Напередодні центрального матчу 3-го туру наставник «Шахтаря» Мірча Луческу дипломатично висловив власне ставлення до роздмухування теми протистояння донецьких легіонерів із дніпровськими українцями. Справді, кожен клуб у питаннях комплектації виходить зі своїх фінансових можливостей та єврокубкових завдань. Успіхи команди Євгена Кучеревського в попередньому сезоні сприяли піднесенню патріотично налаштованих уболівальників. Мовляв, уміємо і власними силами чогось досягти, якщо забажаємо. Проте якщо зважити об'єктивно, досягнення «Дніпра» не слід переоцінювати. Завдяки тренерському генію та самовідданості дніпряни змогли здивувати, коли єдині з України вийшли у весняну стадію єврокубків, перемогли у внутрішніх змаганнях «Динамо» і «Шахтар». Проте не слід ігнорувати і такі негативні моменти, як поразка у фіналі Кубка України та втрачена нагода здобути друге місце в чемпіонаті й відтак путівку в Лігу чемпіонів.

Столиця Франції несе крізь роки велику кількість стародавніх історій, якими при натяку на ваше бажання і наявності кількох євро в кишені натовп гідів поділиться з вами чи не будь-якою мовою світу. Минулого уїк-енду до цих оповідань додалося ще одне. Американський велогонщик Ленс Армстронг переміг на 91-й професійній багатоденці «Тур де Франс», і ця перемога стала для нього шостою на «Великій петлі». Таким чином, американець, який зміг подолати рак і повернутися з того світу на трасу, щоб знову стати на ній королем, випередив не менш великих — бельгійця Едді Меркса й іспанця Мігеля Індурайна (у них в активі по п'ять перемог у Франції).

Ще за шість етапів до завершення чемпіонату з «Ф-1» команда «Феррарі» забезпечила перемогу в Кубку конструкторів. Тобто італійська «Скудерія» залишиться недосяжною для переслідувачів, навіть якщо її гонщики в Угорщині, Бельгії, Італії, Китаї, Японії та Бразилії жодного разу не увійдуть до залікових вісімок, а відкриття сезону, скажімо, «Рено» щоразу закінчуватиме гонку дублем із першого та другого місць на подіумі Фернандо Алонсо і Ярно Труллі. Це, звісно, не має нічого спільного з реальністю. Тобто «Феррарі» — чемпіон уже сьогодні, після гонки на «Хоккенхаймринзі».

У польського кінорежисера зі світовим ім'ям Кшиштофа Зануссі завітати до Вінниці було щонайменше дві причини. Перша цілком офіційна — він брав участь у заходах Року Польщі в Україні. Друга — приватно-сімейна. Річ у тім, що його дружина Ельжбета належить до графського роду Грохольських, який до більшовицького перевороту володів маєтностями у приміських селах Стрижавці та П'ятничанах (останнє нині входить у межі міста). У стрижавському маєтку народився і тесть режисера — граф Станіслав Грохольський. Яскрава біографія його цілком може заслуговувати на масштабний кіносеріал: служба на офіцерській посаді спершу в царській армії, згодом — на посаді ад'ютанта Юзефа Пілсудського, важке життя після радянської окупації Польщі, розкидані Другою світовою по різних країнах десять його синів та дочок. Одна з них вийшла замiж за Зануссі — поляка з італійською генеалогією (на неї, до речі, вказує і прізвище).

Південні міста, які три сезони на рік відвідують через декадансовий романтизм або із жалощів, влітку беруть реванш.
Художники, актори, режисери, співаки, танцюристи прагнуть будь-що виступити недалеко від набережної, а оргкомітети фестивалів взагалі не уявляють іншого літнього пейзажу, крім морського. Ялта влітку витримує таку кількість фестивалів, концертів, вернісажів, семінарів, пленерів, що «об'їдається» цим добром на рік наперед.

Ніде правди діти: від візиту на Вінниччину Наталі Околітенко — ключової фігури у спробі розколоти Національну спілку письменників України — та від її зустрічі з тутешньою творчою інтелігенцією і наступної прес-конференції чогось особливого я не очікував. Та все ж вона виявилась доволі симптоматичною і дала відповідь на кілька важливих питань. Адже одна справа — оголошувати себе новим керівництвом НСПУ на рівні центрального органу і навіть заручатися рішеннями судів нижчих інстанцій, і зовсім інша — здобути підтримку в регіональних осередках, із яких, власне, Спілка й складається. Тим паче що для особистих симпатій та антипатій рядових спілчан постанова судді — не указ.

У минулий четвер у своєму будинку поблизу курортного міста Сан-Тропе на 72-му році життя помер відомий французький співак, музикант та плейбой Саша Дістел. Про причину смерті не повідомляють, але відомо, що він багато років хворiв на рак шкіри та щитовидної залози. За останнім бажанням померлого, церемонія поховання, яка відбулася у суботу на Лазуровому узбережжi, була скромною. «Він назавжди залишиться символом французького шарму» — сказав про померлого прем'єр-міністр Франції Жан-П'єр Раффарен. Дійсно, приємної зовнішності та надзвичайно милий у спілкуванні Саша Дістел користувався неймовірним успіхом у жінок, у 60—70-ті роки вважався одним із провідних плейбоїв Франції та світу. Але у пам'яті нащадків він залишиться все ж завдяки своїй музичній спадщині. Він був не лише співаком, але також композитором та свого часу кращим джазовим гітаристом Франції. Він був одним із небагатьох французьких виконавців, кому вдалося зажити слави у світі, зокрема і в герметично ізольованих від неангломовних виконавців США та Великій Британії. Він тричі виступав з концертами перед королевою Великої Британії Єлизаветою ІІ. Схоже, що і вона була не байдужою до «французького шарму».