На місці зруйнованих 11 вересня 2001 року веж-«близнюків» Всесвітнього торгового центру в Нью-Йорку виросте Вежа Свободи. Позавчора на сумновідомому «гранд-зеро» — порожньому місці, що лишилося від двох хмарочосів, — було закладено перший камінь у новобудову. Це 20-тонна гранітна плита з написом: «На згадку про тих, хто загинув 11 вересня, і на знак непорушності свободи».

Учора Віденська лікарня швидкої допомоги офіційно повідомила, що президента Томаса Клестіля було госпіталізовано: у нього зупинилося серце, і були задіяні всі найновіші медичні методики, аби зберігати життя австрійського президента. «Не виключено і летального кінця», цитує УНІАН з посиланням на РІА «Новості» повідомлення віденських лікарів.

Після солодкого столу матері та двом неповнолітнім донькам ураз погіршало. Незвичне чаювання закономірно привернуло увагу не тільки медиків, а й обласної санепідемстанції, МінНС, СБУ, а потім і російської ФСБ.

Якова Айзенберга вважали одним з провідних конструкторів у галузі ракетобудування у колишньому СРСР, та й у світі, він розробляв системи управління для різних ракет та космічних апаратів. Айзенберг був генеральним конструктором, а потім гендиректором одного з найзначніших підприємств у світовій ракетно-космічній галузі — харківського заводу «Хартрон». Одні лише звання змушують шанобливо схилити голову перед цим ученим — лауреат Ленінської та Державних премій СРСР і УРСР.

Смерть застала кумира молоді буремних 60-х у Лос-Анджелесі. Славетний актор помер у дуже поважному віці — 81 рік.
Він був вибухонебезпечною людиною, поривчастою, щирою. Тому Марлону Брандо і вдавалися ролі з романтичним ореолом. Так, свою першу славу актор здобув у фільмі «Дикун», котрий побачив світ у 1953 році. Він створив на екрані образ «свого хлопця» — на мотоциклі, в чорних окулярах, у джинсах, заправлених у ковбойські чоботи, у шкіряній куртці (зараз би сказали — у куртці-«косухі»). А кінокар'єрі сприяли перші вдалі ролі у бродвейських театрах, насамперед роль Стенлі Ковальського у «Трамваї бажань». Коли цей твір було екранізовано, Брандо повторив свою роль, тільки на «простирадлі» кіноекрана.

Участь у президентських виборах — це завжди відповідальна й нелегка справа. Що вже тоді говорити про вибори, які відбуваються в Україні кінця епохи Кучми! І оскільки в нашого народу здавна існує традиція не вирушати у важку дорогу без материнського благословення, напередодні офіційного висунення кандидатом на посаду Президента Віктор Ющенко з усією родиною — дружиною Катериною, п'ятьма дітьми, онукою, братом і племінниками — приїхав до свого рідного села Хоружівки, що на Сумщині, де живе найдорожча у світі людина — мама Варвара Тимофіївна.

Виконробам «темників» на кшталт Піховшека та Корчинського подобається вважати, ніби те, що не було показане по телевізору, не відбулося взагалі. Порівнявши цю сентенцію з наповненням вечірніх новин трьох найближчих до влади телеканалів у день старту виборчої кампанії, можна зробити висновок про стратегію цих «кнопок» на всі «великі перегони». Вона проста, якщо не сказати примітивна: вихваляти кандидата від влади й мовчати про здобутки лідера опозиції, по можливості обливаючи його відрами брехливих помиїв.

Запрошення українського Президента Леоніда Кучми на стамбульський саміт НАТО мало дві мети: підбити підсумки взаємин між Україною та Альянсом, а також попередити Л. Д., що тільки чесні й демократичні вибори здатні створити умови для подальшого нормального ставлення Заходу до нашої держави. Про це говорив у п'ятницю на відео-прес-конференції заступник керівника Держдепартаменту США, колись посол Сполучених Штатів в Україні Стівен Пайфер. На запитання журналістів щодо «амністії» Кучми Пайфер відрізав: «Про це не може бути мови. Ми хотіли підкреслити наші надії та занепокоєння у зв'язку з виборами». «Надії та занепокоєння» виклав, зокрема, президент США Джордж Буш під час коротенької зустрічі з Леонідом Кучмою в ході стамбульського саміту.

Проігнорував неформальну зустріч глав держав СНД у Москві цього уїк-енду Сапармурат Ніязов — згідно з традицією, Туркменбаші ніколи не їздить на ці збіговиська. Мабуть, тому що і нафти, і своїх породистих скакунів у нього й у самого до біса. А от наш Президент Кучма на перші в Росії скачки на приз Володимира Путіна прилетів. Ну Леонід Данилович — зрозуміло, світська чемність, протоколи добросусідства, а що робили на скачках Медведчук з Азаровим? Присутність в ескорті Президента керівника його Адміністрації та віце-прем'єра, котрий опікується, зокрема, й темою вживлення на українські простори ЄЕП, підводить до думки, що коні не винні, не кіньми єдиними втішалися керівники окремих держав СНД. Очевидно, про щось міждержавницьке таки йшлося чи то між забігами арабських та чистокровних англійських скакунів, чи то вже на фуршеті опісля них. Так, як повідомляє «Українська правда», Леонід Кучма сидів на трибуні за одним столиком з Володимиром Путіним та казахським президентом Нурсултаном Назарбаєвим.

Дарма В'ячеслав Піховшек у недільному «Епіцентрі» намагався представити з'їзд Всеукраїнського об'єднання «Свобода» (де головою — Олег Тягнибок) як нібито альтернативне висування Віктора Ющенка на посаду Президента. За режисурою Піховшека прочитувалось, що, от мовляв, націоналісти опозиціонують себе від решти демократичних сил. Вони, націоналісти, завжди такі — самі по собі, зі своїми гаслами, які геть не подобаються «музі» «Епіцентру»...