На потреби закладу екстреної медичної допомоги нещодавно звернув увагу Президент України, який підписав відповідне доручення. Згідно з цим документом, Кабінет Міністрів України та Київська міська державна адміністрація мають забезпечити лікарню медичним обладнанням для операційних та профільних відділень, у тому числі цифровими стаціонарними та переносними рентгенапаратами, тримірними УЗО-апаратами, операційними столами та лампами, наркозно-дихальної апаратурою, лапароскопічним обладнанням, слідкуючою моніторною апаратурою, ангіографом та іншим, повідомляє УНІАН.

«Ну й де ж вони?» — розчаровано запитували одне в одного кілька цікавих, які минулої суботи прийшли на столичну Європейську площу повитріщатися на стотисячний мітинг. Саме таку кількість учасників, нагадаємо, обіцяв за тиждень до проведення Форуму демократичних сил на підтримку «єдиного кандидата» у президенти Валерій Пустовойтенко — у цьому випадку як лідер Координаційної ради політичних партій та громадських організацій, що віддали свої симпатії Віктору Януковичу. На жаль, деякі ЗМІ при цьому забули вказати, що Валерій Павлович уточнив: 24 липня велелюдне зібрання відбудеться лише в тому випадку, якщо в Києві не буде дощу. Якщо ж стихія не захоче увійти до коаліції й підтримати Прем'єра, форум перенесуть на неділю, 25 липня. І, за словами Пустовойтенка, «проситимуть Господа Бога», аби небо цього дня не плакало. Так воно й сталося — оскільки протягом 24-го столичні вулиці не раз рясно поливало дощем, можна було здогадатися, що на Європейську площу треба приходити наступного дня.

До неділі в Україні лише дві партії з тих, які більш-менш пристойно «відстрілялися» на парламентських виборах-2002, не заявили про те, яку позицію обійматимуть на президентських виборах. Це партія «Єдність», яку очолює київський мер Олександр Омельченко, та Партія зелених, де керманичем є непомітний останнім часом Віталій Кононов. Шанси обох партійних провідників у боротьбі за посаду Президента є більш ніж примарними, тож очікувалося, що їхні партії підтримають когось із лідерів цих виборчих перегонів — Ющенка або Януковича. Однак обрати з-поміж опозиційного, хай навіть і симпатичного принаймні одній із цих сил, і провладного кандидатів виявилося надто складним завданням і для «єдиних», і для зелених. Довелося обирати третій шлях...

Одеська міліція веде пошуки одного з двох зловмисників, які у четвер увечері, за чверть до першої години ночі, скоїли збройний напад на народного депутата України Олексія Козаченка, що повертався додому з дружиною. Нападники несподівано, без жодних слів, накинулися на Козаченка на розі вулиць Канатної та Нахімова і встигли завдати кілька ударів по голові та інших частинах тіла. Однак, за словами народного депутата України, члена фракції «Наша Україна» Юрія Кармазіна, від удару пістолетом» ТТ , яким його хотіли оглушити, Козаченку вдалося ухилитися, оскільки свого часу він оволодів прийомами самозахисту і завдяки цьому зумів вибити зброю з рук нападника. Кармазін, який мав розмову з Олексієм Козаченком і свого часу був прокурором району, де скоєно напад, в інтерв'ю «УМ» також повідомив, що під час сутички Козаченкові вдалося заволодіти уже підготовленим до стрільби пістолетом нападника і скористатися ним для самозахисту. Відтак один зі зловмисників від пістолетної кулі помер, а другий утік із місця події. «Якби не вистрелив Козаченко, вірогідно, вистрелили б у нього, бо куля уже була в патроннику. А з цього випливає, що зловмисники готувалися до фізичного знищення», — додає обізнаний нардеп.

Головне в Олімпіаді — все ж перемога, а не участь, бо саме медалі, до того ж не «прості», а насамперед золоті, є визначальним чинником спортивної міці держави, елементом її іміджу. Іноді цей імідж не проти перебрати на себе й державні керівники.
Згадаймо: вперше на головних стартах чотириріччя — літніх Олімпійських іграх — окремою командою Україна виступила в 1996 році в Атланті й доволі несподівано посіла 9-те місце в загальнокомандному заліку — 23 нагороди, з-поміж яких 9 — найвищої проби, 2 срібні й 12 бронзових. Цей результат було сприйнято як визначний успіх, свідчення того, що «є така держава — Україна» (козирна фраза Леоніда Кравчука, який, утім, на той час уже здав президентський пост), неабияк пишався і новий гарант Леонід Кучма. Але при цьому всі розуміли, що такий дорогоцінний ужинок здобуто значною мірою завдяки ще радянському багажу. Реальну потугу незалежного спорту мала виявити Олімпіада-2000 в Сіднеї. І краще б вона цього не робила, бо українська збірна в Австралії хоча й розжилася на 23 медалі (як і чотири роки перед тим у США), однак лише 3 з них були золотими, по 10 срібних і бронзових. Екзотичні африканські країни відтіснили нас аж на 21-шу позицію в підсумковому медальному реєстрі. І могло ж бути ще гірше, якби до двох перемог плавчихи Яни Клочкової в «Акватік-центрі» не додалося нсподіване «золото» снайпера Миколи Мільчева. Провал, криза — не найрізкіші визначення щодо українського спорту найвищих досягнень після Ігор зламу тисячоліть. Чи подолала Україна цю кризу, має показати Олімпіада, яка стартує вже менш як за три тижні, 13 серпня, в Греції.

