Остання церемонія вручення «Оскара», як, утім, і попередня, відзначилася не лише святковим настроєм її учасників та легким розчаруванням телеглядачів, а й напруженим очікуванням організаторів. Річ у тім, що чи не вперше після в'єтнамської війни номінанти на найпрестижнішу кінонагороду грозилися в разі перемоги не лише дякувати мамам-татам-режисерам, а й жорстко критикувати президента за воєнні дії, цього разу — в Іраку. Найбільше непокоїв розпорядників церемонії Шон Пенн, якому дісталася премія за найкращу чоловічу роль, однак, на їхнє щастя, актор лише натякнув на свою незгоду з політикою Джорджа Буша й вирішив не псувати Білому дому настрій. А коли «Оскара» за найкращу роль серед жінок отримала Шарліз Терон, усі взагалі зітхнули з полегшенням — від цієї дамочки точно можна було не чекати політичних випадів.

Реклама (навіть негативна) — це, як відомо, рушій торгівлі. І зайвим доказом правдивості цієї тези став успіх фільму Мела Гібсона «Страсті Христові», про сюжет якого «УМ» уже не раз розповідала — це, як стверджує автор проекту, детальне відтворення подій довкола суду над Ісусом Христом та його розп'яття. Варто було католицькій церкві зародити дискусію щодо відповідності цієї стрічки нормам християнської етики, як увага до «Страстей» значно зросла. А коли суперечка прихильників і противників фільму переросла в дебати між різними конфесіями й віросповіданнями та цілі конференції з приводу доцільності або недоцільності виходу творіння Гібсона-режисера на широкий екран, народ просто схибнувся й масово рвонув до кас кінотеатрів.

Якісні й гарні тканини завжди цінувалися дорого. Але матерія, яку витчуть із ниток австралійських фермерів братів Гудричів, вочевидь, за ціною перевершить навіть найкоштовніший шовк чи парчу. Та що там — невеликий мішок самого лише напівфабрикату, тобто волокна для цих ниток, коштує більше, ніж кілька дорогих автомобілів! Адже двоє австралійців, що займаються розведенням тонкорунних овець, виробили найтонше у світі вовняне волокно — його товщина складає всього лише 11,9 мікрона (це приблизно 1/5 перетину людської волосини). Один мікрон — це, як відомо, тисячна частина міліметра. Зазвичай для виробництва найтонших кашемірових тканин використовується вовна завтовшки 14—16 мікронів, а середня товщина австралійської вовни становить 20 мікронів. Щоб виростити овечок-рекордсменок із надтонким руном, брати Гудричі збудували розкішний «сарай», який жартома назвали Wooldorf Astoria (перекласти це словосполучення досить складно, однак за звучанням воно нагадує назву дорогого «шерстяного» готелю). У цьому «п'ятизірковому» загоні й живуть дорогоцінні тварини, які ніколи не пасуться просто неба. Більше того — овець оберігають від будь-яких стресів і годують спеціальними стравами (!), рецепти яких становлять сувору таємницю.

Як відомо, одна з бід Росії — дурні. Про дуреп начебто нічого не згадується. Тому варто голосувати за Хакамаду.

До «Парнасу на Видубичах» Яків Сазонов уперше прийшов, коли йому виповнилося два роки. «Ми сиділи удвох і розповідали уривок з «Причинної» Шевченка, син тримав мене за руки і за вуха, — згадує його мама, пані Любов. — У три роки він уже всю поему знав напам'ять». Пані Люба має четверо дітей. Найменшому, Якову, зараз сім років, п'ять iз них він вивчає поезію. «Оскільки у школі тільки на уроках українська, то вдома вечорами я начитувала поетичні тексти середульшій, Марійці, щоб вона «насичувалася» мовою, а Яків слухав, — розповідає Любов Сазонова. — Через два тижні він підійшов і сказав: «Мамо, а як це — орел вийняв карі очі на чужому полі, а біле тіло вовки з'їли?». Кажуть, що дітям шкідливо слухати «такі жахи». Але по телебаченню й не таке показують. А тут справді словом твориться вражаюча картина, майже в кожному рядку нова: «Реве та стогне Дніпр широкий»... «Додолу верби гне високі»... «Горами хвилі підійма».

