Позавчора в Україні фактично було поставлено крапку на «феодосійській істерії» проти спільних навчань вітчизняних та іноземних військових на території України. Адже саме в понеділок почалося п'ятиденне українсько-молдовське миротворче тактичне навчання ротного рівня «Південь-2006», в якому візьмуть участь тридцять вояків Молдови. На порядку денному ще й перше українсько-польсько-британське миротворче тактичне навчання аеромобільних підрозділів батальйонного рівня «Козацький Степ-2006» (2—15 вересня), на навчання Житомирському загальновійськовому полігоні за участі 300 іноземних військових та спільне навчання механізованих підрозділів ЗСУ та Словацької Республіки (18—22 вересня).

Із 90-х років у нашій країні почав бурхливо розвиватися приватний бізнес, створюються нові компанії та корпорації. І якщо в радянський час людина могла отримувати зарплату, п'ючи на роботі чай чи читаючи газету, то сьогодні таких робочих місць уже не існує. Водночас постійно зростає кількість людей, які звертаються до психологів, скаржачись на таке явище, як «синдром згоряння на роботі». Йдеться про те, що людина виснажується не лише фізично чи інтелектуально, а й емоційно. Вона постійно подумки перебуває у полоні «виробничих» проблем — і коли веде ділові переговори, і коли ввечері дивиться новини чи серіал. Нині серед працівників великих компаній дуже модні пігулки для підвищення розумової і фізичної активності. Одна моя знайома, менеджер будівельної корпорації, на моє абсолютно щире «Ти чудово виглядаєш» якось збайдужіло відмахнулася: «Якби ти знала, скільки я з'їдаю «колiс», щоб так виглядати». Проте, стверджують психологи, жоден допінг не врятує від такого явища, як «синдром згоряння на роботі». Від постійної емоційної напруги з часом ефективний працівник починає працювати гірше і повільніше. До речі, цей процес можуть «підігрівати» навіть найближчі родичі, які, здавалося б, бажають людині добра. «Молодець, будь першим, будь найкращим, обійди конкурентів», — цими словами може стимулюватися гонитва за успіхом, першістю, похвалою. Проте, як відомо, успіх полягає не в тому, щоб досягти висоти, а в тому, щоб зуміти втримати позиції. А це можливо лише за умови здатності зберігати холоднокровність. Саме тому «УМ» вирішила звернутися до завідувачки лабораторії соціальної психології особистості Інституту соціальної і політичної психології АПН, доктора психологічних наук, професора Тетяни Титаренко з запитанням про те, як не стати жертвою «синдрому згоряння на роботі».

Хто б коли мені сказав, що я буду цікавитися розкладом сеансів у кінотеатрах і кількістю копій одного фільму, виготовлених для прокату? А все тому, що відділити кіно від бізнесу, як і владу від бізнесу, практично неможливо. І тому що кінопрокат — це теж політика. І ще тому, що сьогодні цей сектор економіки розвивається надзвичайно динамічно, рекорди касових зборів перебиваються доволі швидко, кінотеатри ростуть як гриби після дощу, а зали у нас на Харківському масиві заповнені на 100 відсотків і просто прийти перед сеансом і купити квиток зовсім не просто.
Для українського кіноринку є наразі актуальними кілька проблем: з одного боку — як «засвоїти» постанову Кабміну про обов'язкове дублювання, субтитрування чи озвучення українською мовою з 1 вересня 2006 року 20 відсотків кінокопій, з січня 2007-го — 50 відсотків, а з 1 липня 2007-го — 70 відсотків і чи не перечекати зміну влади — раптом синьо-білі відмінять «дискримінаційну» щодо російської мови державну постанову; з другого боку — як відрегулювати цю постанову так, щоб кінотеатри не маніпулювали копіями і не відкладали українські сеанси на ніч або на світанок; як наповнити український ринок фахівцями дубляжу, бо «заліза» вже накупили, тепер потрібні кадри; де найшвидше побудувати кінотеатри, які принесуть найбільший прибуток; коли дистриб'ютори почнуть вкладати гроші у виробництво... На шляху перетворення українського кіноринку з колоніального на цивілізований є багато перешкод — як у гаманці, так і в голові. Про ці та інші нюанси кінопрокату в Україні ми говоримо з Андрієм Дяченком, директором компанії «Геміні», яка є найстарішим гравцем на цьому полі й одним iз лідерів ринку.

