Якова Айзенберга вважали одним з провідних конструкторів у галузі ракетобудування у колишньому СРСР, та й у світі, він розробляв системи управління для різних ракет та космічних апаратів. Айзенберг був генеральним конструктором, а потім гендиректором одного з найзначніших підприємств у світовій ракетно-космічній галузі — харківського заводу «Хартрон». Одні лише звання змушують шанобливо схилити голову перед цим ученим — лауреат Ленінської та Державних премій СРСР і УРСР.

Смерть застала кумира молоді буремних 60-х у Лос-Анджелесі. Славетний актор помер у дуже поважному віці — 81 рік.
Він був вибухонебезпечною людиною, поривчастою, щирою. Тому Марлону Брандо і вдавалися ролі з романтичним ореолом. Так, свою першу славу актор здобув у фільмі «Дикун», котрий побачив світ у 1953 році. Він створив на екрані образ «свого хлопця» — на мотоциклі, в чорних окулярах, у джинсах, заправлених у ковбойські чоботи, у шкіряній куртці (зараз би сказали — у куртці-«косухі»). А кінокар'єрі сприяли перші вдалі ролі у бродвейських театрах, насамперед роль Стенлі Ковальського у «Трамваї бажань». Коли цей твір було екранізовано, Брандо повторив свою роль, тільки на «простирадлі» кіноекрана.

Участь у президентських виборах — це завжди відповідальна й нелегка справа. Що вже тоді говорити про вибори, які відбуваються в Україні кінця епохи Кучми! І оскільки в нашого народу здавна існує традиція не вирушати у важку дорогу без материнського благословення, напередодні офіційного висунення кандидатом на посаду Президента Віктор Ющенко з усією родиною — дружиною Катериною, п'ятьма дітьми, онукою, братом і племінниками — приїхав до свого рідного села Хоружівки, що на Сумщині, де живе найдорожча у світі людина — мама Варвара Тимофіївна.

Виконробам «темників» на кшталт Піховшека та Корчинського подобається вважати, ніби те, що не було показане по телевізору, не відбулося взагалі. Порівнявши цю сентенцію з наповненням вечірніх новин трьох найближчих до влади телеканалів у день старту виборчої кампанії, можна зробити висновок про стратегію цих «кнопок» на всі «великі перегони». Вона проста, якщо не сказати примітивна: вихваляти кандидата від влади й мовчати про здобутки лідера опозиції, по можливості обливаючи його відрами брехливих помиїв.

Запрошення українського Президента Леоніда Кучми на стамбульський саміт НАТО мало дві мети: підбити підсумки взаємин між Україною та Альянсом, а також попередити Л. Д., що тільки чесні й демократичні вибори здатні створити умови для подальшого нормального ставлення Заходу до нашої держави. Про це говорив у п'ятницю на відео-прес-конференції заступник керівника Держдепартаменту США, колись посол Сполучених Штатів в Україні Стівен Пайфер. На запитання журналістів щодо «амністії» Кучми Пайфер відрізав: «Про це не може бути мови. Ми хотіли підкреслити наші надії та занепокоєння у зв'язку з виборами». «Надії та занепокоєння» виклав, зокрема, президент США Джордж Буш під час коротенької зустрічі з Леонідом Кучмою в ході стамбульського саміту.

Проігнорував неформальну зустріч глав держав СНД у Москві цього уїк-енду Сапармурат Ніязов — згідно з традицією, Туркменбаші ніколи не їздить на ці збіговиська. Мабуть, тому що і нафти, і своїх породистих скакунів у нього й у самого до біса. А от наш Президент Кучма на перші в Росії скачки на приз Володимира Путіна прилетів. Ну Леонід Данилович — зрозуміло, світська чемність, протоколи добросусідства, а що робили на скачках Медведчук з Азаровим? Присутність в ескорті Президента керівника його Адміністрації та віце-прем'єра, котрий опікується, зокрема, й темою вживлення на українські простори ЄЕП, підводить до думки, що коні не винні, не кіньми єдиними втішалися керівники окремих держав СНД. Очевидно, про щось міждержавницьке таки йшлося чи то між забігами арабських та чистокровних англійських скакунів, чи то вже на фуршеті опісля них. Так, як повідомляє «Українська правда», Леонід Кучма сидів на трибуні за одним столиком з Володимиром Путіним та казахським президентом Нурсултаном Назарбаєвим.

Дарма В'ячеслав Піховшек у недільному «Епіцентрі» намагався представити з'їзд Всеукраїнського об'єднання «Свобода» (де головою — Олег Тягнибок) як нібито альтернативне висування Віктора Ющенка на посаду Президента. За режисурою Піховшека прочитувалось, що, от мовляв, націоналісти опозиціонують себе від решти демократичних сил. Вони, націоналісти, завжди такі — самі по собі, зі своїми гаслами, які геть не подобаються «музі» «Епіцентру»...

Напів'єдиний кандидат від влади Віктор Янукович отримував добро на балотування аж у Запоріжжі. Власне, якщо бути точним, цей дозвіл він одержав ще кілька місяців тому, коли лідери ПУКу (парламентсько-урядової коаліції) підписали заяву про висування «єдиного кандидата», якщо не раніше. Право «першої ночі», зрозуміло, одержала очолювана Януковичем Партія регіонів, яка у приміщенні будинку культури запорізького заводу «Дніпроспецсталь» проводила свій з'їзд. 620 делегатів форуму «регіоналів» одноголосно підтримали кандидатство свого лідера.

Позавчора свого кандидата у президенти висували і соціалісти. Ним, звісно ж, став Олександр Олександрович Мороз — незмінний лідер СПУ з часів її заснування. Висування Сан Санича стало головною метою і лейтмотивом 11-го з'їзду Соцпартії, що проходив у неділю в столичному Міжнародному центрі культури і мистецтв (він же — колишній Жовтневий палац). Найсвітліші соціалістичні уми України дали Олександру Олександровичу майже одноголосне благословення (із зареєстрованих 375 «за» проголосувало 372, однак ніхто не був «проти» і ніхто не «утримався»). У виступах делегатів тільки те й лунало, що Мороз — «найдостойніший на посаду Президента», «найбільш прохідний кандидат від опозиції»; висловлювалася майже впевненість у тому, що з наступної осені у нас «похолодає» (в сенсі — до влади прийде Мороз), що на наступному з'їзді у своїй президії соціалісти матимуть Президента тощо. Єдиний делегатський виступ, який видався адекватним поточній політичній ситуації, виголосив соціаліст Віктор Слиш. Він сказав, що Мороз справді був би найдостойнішим Президентом, але для того, щоб обійняти цю посаду, у нього мало підтримки населення. Через це пан Слиш запропонував три підходи: або зобов'язати кожного керівника осередку СПУ забезпечити 35% підтримки Мороза, або кампанією-2004 готуватися до парламентських виборів, або шукати союзників.

Позачерговий XXXVIII з'їзд Комуністичної партії України, скликаний у неділю в Українському домі з єдиною метою — висунути кандидатом у президенти першого секретаря ЦК КПУ Петра Симоненка, відбувся без зайвої помпи. Три сотні найдостойніших комуністів, переважно секретарів обкомів та райкомів партії, скромні два ряди президії і жодних матеріалів для журналістів. Складалося враження, що це звичайне робоче зібрання, а не епохальний позачерговий з'їзд, з якого колись «керівна і cпрямовуюча» стартує до перемоги.