У пам'яті українців, які належать до родини народів древньої досередземноморської античної культури, зберігаються імена і образи великих синів і дочок ще задовго до Київської Русі. Деякі вже стали легендарними і навіть міфічними. Їх глибоко шанують, і на прикладі їх служіння своєму народу виховувалися численні покоління. Проте хто спроможеться назвати будь-який народ, який так глибоко, до святості, шанував і навіть обожнював реальну людину? Нею став Тарас Шевченко. Хто спроможеться назвати когось іншого? Образ Шевченка ще з часів кріпацтва був у кожній хаті України поряд з іконами біблійних святих. І всі вони були не куплені, а створені самими господарями українських осель. Мальовані, різьблені, вишиті чи гаптовані, на власноруч тканому полотні. А поряд з образами — наша національна Біблія — «Кобзар». Тарасові твори, як молитву, знали напам'ять, бо читали уголос усією родиною.

Ми їхали в гості до фермера і говорили про землю. Не з політичного погляду — як про вічну годувальницю чи найбільше національне багатство, джерело застави та отримання надприбутків чи підставу для конфліктів, що можуть переростати у великі й маленькі революції, а з прагматичного — як про товар, яким наші чорноземи можуть стати з 1 січня 2005 року. А можуть і не стати, бо минулого четверга Верховна Рада 299 голосами «за» підтримала у першому читаннi законопроект Катерини Ващук про продовження мораторію до 1 січня 2010.

У Криму минулого тижня почалася посівна. Як повідомив Сергій Пелагенко, міністр аграрної політики АРК, сіяти почали у двох господарствах — Чорноморському та Радянському, що на південному узбережжі Криму. За словами міністра, незважаючи на запізнілість строків через несприятливі погодні умови, загальний прогноз сільськогосподарського року залишається позитивним. Він переконаний, що селяни достатньо забезпечені добривами: із 28 тисяч тонн аміачної селітри, що їх потребують кримчани, придбано 24 тисячі. Окрім того, до березня у садівничо-виноградних господарствах півострова провели обрізку близько 20 відсотків садів та 43 відсотків виноградників.

Для Андрія Волинця, 24-річного сина народного депутата, голови Незалежної профспілки гірників України Михайла Волинця, тісне «знайомство» з представниками правоохоронних органів запам’ятається надовго. За словами хлопця, у неділю серед білого дня його «зняли» з автобусної зупинки на Харківському масиві (де він мешкає) озброєні бойовики, одягнуті в форму працівників спецпідрозділів міліції. «Андрія скрутили й кинули на підлогу авто, — розповідає Михайло Волинець, — але він устиг побачити своїх кривдників — чорний спецодяг, «берци». А потім його сильно вдарили по голові ззаду, і Андрій втратив свідомість». Як пояснив «УМ» батько постраждалого, знущалися над хлопцем близько шести годин — одягли на голову поліетиленовий пакет, зав’язали очі, постійно били, погрожували, заливали до рота горілку і кричали: «За наркотики згниєш у тюрмі!». А потім, повозивши невідомими місцями, залишили у якомусь під’їзді житлового будинку на Оболоні, при цьому не забули з мобільного забрати телефонну картку та 40 гривень. Зараз хлопець у важкому стані перебуває в столичному інституті нейрохірургії — у нього струс мозку, численні травми. Лікарі побоюються, що унаслідок побоїв стався крововилив, — доведеться робити пункцію.

На Приельбруссі десятий день не подають про себе вістку українські альпіністи. Позавчора для участі в пошуково-рятувальних роботах вилетів народний депутат Юрій Костенко. Він відкинув усі нагальні справи й приєднався до 40 українських альпіністів, котрі намагаються знайти зниклих безвісти Миколу Горюнова, Сашка Ростольного, Максима Польського та Юрія Стрельникова. «У цій групі є два моїх товариші, з якими ми робили сходження. Серед них Юрій Стрельников, який не дійшов кількасот метрів до вершини Евересту, бо помирав його колега-альпініст, якого він виніс на собі — такого у світовій практиці не було, — розповів перед від'їздом Юрій Костенко. — Боляче було чути звістку, що їх група зникла. Ми все зробимо, щоб їх знайти, і дай Боже, щоб вони лишилися живими».