Напів'єдиний кандидат від влади Віктор Янукович отримував добро на балотування аж у Запоріжжі. Власне, якщо бути точним, цей дозвіл він одержав ще кілька місяців тому, коли лідери ПУКу (парламентсько-урядової коаліції) підписали заяву про висування «єдиного кандидата», якщо не раніше. Право «першої ночі», зрозуміло, одержала очолювана Януковичем Партія регіонів, яка у приміщенні будинку культури запорізького заводу «Дніпроспецсталь» проводила свій з'їзд. 620 делегатів форуму «регіоналів» одноголосно підтримали кандидатство свого лідера.

Позавчора свого кандидата у президенти висували і соціалісти. Ним, звісно ж, став Олександр Олександрович Мороз — незмінний лідер СПУ з часів її заснування. Висування Сан Санича стало головною метою і лейтмотивом 11-го з'їзду Соцпартії, що проходив у неділю в столичному Міжнародному центрі культури і мистецтв (він же — колишній Жовтневий палац). Найсвітліші соціалістичні уми України дали Олександру Олександровичу майже одноголосне благословення (із зареєстрованих 375 «за» проголосувало 372, однак ніхто не був «проти» і ніхто не «утримався»). У виступах делегатів тільки те й лунало, що Мороз — «найдостойніший на посаду Президента», «найбільш прохідний кандидат від опозиції»; висловлювалася майже впевненість у тому, що з наступної осені у нас «похолодає» (в сенсі — до влади прийде Мороз), що на наступному з'їзді у своїй президії соціалісти матимуть Президента тощо. Єдиний делегатський виступ, який видався адекватним поточній політичній ситуації, виголосив соціаліст Віктор Слиш. Він сказав, що Мороз справді був би найдостойнішим Президентом, але для того, щоб обійняти цю посаду, у нього мало підтримки населення. Через це пан Слиш запропонував три підходи: або зобов'язати кожного керівника осередку СПУ забезпечити 35% підтримки Мороза, або кампанією-2004 готуватися до парламентських виборів, або шукати союзників.

Позачерговий XXXVIII з'їзд Комуністичної партії України, скликаний у неділю в Українському домі з єдиною метою — висунути кандидатом у президенти першого секретаря ЦК КПУ Петра Симоненка, відбувся без зайвої помпи. Три сотні найдостойніших комуністів, переважно секретарів обкомів та райкомів партії, скромні два ряди президії і жодних матеріалів для журналістів. Складалося враження, що це звичайне робоче зібрання, а не епохальний позачерговий з'їзд, з якого колись «керівна і cпрямовуюча» стартує до перемоги.

Юра Олесюк — звичайний вінницький хлопець. Єдина його відмінність від однолітків те, що Юрко — інтернатівець. На таких, як він, часто махають рукою, мовляв, що з такого може вирости — без батьків і домівки. Проте 11-річний Юрчик упевнений, що зможе стати професійним футболістом, таким, «як Андрій Шевченко». Днями частина його мрії збулася: футбольна команда «Інтер» Тульчинської школи-інтернату для дітей-сиріт, у якій грає Юрко, приїхала до Києва на Х міжнародний турнір із футболу «Оболонь-2004».

Валізи, рюкзаки; блискучі від щастя дитячі очі; останні вказівки батьків, які хвилюються набагато більше, ніж малеча, — таку картину можна було побачити на Київському вокзалі під час відправлення до Криму «потяга здоров'я». Близько тисячі дітей отримали можливість безкоштовно відпочити й покращити своє здоров'я на півдні України.

У Санкт-Петербурзі на 92-му році життя помер видатний дослідник дерев'яних церков України Давид Гоберман. Відомий російський мистецтвознавець присвятив Україні чимало своїх праць. Прекрасно володіючи фотоапаратом, він пропагував наші дерев'яні церкви тоді, коли цього в Союзі ще не робив ніхто. Його фотоальбом «Пам'ятки дерев'яного зодчества Закарпаття», який побачив світ у 1970 році в Ленінграді, став не тільки справжнім мистецьким шедевром, а й закликом берегти цю унікальну красу.

Поки на телеекранах на когось наводять жах гігантські щелепи з однойменного трилера, мешканці Приазов'я потерпають від зовсім маленької і смачної риби. Йдеться про звичайнісіньку тараню, яка стала причиною смерті двох людей, ще одного потерпілого лікарям вдалося врятувати.

Малий Тарасик весь день був біля мами на городі. Але годині о сьомій, озирнувшись, Тетяна не побачила малого. Почала шукати — не знайшла. Звичайно, стривожилася, бо ж сім'я мешкає на околиці села Собичеве у Шосткинському районі. І чи не відразу за їхнiм будинком починається великий ліс.
Спочатку за пошуки взялися селяни на чолі з сільським головою. Але й дотемна хлопчика знайти не змогли. Тому близько одинадцятої вечора зателефонували до міліції.

Тільки за офіційними даними МОЗ, сьогодні близько 63 тисяч українців є носіями ВІЛ — цифра, що невпинно зростає з кожним днем. Доля цієї сумної статистики відома: про неї згадують 1 грудня, у Всесвітній день боротьби зі СНІДом, і блокують бар'єром упередженого ставлення до носіїв вірусу в решту днів. Водночас і зростання рівня захворюваності, і творення суспільних стереотипів щодо ВІЛ-інфікованих часто зумовлене недостатньою поінформованістю людей.