Шановний український парламенте!
Шановні народні депутати!
Перед тим як зробити процедурні речі, я хотів би до вас звернутися з коротким словом. Воно буде присвячене поточній ситуації.
Протиріччя, якими сьогодні живе, я надіюсь, частина, українського суспільства, це протиріччя, які не приніс шахтар із Донецька чи лісоруб із Прикарпаття. Ці протиріччя у наше суспільство не принесли лікар із Чернігівщини чи вчитель із Криму. Я хочу бути відвертим і сказати, що ці протиріччя принесені тими людьми, які сьогодні перебувають у цьому залі. Ці протиріччя, я розумію, використовувалися як інструменти виборчої кампанії. У хід ішло все, у тому числі речі, які відносяться до національних пріоритетів.

Популістські заклики щодо підтримки бідних киян, які лунали під час виборів міського голови, пройшли першу перевірку на практиці. І, як вважають деякі економісти, результат цієї перевірки не найкращий. Як не крути, Київ дав високий старт так званій вторинній інфляції, яка пов'язана з тим, що з часом зростання вартості газу і електроенергії впливає на збільшення цін на інші товари. Подібна роль не личить флагману. Міська держадміністрація, з огляду на подорожчання енергоносіїв, дала відмашку, піднявши ціни на продукт, який наші громадяни купують щодня. Не виключено, що цю естафету підхоплять інші регіони. Які наслідки може потягнути підняття цін у столиці, «УМ» з'ясовувала у керівника групи радників голови Нацбанку України Валерія ЛИТВИЦЬКОГО.

Попри фінансові труднощі, НАК «Нафтогаз України» має надійні і безвідмовні підрозділи. Скажімо, таку прибуткову і перспективну структуру, як Дочірня Компанія «Укргазвидобування» та одна з її філій — «Шебелинкагазвидобування», що на Харківщині. Це підприємство забезпечує щорічний видобуток природного газу в обсязі 6,6 мільярда кубометрів, що становить третину загальнодержавного видобутку України. Окрасою ГПУ «Шебелинкагазвидобування» є Кобзівське газоконденсатне родовище. За великим рахунком, це просто дарунок долі. Воно вважається найперспективнішим з-поміж усіх родовищ, відкритих за роки незалежності України. Про нього голосно заговорили, коли постало питання про подорожчання імпортного енергоносія. Прогнозні ресурси «блакитного палива» в тутешніх глибоко залягаючих покладах, за розрахунками УкрНДІгазу, становлять 56 мільярдів 180 мільйонів кубометрів.

Звичний для нас недовгий перелік регульованих цін на товари і послуги споживчого кошика віднедавна став ширшим. Крім житлово-комунальних тарифів, розцінок на поштові послуги та на залізничні перевезення, а також цін на хліб, молоко, спирт та деякі зернові, відтепер будуть регулюватися ціни на природний газ власного видобутку. Минулого тижня Кабмін прийняв відповідну постанову («Питання державного регулювання цін на природний газ власного видобутку»), завдяки якій малозабезпеченим людям буде легше купити «блакитне паливо».

З німецьких краєвидів невдовзі можуть зникнути традиційні цвинтарі, а на їхньому місці з'являться так звані цвинтарні луги, або, як вони офіційно називаються, «Поля невідомих». Якщо збережеться теперішня «мода» на анонімні поховання, то це не виключено. В самому лише Берліні впродовж кількох найближчих 35 років цвинтарів мають перетворитися на луки.
Як же виглядають «модні» похорони по-німецьки? Після богослужіння працівники ритуальної служби виносять із каплиці урну з прахом померлої особи. Але за нею не йде траурна процесія. Рідні та близькі покійного залишаються в церкві та поминають його за кавою та тістечками. Працівники ритуальної служби закопують урну десь на цвинтарному лузі, старанно маскують місце поховання травою та дерном і прикривають його невеликим звичайним валуном. Існує й більш екстравагантніша форма поховання: урна з прахом закопується під корінням дерев, які ростуть на цвинтарному лузі. Тобто суть ідеї полягає в тому, щоб ніхто, окрім адміністрації такого модерного цвинтаря, не знав, де спочиває померла особа. На «Полі невідомих» височіє лише один великий монумент — саме він вказує на ритуальне призначення цього місця.

Чеське село Грушовани поблизу міста Хомутов перетворюється на своєрідну Мекку для німецьких поховальних служб. Усе більше німців вирушають у свій останній земний шлях до тутешнього сучасного крематорію.

Прем'єр-міністр Лівану Фауд Сініора повідомив, що впродовж трьох тижнів агресії Ізраїлю в його країнi загинули понад 900 ліванців та понад три тисячі цивільних мешканців країни отримали поранення. Понад третину жертв становлять діти молодшi 12 років. Чверть населення країни, тобто приблизно один мільйон осіб, змушена залишити свої домівки. У виданій 2 серпня спеціальній заяві спеціальний представник Генсека ООН iз воєнних конфліктів та захисту дітей Радхіка Кумарасвамі також звернула увагу на жахливу ситуацію дітей у цьому конфлікті.