У вас найкраща освіта (Київський політехнічний, Московський державний, науковий ступінь Гарварду і стажування в Оксфорді), п'ять (десять, п'ятнадцять) років стажу роботи у вищих урядових структурах України, блискучі знання і професійні навички плюс палке бажання працювати на благо рідної держави і впевненість у тому, що саме ви здатні вивести її економіку (енергетику, сільське господарство, освіту) на найвищі показники у світі? Словом, ви переконані, що кращої, ніж ваша, кандидатури для роботи якщо не міністром, то одним із його заступників чи бодай начальником управління годі й шукати. Тепер питання на засипку: скільки часу ви прожили в Донецьку? Ніскільки? Добре, ким ви працювали в Кабміні зразка 21 листопада 2002-го — 5 січня 2005 року (нагадаємо, його очолював Прем'єр-міністр Віктор Янукович)? Ах, ніким... Тоді й не мрійте — потрапити в «уряд національної єдності» у вас немає ані найменших шансів. Ну хіба вдалося вчасно потрапити в якісь структури Партії регіонів і довести свою відданість «керівній і спрямовуючій», як, скажімо, новопризначений заступник міністра промполітики Володимир Рижов. Адже віднедавна — з 4 серпня — в анкеті з працевлаштування у виконавчу владу, схоже, є тільки два вищезазначені запитання. Решта «тому що послідовного» роботодавця, здається, не дуже цікавить.

70-річного Миколу Григоровича Омельченка на Дніпропетровщині представляти не доводиться. Колишній перший секретар Дніпропетровського міськкому та обкому Компартії України, перший заступник голови облвиконкому, депутат Верховної Ради УРСР Х та ХІ скликань. Відтоді як у 1996 році було створено обласний Союз промисловців і підприємців, Микола Григорович є його беззмінним генеральним директором.

Після повернення на посаду міністра праці та соціальної політики Михайло Папієв одразу узявся «відчищати» своє ім'я, заплямоване скандалом із ветеранськими окулярами. Одне із перших повідомлень прес-служби Мінпраці від імені свого нового керманича було про те, що «сотні тисяч окулярів, призначених для ветеранів та інвалідів війни, які півтора року були під арештом на складах ТОВ «Українські окуляри» і, всупереч заявам урядовців позаминулого призову, нікуди не зникали, почали видавати адресатам». Наразі, за даними прес-служби, частину окулярів уже передано ветеранам Харківської області. Найближчим часом, як запевняє Папієв, скандальні окуляри отримають регіональні управління праці та соціального захисту населення у Дніпропетровській області та Криму.

Медики нарікають, що селяни часто займаються самолікуванням, а потім потрапляють до фахівців у важкому стані. Селяни ж у відповідь кажуть, що на поїздку до районної лікарні, на всі ці походи по лікарях і нескінченні черги біля кожного кабінету (спробуй вистояти!) марнується цілий день. А це — незварений обід, непросапані буряки, неподоєна корова, витрати на дорогу та ще й вимотані нерви, які за жодні гроші не відновиш. Отримати ж бодай якусь допомогу в рідному селі чи хуторі — задача, здійсненна не для кожного. Тому що в Україні, за словами міністра МОЗ Юрія Поляченка, більше тисячі населених пунктів не мають навіть найпростішого ФАПу. За цей рік, щоправда, у 49 селах з'явилися фельдшерсько-акушерські пункти й амбулаторії, але це краплина в морі, зауважує міністр: «Я думаю, якщо я доживу до того часу, коли ними буде охоплена вся Україна, ми будемо щасливими людьми».

Лежати вдома з високою температурою й готувати полоскання для запаленого горла — задоволення вельми сумнівне, особливо коли за вікном грає всіма барвами довгожданне літо. Хворі ламають собі голову над питанням, як і де вони могли «підчепити» ангіну в майже сорокаградусну спеку, а лікарі фіксують очікуваний — традиційний для серпня — підйом захворюваності. Як зауважила лікар-інфекціоніст вищої категорії Лариса Бачинська (до цієї співробітниці Білгород-Дністровської районної поліклініки звернулася кореспондентка «УМ»), саме влітку люди хворіють на ангіну найчастіше. І цьому дивовижному, на перший погляд, факту, є цілком логічне пояснення.

У ці дні курортного літа численних відпочивальників до південнобережної Лівадії найбільше, певно, притягують дві речі (море в рахунок не береться). Це — царський палац-музей, де у 1945 роцi «велика трійка» кроїла під себе післявоєнну Європу. І, звичайно ж, Центр органної музики «Лівадія», що, до речі, має безпосереднє відношення до літньої резиденції останнього російського царя.

Батьківщина Нестора Махна на День незалежності збирається фестивалити. Один із «батьків» майбутнього дводенного (24—25 серпня) дійства, керівник українського Центру досліджень політичних цінностей Олесь Доній, напівжартує: позаяк у Києві політики досі воюють, справжнім українцям затишніше буде у Гуляйполі — на батьківщині Нестора Махна. Відомо ж бо, що для знаменитого гуляйпільця голос Майдану, щоправда селянського, був орієнтиром у розбудові анархічної республіки: Махно часто казав, що народ ніколи не помиляється. Дана теза є досить актуальною — як об'єкт дискусій на тлі вельми суперечливих українських реалій постпомаранчевої доби. Подалі від Майдану столичного дискусія має вийти щирішою, без найменшого натяку на півторарічну ейфорію, яка, власне, і дещо скомпрометувала національну ідею. «Україна нині увійшла в епоху майданної демократії, коли будь-яка політична сила, спроможна проплатити збір пари-трійці тисяч осіб, буде волати «Геть!», — зауважує Олесь Доній. — Виходить, що всі ми якоюсь мірою анархісти».

Днями у Бердичеві відбувся VIII міжнародний турнір з боксу серед юніорів на призи чемпіона XXVI Олімпійських ігор Володимира Кличка. Організатори — Міністерство у справах сім'ї, молоді та спорту, виконком міської ради, обласна та міська федерації боксу — за підтримки спонсорів зробили все для проведення представницьких змагань на належному рівні. На Житомирщину приїхали команди з Білорусі, Вірменії, Латвії, Молдови та 44 боксери з 15 областей України.