Днями Україна відсвяткувала 61-шу річницю Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Теле- i фотооб'єктиви зафіксували урочисту ходу ветеранів-орденоносців у відомих містах-героях, солдатську кашу та традиційні «фронтові сто грамів» у причепурених парках Слави, натомість урочистості навколо пам'ятних місць зі статусом меншим, ніж монумент Батьківщині-матері на столичному Печерську чи обеліск Слави на Сапун-горі поблизу Севастополя, лишилися непоміченими. Але й ці пам'ятні місця на увагу громадськості цілком заслуговують.

Виконавши завдання зберегти місце в еліті ще на рік, українські хокеїсти, а разом з ними й наші вболівальники, полегшено зітхнули. Але часу на перепочинок жорсткий регламент турніру не дав. Уже наступного вечора «синьо-жовті» вийшли на двобій проти переможця групи С — збірної Росії, яка на першому етапі виграла всі три матчі.

Фаворитам півфіналів вітчизняної суперліги залишилося зробити по одному кроку, щоб вийти до «золотої» серії. Це стало зрозумілим після того, як БК «Київ» та «Азовмаш» виграли і свої другі домашні матчі. Щоправда, сценарії цих поєдинків були різними, що дозволяє сподіватися на продовження протистояння в одній із пар і після понеділка. Йдеться про «вовків» та «хіміків». У попередні роки команда з Південного завжди хоча б один раз у сезоні обігрувала «Київ», цього ж разу підопічним Звездана Мітровича ще не вдалося цього зробити. Щоразу їм бракує стабільності в усіх чвертях. Так було в столичному спорткомплексі «Меридіан» і позавчора.

Уперше за останні роки в суперечці за титул чемпіона серед чоловічих команд з'явилася інтрига: «Запоріжтрансформатор» за підсумками чемпіонату тільки другий, і доля «золота», яке буде у фінальній серії «плей-оф», — під питанням. Перший поєдинок відбудеться сьогодні в Запоріжжі, наступний і, в разі потреби, третій, вирішальний — у Південному. Саме тамтешній «Портовик» зміг кинути рукавичку виклику багаторазовому чемпіону України.

Танець — це перш за все мистецтво, і з цим не можна не погодитись. Грайливий, легкий, різкий, романтичний, сумний, могутній, войовничий, почуттєвий чи збентежений — скільки характеристик ми ще можемо йому надати! Тому і сумно стає від того, що танець втрачає в наш час свою початкову функцію. Він стає або тлом, мерехтливою картинкою на екрані, або ж спортом, де прагнення максимального технічного виконання переважає над емоційним його наповненням. Саме тепер настав час вивести спортивно-бальні танці за рамки регламенту спортивних змагань, повернути йому втрачену поетичність і залучити якомога більше танцюристів з усієї країни. Для цього 29—30 квітня у Київському палаці дітей та юнацтва був проведений I Всеукраїнський фестиваль-конкурс зі спортивного бального танцю під промовистою назвою «Поезія танцю».

Що не кажи, а бути знаменитим — не тільки приємно, а й дуже корисно. Навряд чи комусь із вас спаде на гадку віддати свій річний заробіток за годину ексклюзивного спілкування, скажімо, із сантехніком Петром чи продавщицею із відділу канцтоварів. Водночас на цьому божевільному світі завжди знайдеться з десяток фанатів, ладних попрощатися зі своїми грошиками заради кількох хвилин, проведених у товаристві улюбленої «мильнооперної» акторки чи «романтичної» співачки з бюстом п'ятого розміру.

Раніше цих двох акторів я навіть плутала: Брюс Уїлліс та Міккі Рурк дійсно чимось схожі. А що вже привабливі та сексуальні були! Правда, може для когось той же таки «міцний горішок» і досі таким залишається. Попри лисину, на якій ледь «колоситься» якась «рослинність». Але сам Брюс Уілліс тепер не вважає себе мачо. Бо навіть відмовився зніматися у сцені в ліжку з оскароносною Холлі Беррі. Мовляв, чорношкіра красуня занадто розкішна для нього!

Поки українські противники багатогодинного стирчання перед телевізором трощили на Хрещатику старенькі «зомбі-ящики», поки британські вчені готували до публікації чергове дослідження про шкоду, якої завдає телевізор дитячій і дорослій психіці, американці знай собі розширювали і без того велике коло споживачів телепродукції. Позавчора у США почав працювати перший у світі телеканал для немовлят, орієнтований на дітей віком від кількох місяців до трьох років.

У відповідь на появу фільму про «помаранчевих» — «Помаранчеве небо» — Янукович забашляв Голлівуду зйомку фільму про «голубих». Дивіться у всіх кінотеатрах країни: «Горбата гора»!

На подвір'ї у Макаренків рясно цвітуть старі яблуні. Скільки їм років — важко сказати, адже посаджені вони були ще бабусею Юрія Петровича — Устиною, котра тут мешкала. Саме на її садибі й побудувалися Лідія та Юрій Макаренки після того, як побралися. І хату, і літню кухню, і повітку та погріб вони зводили самотужки: Юрій за фахом — кваліфікований столяр, отож чимало в господарстві зроблено його руками. Та найголовніше, що за 16 років шлюбу Юрій та Лідія Макаренки, які живуть у селі Хацьки Черкаського району, обзавелися великою та дружною сім'єю: у них підростає восьмеро дітей. Нещодавно Указом Президента України Віктора Ющенка багатодітній мамі Лідії Яківні Макаренко присвоєно звання «Мати-героїня». Лідія Яківна ввiйшла до цiлої армiї 265 багатодітних українок із різних куточків держави, удостоєних цього почесного звання.
Про саму нагороду Лідія Макаренко «щось чула», але особливих емоцій з цього приводу не має: стримана вона жінка та й часу думати про нагороди зовсім немає.