Навряд чи в Кіровограді найближчим часом станеться щось таке, що зробить його популярнішим, ніж події у сумнозвісному сотому окрузі, які відбувалися під час минулих виборів. Їм передували події не менш цікаві, але менш відомі: один із депутатів обласної ради стверджує, що у Кіровограді відбувся безпрецедентний перерозподіл власності, такий, якого не бачили ще з 1917 року. Очевидно, ті, хто організовував викрадення голів дільничних комісій, переписування протоколів, фальсифікацію десятків підписів, ті, хто підтверджував відверто неправдиві результати виборів-2004 (і після першого, і після другого турів суд визнав їх саме такими), добре знали за що і в ім'я чого вони це роблять.
Відбулося чимало мітингів, на яких городяни справедливо вимагали правової оцінки подібних дій. Цей процес раз по раз збурює громадську думку.

Того ранку у Сумському центрі медико-соціальної та трудової реабілітації панувала легка паніка. Ще б пак: вікна двох кабінетів були прострелені кулями, вибитим таким же чином виявилося і лобове скло в автобусі, що належить центру. В чому річ? Хто може нападати на заклад, що лікує дітей?

Якось відомий львівський кліпмейкер Тарас Хімич («Скрябін» — «Зламані крила», «Тартак» — «Хулігани», «Наше літо», «ТНМК» — «Та ти шо», «Арешт») фільмував музичні історії від Андрія Середи, Сашка Положинського та інших. Тоді ж вирішили, що вітчизняних розповідей на історичну тематику теж бракує. «Протягом двох минулих років мені весь час траплялися різні цікаві матеріали про історію української дивізії «СС Галичина» і наштовхували мене на зйомки. Крім того, тема ця розкрита не тільки скупо, а й однобоко», — розповідає Тарас.

«Цифра» як носій інформації давно й активно ввійшла в наше життя. Але якщо естрада, наприклад, свою інформацію на дисках видає ледь не щодня, то аналогічна подія в театральному середовищі все ще залишається рідкістю. Втім презентація диску «Дванадцять вистав Леся Курбаса» на суцільне свято не перетворилася, оскільки можливою вона стала не завдяки, а всупереч.

Згадую, як у часи помаранчевої революції зустрілася на Майдані з відомим поетом і перекладачем Дмитром Чередниченком. Очі в нього горіли молодецьким вогнем, а у вусах ховалася усмішка. «Ото пройшовся по Майдану — скільки тут усього цікавого, які тут спалахи людської фантазії й гумору! Ото б усе це зібрати та видати таку книжку, — скрушно хитаючи головою, розповідав він. — Литовці після 1991 року не одну подiбну випустили, а ми? Сам я цього уже не потягну, але якби комусь хоч ідею таку підкинути!».

Справа про вбивство журналіста Александрова з Донеччини, так само, як і ще резонансніша справа Гонгадзе, стала для української влади показовим тестом на свободу слова та демократію взагалі. Старий режим цього випробування вочевидь не витримав. Але нинішній перебіг подій, пов'язаних із гучним злочином та його розслідуванням, кидає тінь уже на нову, «помаранчеву» владу.

День похорону Папи Івана-Павла ІІ... У мене в кімнаті увімкнений телевізор, я душею Там... на багатолюдному ватиканському майдані, де щира молитва за відхід з цього світу улюбленої всіма великої Божої людини поєднала маси люду і де панує особливий душевний спокій. У цей же час у моїй кухні центральне радіо транслювало сесію Верховної Ради, де стояв неймовірний гамір. Комуністи і есдеки виливали всю жовч на голови Президента Ющенка та уряду. Контраст був вражаючий. Немов із неба в пекло.

На Чернігівщині ЗАТ «Новгород-Сіверський завод будматеріалів» запустив в експлуатацію технологічну лінію з виробництва тонкодисперсної крейди потужністю 20 тисяч тонн на рік. Таким чином завод перетворився на найпотужніше не лише в Україні, а й на теренах країн СНД виробництво, здатне постачати високоякісну крейду для підприємств полімерної, гумотехнічної, скляної, лакофарбової, паперової промисловості, що потребують високоякісної крейди з особливими технічними параметрами.

Протягом десятиліть візитною карткою Донбасу були терикони. Є підстави очікувати, що скоро місце цього доволі сумнівного символу займуть теперішні «копанки». Проблема доволі популярна на шпальтах газет і на телеекранах. Проте справжні масштаби наслідків напівдикого вуглярства нам ще тільки належить усвідомити.

Призначення на посаду голови Запорізької облдержадміністрації Юрія Артеменка було однією з головних несподіванок кадрових пертурбацій посткучмівського періоду на рівні регіонів. На Запоріжжі майже всі обізнані люди були впевнені, що портфель «губернатора» дістанеться Сергію Соболєву, незмінному керівникові обласного штабу «Нашої України». Ім'я ж іншого народного депутата IV скликання — Артеменка — асоціювалося передусім, якщо не винятково, з журналістикою — освіта, робота за фахом, «мас-медійний» комітет Верховної Ради.