Якщо на початку минулого століття Лівадійський палац у Криму приймав російських царів, то нині приймає російських президентів. Це, можливо, і є розшифровкою таємничого гасла з одного з передвиборчих бігбордів Віктора Януковича: «Тому що — послідовний». Хоч офіційно не оголошувалося, що президент РФ Володимир Путін, прибувши до Ялти на засідання українсько-російського бізнес-форуму, побачиться з Януковичем, напередодні цього візиту були всі підстави вважати, що така зустріч відбудеться: наш Прем'єр-міністр відбув до Криму ще 24 липня буцімто з робочим візитом. Завбачливо дістався своєї дачі «Зоря» і Леонід Кучма — 24-го — і там чекав свого російського колегу, з яким за останній місяць він зустрічається вже вчетверте. Л.Д. пішов на рекорд!

Коли комусь із наших співвітчизників вдається досягти висот у світовому шоу-бізнесі, ми радіємо, що є зайвий привід пишатися Україною. От тільки такі випадки, на жаль, трапляються украй рідко. Та й то здебільшого стосуються тих українців, яких доля закинула далеко від Батьківщини. Але й про знаменитих емігрантів, які часом і досі себе називають українцями, ми знаємо, м'яко кажучи, небагато. Про те, що Міла Йовович народилася в Києві, українська преса розповідала вже тисячі разів, хоча кінозірка й за сумісництвом найдорожча модель світу ніколи не виявляла особливого бажання згадувати про свої корені, а коли й вичавлює із себе якесь «рідне» слово, то воно, зазвичай, звучить російською. Натомість про одну з найуспішніших манекенниць останнього часу, яку обожнюють французи, американці, англійці й особливо канадці, улюблену модель «Гуччі» та «Прада» Дарію Вербову абсолютна більшість із нас нічого й не чула. Хоча Дарина, між іншим, теж народилася в Україні, і, що найголовніше, і досі в графі «національність» пише «українка».

«Коли ходиш у гори і дивишся на їхню красу — це ніби молишся. Я розглядаю світ, всю його велич як малюнок Божий, як ікону...», — каже лідерка Київського православного молодіжного братства святих Бориса і Гліба Марина Кузьминська. Це братство діє у столиці з 2002 року (голова — Святослав Варення). Братчики проводять літо в мандрівках святими місцями України і переконуються, що літній відпочинок найкращий тоді, коли і тіло, і душа відчувають. Про те, як догоджають обом цим «зайцям» братчики Борисо-Глібського братства, Марина розповіла читачам «УМ».

Рукотворна печера, знайдена чернігівськими спелеоархеологами, дає змогу дослідникам стверджувати, що на території Чернігівської області був один із найбільших в Україні печерних монастирів. Пустинне-Рихлівський Миколаївський монастир є унікальною пам'яткою не тільки історії та культури, а й природи. Розташований він у Коропському районі за три кілометри від селища Понорниця, неподалік річки Десна. Мальовничі краєвиди з височезними урвищами, порослими лісом, ярами, озерами, віковими дубами, в дуплах яких можуть розміститися кілька чоловік, руїнами старого монастиря... Тим більше що життя тут немов завмерло, як у казці про сплячу красуню. Експедиції археологів — ось і все, що порушує спокій монастиря.

Навряд чи проста київська актриса Галина Логінова навіть у найзаповітніших мріях могла сподіватися, що колись її донька очолить список «найдорожчих» топ-моделей світу. Щоправда, відому актрису Мілу Йовович, яка виїхала з Києва ще п'ятирічною дівчинкою, топ-моделлю можна назвати хіба що з великою натяжкою, однак саме до цієї категорії її зарахували аналітики авторитетного американського журналу «Форбз». Згідно з рейтингом найбагатших манекенниць на планеті, опублікованим цими днями, Міла впевнено посіла перше місце: її заробіток складає 10,5 мільйона доларів на рік. Найбільший прибуток Йовович отримує завдяки контракту з фірмою L'Oreal, чиїм «обличчям» вона є вже шість років поспіль. Але й робота в кіно, звісно, так-сяк поповнює сімейний бюджет — минулого року гонорари Міли (за фільми «Обитель зла» та «Ультрафіолет») становили загалом 6,5 мільйона доларів.