Як сказав представник брюссельського Центру дослідження європейської політики Джордж Дура, ніколи не можна потрапити в ЄС, якщо є проблеми на кордонах. А в України і Молдови така проблема є, й ім'я їй — Придністров'я. Питання українсько-молдовських взаємин обговорювалося нещодавно на «круглому столі», організованому Фондом Фрідріха Еберта і Центром миру, конверсії та зовнішньої політики України із залученням урядовців і парламентаріїв з обох країн.
Нещодавно в «шахтарській столиці» відбулося урочисте святкування п'ятиріччя з дня прийняття Закону України «Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області». З часу появи цього документа, власне, й ведеться відлік масштабного експерименту, місцем проведення якого обрали Донбас. На ювілейному заході вистачало урочистих промов, звітів та відзначень передовиків виготовленими принагідно срібними пам'ятними знаками. Лише одна деталь трохи псувала «молебень»: урочистості відбувалися таки далеченько від території самої СЕЗ «Донецьк», яка й виступала винуватцем свята. А втім, що б робили почесні гості серед голого степу, де лише вільний вітер завзято ганяє кульки перекотиполя...
Поліпшення якості питної води є головним завданням Черкаського водоканалу: 4 роки тому тут уперше в Україні впровадили нову сучасну систему дозування хлору, й тепер цей процес виконується в автоматичному режимі з допомогою комп'ютерної техніки. Завдяки цьому обладнанню водоканал зекономив десятки тонн хлору, отож ця речовина в надмірній кількості не протрапила у питну воду. Крім того, за словами директора Черкаського водоканалу Сергія Овчаренка, вдалося реконструювати фільтри. Тепер необхідно довести до ладу другу чергу водоочисної станції. «Вода в Черкасах, яка тече з кранів, кращої якості, ніж в інших регіонах Украни», — стверджує директор. А коли добудують другу чергу станції, вода стане ще чистішою.
«Пише вам інвалід Радянської армії з великим проханням: розкажіть, скільки коштує приватизація землі. Я маю біля житлового будинку землю — десь один гектар — і не можу її приватизувати, бо дуже дорого просять, аж 860 гривень! То прошу відповісти, чи може бути така ціна, щоб корову продати і приватизувати землю?!» — запитує Юрій Волощук, мешканець селища Ясіня, Рахівського району Закарпатської області. Уявляю, як здивуєтеся ви, Юрію Миколайовичу, а з вами і тисячі наших читачів, коли дізнаєтеся, що насправді власне приватизація землі — як городів так і паїв — не коштує нічого. Проте це зовсім не означає, що в процесі приватизації тієї чи іншої ділянки не потрібно платити. Потрібно — за реєстрацію. Щоб прояснити ситуацію, спробуємо подивитися на процес очима «земельників». Отже, «УМ» надає слово Геннадію КОСТЮКОВУ, кандидату економічних наук, директору Харківської регіональної філії Центру державного земельного кадастру при Державному комітеті земельних ресурсів і почесному землевпоряднику України.
Чотири роки тому 20-річна Надя Халимон як старша у родині стала для десятьох своїх братиків та сестричок годувальницею — ще молодою, 42-річною, через рак померла їхня мати. Наймолодшій Насті було тоді лише 4 роки. Сьогодні вже 24-річній Надії доводиться, як і чотири роки тому, прокидатися о пів на п'яту, аби розтопити піч, приготувати сніданок, попоратися та встигнути на роботу — і так щодня. Чималенька родина Халимон (а це одинадцятеро дітей та батько Микола Олександрович) мешкає у селі Оленівка, що на Чернігівщині, у скромнім помешканні. Аби якось зводити кінці з кінцями, доводиться багато працювати усім: обробляти два з половиною гектари землі, тримати велике господарство — корову, коня, свиней, качок, гусей, кролів. Працюють дітлахи і на чужих городах. «У нас для кожного є робота, — розповідає Надiя, — ми зі старшими дівчатами готуємо їжу, печемо хліб, прибираємо та перемо. Старші хлопці опікуються господарством — мають заготовляти сіно для худоби, годувати її. Наймолодші — замітають двір».
Якщо вашу квартиру ніколи не заливали зношені труби рідного будинку, у парадному ніхто не влаштовував туалет, а під власними дверима ви не знаходили п'яного, мов чiп, незнайомого «гостя», то, швидше за все, ваш будинок — не «хрущовка», а новобудова з консьєржкою й модерною «інженерією». Колись п'ятиповерхівки для багатьох сімей стали порятунком від комуналок. Тепер же пошарпані часом «хрущі» є справжньою виразкою будь-якого великого міста. І надто вже столиці. Ще сім років тому київська влада вирішила зайнятися реконструкцією «хрущовок». За цей час у Києві реконструйовано ледве десяток будинків зі знаком «х»... Чому столичні п'ятиповерхівки залишилися «за бортом», з'ясовувала «УМ».
Підприємці, які обслуговують внутрішні лінії Рівного, вкотре звернулися до міського голови Віктора Чайки з проханням переглянути розмір тарифів на їхні послуги, оскільки подорожчали паливно-мастильні матеріали. Пісня не нова і декілька місяців тому вже призвела до подорожчання проїзду в рівненських маршрутках на 10 копійок. Це, до речі, ще один із аргументів, якими користуються підприємці, вибиваючи дозвіл на збільшення ціни за проїзд, мовляв, у Рівному вартість поїздки чи не найменша в усій Україні — 60 копійок, у той час як, скажімо, в Києві вона становить гривню.
Упродовж місяця Калуш перебував ніби в полоні кримінальної саранчі: невідомі серійно обкрадали квартири, підвали, дачні будиночки, а вечірньої і нічної пори грабували одиноких перехожих, переважно жінок, відбираючи в них гроші та коштовні прикраси. Зловмисники діяли за однаковим сценарієм — зухвало і з розмахом, що наводило на думку про існування в місті добре скоординованої злочинної зграї. Ця версія згодом цілком підтвердилася.
Жахливою подією закінчився для групи студентів Тернопільської медичної академії виїзд на турбазу поблизу райцентру Теребовля. Приблизно за кілометр від цього містечка є великий піщаний кар'єр, до якого і вирушили під вечір на прогулянку 20-річна Зоя Панасюк та ще двоє хлопців.
