа, коли я молилася, зажовуючи маску переляканими губами, тоді я впросила Божечку: спаси мене і цю жінку, і я більше ніколи не візьму в руки кюретку для вбивства!

Ось на таких історіях «жахливі і кровожерні оунівці» вчили мене «антисемітизму»... А сьогодні пан Рівлін також вчить мене... Знаю, що моє послання до Рівліна не добіжить, але до когось хоч…

Не забуду ніколи слова Олени Акопян, яку колись хтось із журналістів запитав, що вона робитиме з такими великими грошима.Її відповідь досі лунає в мене у вухах – «Я віддам вам усі гроші. Поверніть мені ноги!».

Ніколи не писала в різні «інстанції» чи, тим більше, в газети, а тут не втрималася. Останнім часом скрізь точаться дискусії навколо питання безкоштовної освіти, стипендій, шкільних обідів.

Я скучаю за каннами, київськими каннами, такими великими і величними. Раніше їх так багато було по місту: на клумбах і роздільних смугах доріг вони квітли в другій половині літа, бо на розквіт йшло чимало часу.

На жаль президент Ізраїля у своєму виступі в українському парламенті повторив радянський міф про участь ОУН в Голокості. Вшанування жертв Бабиного Яру було б більш щирим без використання міфів тих, хто стирали пам'ять про них.

Я щиро і глибоко співчуваю родинам та колегам копів з Дніпра. Але навіть така трагедія, як смерть поліцейського при виконанні своїх обов’язків, це не привід робити інші дурниці.

Але за що чоловікові дали зброю і медаль? Відео того, як Тімонін намагався зупинити злочинця, переглянули, здається, всі. Воно є на всіх інтернет-ресурсах. Дивився його і я, кілька разів. І кожного разу ловив себе на думці, що щось тут не так.

Сьогодні я пила серцеві краплі. Подивилася «Новини». Спочатку був сюжет про кошеня, яке ради розваги попрали в машинці. А потім була новина, що Верховна Рада за участі європейських депутатів обговорила ситуацію із захисту російської мови в Україні і вирішили, що треба їй надати ОФІЦІЙНИЙ СТАТУС.