Коліться на здоров'я!

Коліться на здоров'я!

Звичайний укол медики називають «ін'єкцією», що в перекладі з латини означає «упорскування». Усі знають, що уколи призначають у критичних випадках, бо цей метод дозволяє лікам потрапляти одразу в кров і швидко знімати біль або блокувати запалення. Часто людям, які страждають на гастрит та виразку, вводять препарати тільки у такий спосіб, щоб вони не подразнювали шлунок.

Зазвичай ліки вводять у м'язи. Такі уколи називають внутрішньом'язовими. Колоти треба у верхню зовнішню частину сідниці. Тут мала ймовірність того, що ви встромите голку в кровоносну судину, нерв чи кістку. Набагато рідше препарат вводять під шкіру (якщо це саме такий препарат, на упаковці про це написано) — тоді колють у зовнішню частину плеча.

Депресії полюють на жінок

Депресії полюють на жінок

Складний світ емоцій жінки стає темою не тільки для анекдотів, а й для наукових досліджень. Наприклад, що краще для здоров'я — стримувати гнів чи давати йому вихід? Нещодавно вчені з'ясували, що наш гнів, хандра, реакція на горе серйозно шкодять фізичному стану. Дослідження американських вчених показують, що роздратування жінок призводить до цілої низки проблем, включаючи депресію, захворювання серця, високий кров'яний тиск, артрити, наркотичну чи алкогольну залежність, ожиріння. Цікаво, що проблеми зі здоров'ям виникають незалежно від того, дає жінка вихід гніву чи придушує його. Хоча жінки, які довго стримують свій гнів, удвічі частіше ризикують померти у молодому юному віці, ніж ті, хто одразу проявляє «настрій».

Травматологію взяли «на витяжку»

Палати на десятьох хворих, у кожного з яких рука чи нога на витяжці, страшна задуха навіть у коридорах, особливо влітку, коли найвищий пік травматизму, — таким донедавна було Черкаське обласне дитяче травматологічне відділення. Ремонт там не проводили, бо років з 10—15 велися балачки, що це відділення з Першої міської лікарні, в якій воно базується нині, переведуть в обласну дитячу, котру будували, наче мокре горіло. Обіцянки залишилися цяцянками: дитяча лікарня у Черкасах стала вічним довгобудом.

Щоб суглоби не рипіли,

Мало хто сьогодні може похвалитися відмінним здоров'ям. Навесні, коли треба починати роботи в полі та на дачі, в багатьох дають про себе знати збої опорно-рухового апарату — то спину ломить, то шия не повертається, то болять суглоби. Фахівці радять не закривати очі на ці симптоми. Адже це — остеоартроз, захворювання, що характеризується деструктивною зміною суглобів. У Європі такий діагноз ставиться кожному десятому обстеженому. В Україні на цю недугу страждає 3 мільйони 600 тисяч чоловік, бо офіційна статистика «рахує» тільки тих, хто звернувся по допомогу до фахівців.

Маленькі заручники палички Коха

Скільки б не говорили у нашій державі про проблему туберкульозу, єдиний висновок, що напрошується з усього почутого, — паличка Коха наступає по всіх фронтах, найперше вражаючи бідних. Утім картина й не може бути кращою, якщо, скажімо, для харчування дітей-пацієнтів рівненського протитуберкульозного санаторію «Новостав» державою передбачено аж дві гривні бюджетних коштів на одну дитину.

Почім «палена» квартирка?

Почім «палена» квартирка?

Майже у кожній газеті оголошень на продаж столичного житла можна наштовхнутися на, здавалося б, ідеальну квартиру: і площею така, як потрібно, і стан — добрий, і коштує дешевше, ніж інші. Проте досвідчений брокер порекомендує вам не потикати туди й носа. «Вона — «палена», — пояснює директор брокерського агентства «Еммануїл» Віктор Відута. У Києві це вже своєрідний вид бізнесу — торгівля сумнівним житлом за «підмазаними» документами. Зв'яжися з такими продавцями, і клопоту не обберешся. Наприклад, заплатиш за квартиру гроші, а потім виявиться, що її справжні хазяї (які й не здогадувалися, що їхнє помешкання продали, поки вони виїжджали на заробітки за кордон), повертаються і викидають тебе з начебто новопридбаного житла на вулицю.

Десять днів, що сколихнули Київ

Десять днів, три десятки концертів, сотні творів, кращі колективи, солісти та концертні зали столиці — усе це XIV Музичні прем'єри сезону. Цьогорічний міжнародний фестиваль Київської організації національної спілки композиторів був насичений як ніколи. Вкотре відійшовши від формального дотримання свого часу накинутої (і по-своєму привабливої) концепції — подавати на суд слухачів тільки невиконувані твори тільки київських композиторів, — фестиваль зберіг дух свята сучасної академічної музики, розширив свою територію, сформував міцне коло учасників-однодумців і порадував справжніми творчими досягненнями. Це стало можливим, на мою думку, передусім завдяки сміливому менеджерському ходу дирекції, очолюваної композитором Ігорем Щербаковим. Та про все по порядку.

Андрій Жолдак: У Харкові я по любові

Андрій Жолдак днями скликав журналістів для того, аби через них зізнатися Харкову у своїй любові. За цим сенсаційним жестом (до недавнього часу була якраз нелюбов) впізнавалося бажання режисера-перекотиполя пустити нарешті не властиве йому коріння. Можливо, саме у цьому місті, а може, навіть у принципі. Він з легким сумом послався на вік, харківську прописку, переїзд із Києва сім'ї і навіть улюблену собачку Фані, яка саме від місцевого «кавалера» привела недавно трьох симпатичних цуценят.

Агов, Шекспіре,

Уявімо лишень. Ромео і Джульєта не померли. Натомість вони, як і годиться палким коханцям, одружилися, благополучно пережили бурхливу пристрасть, а далі... все як у тривіальному житті. І от Ромео любить тепленьку Лізу, ні, не жінку — грілочку. А Джульєта мріє провести якщо не ніч, то хоча б пару годин із підстаркуватим ченцем Лоренцо. А їхня донька Лукреція — важкий підліток — узагалі закохалася у пана Шекспіра, і він теж від неї втратив голову. І всі ці неподобства (британський геній може в домовині перевернутися) — на сцені Молодіжного театру в Чернігові в новій прем'єрі «Агов, Джульєто!», що відбулася у переддень Дня театру.

Черкащанка позаминулого столiття

Черкащанка позаминулого столiття

Правду кажуть: жінці стільки років — на скільки вона виглядає. Отож баба Дуня Вишимірська з Кам'янки Черкаської області виглядає досить-таки молодо, років так на... 90. І я їй ніколи не дала б більше, аби не старенький паспорт цієї довгожительки Шевченкового краю, де чорним по білому написано, що народилася вона у 1890 році.
«Пам'ятаю, ми тільки одружилися і їдемо з чоловіком до бабусі на день народження, а я й запитую: скільки це бабі років? А він: по-моєму 85! Наступного року знову поспішаємо до неї на іменини, а чоловік й тоді відповідає мені, що бабі 85 років», — розповідає Світлана Гаврилівна Діденко, внучата невістка баби Дуні.