Місто знову залишилося без електротранспорту. Учора з міських депо вийшли лише три десятки трамваїв. І то лише для того, аби зайняти під’їзні шляхи до мерії, біля стін якої перевізники розпочали безстрокову акцію протесту. Організатори страйку запевняють, що цього разу не піддадуться на умовляння чиновників вийти на маршрути задарма і стоятимуть на майдані Конституції до переможного кінця. Вони вже звернулися до харків’ян із проханням допомогти їм продуктами та гарячим чаєм, бо піврічне життя без зарплати остаточно підірвало їхнє фінансове становище.

Наситившись імпортною синтетикою, українська душа з кожним роком усе більше прагне чогось природного — і в одязі, і продуктах харчування. Тому ідея харківських чиновників відродити в області вівчарство — актуальна реакція на запит нового дня. Адже саме ці невибагливі тварини здатні у просто–таки універсальний спосіб одягти і нагодувати країну з користю для здоров’я і без великих фінансових витрат.

Дев’ять харківських поетів, які в різні роки були нагороджені премією імені Бориса Чичибабіна, у відкритому листі до міського голови Михайла Добкіна не погодилися з його рішенням позбавити Сергія Жадана муніципальної премії за творчі заслуги. Як «УМ» уже повідомляла, мер Харкова особисто викреслив прізвище відомого письменника зі списку номінантів за те, що той під час Помаранчевої революції нібито спалив на майдані Свободи книгу нині покійного Євгена Кушнарьова «Сто кроків Харківською землею».

Конфуз стався на засіданні Харківського міськ­виконкому, де мали затвердити список митців, номінованих чиновниками на грошову винагороду. Традиційно формальна процедура (перелік премійованих ухвалює група експертів напередодні. — Авт.), що мала б тривати не більше кількох хвилин, застопорилася через принципову позицію міського голови Харкова Михайла Добкіна. «Я зазвичай не втручаюся у рішення експертної ради, але не можу проголосувати за цей список», — нагадав він, що без його голосу у виконкомівців забракне правомочності нагородити митців. «Нам переробити увесь список?», — уточнила начальник міського Управління культури Світлана Бабицька, на що отримала заперечну відповідь. Виявляється, у мера виникли питання лише по кандидатурі Сергія Жадана, а з рештою, мовляв, він абсолютно згодний.

Прем’єри з українською класикою навіть у державних театрах Харкова трапляються нечасто. Мабуть, страх режисерів перед порожньою залою, викликаний усталеними стереотипами російськомовного середовища, й надалі залишається актуальним. Тому приємно було дізнатися, що альтернативний, недержавний «Постскриптум» днями запропонував глядачеві виставу за твором Івана Франка «Сойчине крило». Два її прем’єрних покази відбулися за аншлагу. Більше того, принципово україномовний колектив цього року зайняв друге місце на Міжнародному театральному фестивалі «Монокль», що проходив у Санкт–Петербурзі, і не залишився непоміченим на московському фестивалі моновистав «Соло» та Міжнародному фестивалі «Театр. Чехов. Ялта». Як насправді живеться «Пост­скриптуму», що свідомо звалив на себе нелегку, як для Харкова, ношу? Це питання «УМ» адресує головному режисеру театру, заслуженому діячу мистецтв України Степану Пасічнику.

Чернігівському астрофізикові Анатолію Іванову насправді позаздрити важко. «УМ» уже повідомляла, що сім років тому він розробив власну теорію функціонування Всесвіту як єдиного організму і виклав свої думки в окремій книзі. З того часу самобутній автор і втратив спокій, адже західні вчені в унісон його відкриттю вигукують «Еврика!» то з одного приводу, то з іншого, присвоюючи собі на цій ниві першість. А наш співвітчизник лише безпорадно розводить руками. З країною чернігівцю явно не пощастило, бо у нас ніколи не цінувалися нові ідеї. Власне, якби не книга «Живий організм Всесвіту», в якій пан Іванов давно передбачив те, що зараз сходить за велику наукову сенсацію, то його пророцтва за усталеною вітчизняною традицією можна було б поставити під сумнів. Але оскільки що написано пером, того не виволочиш волом, продовження діалогу з цікавим першовідкривачем здається цілком резонним.

Колишній начальник Московського райвідділу міліції Харкова В’ячеслав Картавих видав друком книжку «Нові байки», у героях яких неважко впізнати багатьох теперішніх управлінських та політичних функціонерів. Причому збігаються не лише точно виписані образи, а й ситуації, в які потрапляли їхні живі прототипи. Так, славнозвісний відеоролик із мером Михайлом Добкіним, де він безуспішно намагається прочитати звернення до харків’ян під патронатом секретаря міськради Геннадія Кернеса, викликав асоціацію з героями байки «Папуга». Принаймні сюжет і фразу «текст дебільний» автор точно позичив з тієї історії, разом з повідомленням про те, що скандальна сцена потрапила до ефіру.

Три тополі, надпиляні комунальниками біля Харківської академії дизайну та мистецтв, завдяки студентській творчості тепер служитимуть пам’ятниками. Викладач вузу і відомий у місті скульптор Сейфаддін Гурбанов запропонував своїм вихованцям пофантазувати на тему знищеної природи, і ті встановили на обрубаних стовбурах прості, але показово–символічні фігури. Центровою із них служить постать залізного дроворуба з сокирою у руках, що викликає асоціацію з монстром. Саме у такому образі, на думку митця, треба сприймати людей, які нищать усе живе.

Харківська молодіжна громадська організація інвалідів «Толеранс–центр» випустила аудіокнигу «Зрячий вибір», яка допоможе людям із проблемним зором краще розібратися у тонкощах президентської кампанії.

Приблизно дві тонни ґрунту обвалилися на спину 26–річного харків’янина, який шукав під землею метал. Аби витягти з–під завалу його тіло, фахівці воєнізованого гірничо–рятувального загону витратили весь світловий день. Кажуть, молодий чоловік загинув одразу в печері, яку копав щонайменше два роки.