Учора в селі Росоша Липовецького району, що на Вінниччині, ховали Романа Гензерського, смерть якого породила багато чуток. Тіло загиблого, доставлене у цинковій труні, вдома переклали в іншу. Як офіційно повідомило Міністерство оборони України, миротворець помер внаслідок пострілу в голову з автомата АКС-74 і що це було самогубство; версію про нещасний випадок через необережне поводження зі зброєю не підтверджено. Прес-служба Міноборони також розповсюдила повідомлення, що незадовго до смерті Роман написав рапорт із проханням залишитися в Іраку на наступний строк. Зовсім інше говорять родичі й односельці хлопця. Джерело в сільраді Росоші повідомило власкору «УМ» Віктору Мельнику, що у повторному паталогоанатомічному висновку йдеться про випадкове вбивство і що куля увійшла ззаду.

«...У лютому 2002 року Руслан Хамаров близько десятої години вечора у барі «Комфорт» познайомився з Ольгою Живицею. Запросив її до себе у гості. Випили пляшку коньяку, після чого вступили в інтимні стосунки. Опівночі між партнерами виникла сварка (підсудний стверджував, ніби Ольга вимагала надмірної плати і погрожувала зв'язками «баті, високого посадовця»). Хамаров почав її бити, а потім узяв ніж і наніс кілька ударів у шию. Труп виніс на подвір'я і кинув у колодязь, а пальто своєї жертви відніс на сміттєзбірник у центрі Бердянська...

Перше, що можна почути після її концертів, — це захоплені вигуки: «Вона зовсім не схожа на вокалістку!». Слухач має рацію: ужгородська співачка Світлана Глєба не має нічого спільного зi звичним для пересічного меломана образом дебелої примадонни з резонатором у голові замість мозкової речовини. Це надзвичайно вимогливий до себе, вдумливий музикант із бездоганним смаком і природженим артистизмом, який останнім часом все активніше опановує сферу сучасної музики — складний, часом непередбачуваний вимір, де ужгородське сопрано почувається напрочуд вільно і зараз, практично, не має в Україні собі рівних. Її виступи — завжди подія, що залишається в пам'яті еталоном художньої якості. На нещодавньому концерті в Києві після виконання нею та Київським камерним оркестром Романа Кофмана «Пісень потойбіч людей» львівського композитора Юрія Ланюка на тексти Пауля Целана вердикт публіки був одностайним: нарешті в Україні з'явилась вокалістка, спроможна співати сучасну музику на європейському рівні.

Виконавець відомих радянських шлягерів повернувся до рідного Харкова з Америки і планує відкрити єдиний в Україні Центр естради, фестивалів і конкурсів. Батьки міста вже пообіцяли найняти блудного сина на конкретну роботу, а директор Оперного театру Георгій Селихов дав «добро» на тимчасовий притулок під дахом свого розкішного закладу. Автор ідеї також розраховує на отримання невеликого стартового капіталу, але в майбутньому, схоже, готовий покластися на сили власного колективу.

Наш рідний Президент страшенно ображається, що Україну не визнають країною з ринковою економікою. Звичайно, добре було б, якби нас визнали видатними «ринковиками», але чи настільки вже неправі Вашингтон із Брюсселем? Один скандал із Кріворіжсталлю чого вартий! А якщо спуститися нижче, в «глибинку»? От, скажімо, Луганщина, «світанок України». Тут розпорядженням голови облдержадміністрації Олександра Єфремова вже з 1 липня вводять «граничний рівень рентабельності при формуванні тарифів на житлово-комунальні послуги і плати за проживання». Від щирого серця Олександр Сергійович встановив нульовий граничний рівень рентабельності «для населення, садово-городніх товариств, гаражних кооперативів і навіть для творчих майстерень. Для решти категорій споживачів можна «накручувати» рентабельність не вище 10 відсотків.

Генеруюча компанія «Західенерго», 70 відсотків акцій якої належить державі, після чотирьох років успішної роботи отримала нове керівництво. Замість Петра Омеляновського новим головою правління обрано колишнього директора Бурштинської ТЕС Михайла Позігуна, а головою спостережної ради — першого заступника міністра палива та енергетики Олексія Шеберстова. Посаду заступника голови спостережної ради обійняв чиновник із того ж міністерства — директор департаменту енергетики Богдан Дацишин. Отож Київ вирішив безпосередньо керувати об'єктом, валовий показник виробництва якого останнім часом зріс на десять відсотків.

У неділю, 27 червня, о 6.30 ранку прохідна ВАТ «Дніпромлин», що на вулиці Горького у Дніпропетровську, привернула увагу небаченим багатолюддям, розбавленим різними гаслами та прапорами. Близько трьохсот чоловік зосередилися і на території підприємства. Мало хто сумнівався, що цей переполох пов'язаний із ЗАТ «Укрзернопром», яке вже давно зазіхало на контрольний пакет акцій Дніпромлину. Колектив останнього, звісно, відбивався як міг. Нині, що називається, дійшло до краю.

На території трьох районів Черкащини — Уманського, Христинівського та Маньківського — із самісінької весни не було й краплі дощу. Сонце немилосердно сушить те, що селяни з такими потугами засіяли, i від цього у хліборобів уже не витримують нерви. Причини бездощів'я офіційно ніхто пояснити не може, тим часом черкаські аграрії мають щодо цього власну думку: у цьому винні будівельники славнозвісного автобану «Київ—Одеса», який нині посилено зводиться, аби встигнути «здатись» у визначений термін, до Дня незалежності. Мовляв, спеціальні літаки розганяють хмари, забезпечуючи цим ясну погоду для будівництва платної траси. Але селянам від цього не легше — поля горять.

Термінологічна еквілібристика навколо «Одеси—Бродів», схоже, була визначальною особливістю переговорів, що відбулися наприкінці минулого тижня у Москві, між українським і російським прем'єрами. «Україна й Росія обговорюють спільне використання нафтопроводу «Одеса—Броди», — заявив голова уряду РФ Михайло Фрадков, повідомивши, що сторони домовилися про експлуатацію цієї нафтомагістралі, аж до обсягів завантажування, і залишилося «утрясти» лише деякі технічні деталі на рівні операторів. У результаті переговорів так і не було підписано довгострокову угоду про транзит російської нафти територією України. Спостерігачі вважають, що справжня причина чергового непідписання цієї угоди криється не «в деталях», а в принципах: сторони так і не досягли спільного бачення майбутнього «Одеси—Бродів». Ідеться про питання прямого або реверсного використання нафтомагістралі. Нагадаємо, що в минулому році угоду про транзит, яку було розраховано на п'ятнадцять років, так само не підписали через невизначеність напрямку «труби». Про це нагадали й пану Фрадкову під час прес-конференції. Однак він негативно відповів на запитання про пов'язування російською стороною підписання довгострокової угоди з вирішенням питання про реверс.