Депутати Донецької обласної ради проголосували за те, аби передати Донецький аеропорт у комунальну власність міста, а їхні колеги з міськради невдовзi так само дружно підтримали цю ініціативу. Тобто відтепер майновий комплекс КП «Авіакомпанія «Донбасаеро» переходить ( чи перелітає) із загальної власності територіальних громад в управлінні Донецької облради в комунальну власність територіальної громади Донецька. А все нерухоме майно аеропорту передано на баланс комунального підприємства «Авіакомпанія «Донбасаеро».

Нещодавно в Києві проходив день відкритих дверей для постачальників ІКЕА. Всі, хто знає цей швецький логотип, асоціюють його у свідомості з якісними виробами за доступною ціною та з сучасним дизайном. ІКЕА — всесвітньо відомий виробник меблів та товарів для дому. Вже зараз українські споживачі можуть у меблевих супермаркетах столиці купити собі дещо модернове та недороге з виробленого під цією торговою маркою. Проте фірмового магазину ІКЕА в Україні ще не побудовано. Зазвичай компанія зводить свої торговельні гіперплощі у передмісті. Тривають переговори з українськими владцями, але де виросте торговельний центр і якої площі, організатори не розголошують. Чи то бояться наврочити, чи справді питання заполітизоване, але посилаються на статистику, мовляв, пройшло 33 роки з початку переговорів до вікриття магазину в Гельсінкі, і всього за 9 місяців подібний шлях подолали у Казані.

У майстра на всі руки Олександра Корнія зі Шкліня Горохівського району, що на Волині, буряки та картопля із поля їдуть самі аж у льох. А Олександр Никифорович тільки на кнопки натискає. Йому не треба мучитись і власноруч перти якісь там возики чи тачки з городиною. Все робить електрика! Вже років 15 господарю справно служить величенька вагонетка, яка і доставляє з поля, що за хлівом, буряки та картоплю на подвір'я. Струм до двигуна вагонетки подається по 120-метровому кабелю. Такої довжини якраз вистачає, щоб дістатись в усі куточки городу.

Багато закладів дитячого виховання в Україні перебувають у жалюгідних умовах, «державні» малюки почасти не мають елементарного — тепла й гарячої води. Допомогти майбутньому нашої нації вирішив Міжнародний благодійний фонд «Доля дитини», який разом з партнером зі Сполучених Штатів — приватним дитячим фондом Mcmillan Foundation — започаткував програму «Тепло в душі». «Обігрівати» дитячі душі меценати почали ще у 2002 році, проте активніше взялися за цю проблему цьогоріч.

В однокімнатній квартирі багатоповерхівки на лівобережжі Дніпродзержинська того дня зібралася весела і дружна компанія — з нагоди іменин однієї з дівчат, якій виповнилося 19. Цю оселю запропонував зняти хтось із друзів, щоб подалі сховатися від батьків, бо всі учасники свята мешкали звідси далеченько. Сусіди десь до півночі чули за стіною голосні розмови, а на ранок стало тихо. Тільки вертаючись зі школи близько шістнадцятої години, сусідська дiвчина Вероніка звернула увагу на те, що вхідні двері до квартири покриті крапельками вологи. Запідозривши аварію, зателефонувала на роботу мамі, а та додзвонилася до господарів оселі, які мешкають за іншою адресою. Невдовзі приїхав їхній син. До оселі він зайшов разом з Веронікою...

Минулої п'ятниці «Україна молода» повідомляла про намір новобогданівців перекрили рух залізничних потягів кримського напрямку. Таким способом доведені до відчаю люди хотіли добитися від влади виконання обіцянок щодо ліквідації серпневої НП. Адже після третьої за останні три роки «серії» вибухів тисяча з лишком будинків так і не відремонтовано.

За українськими законами, жінка, яка живе з ВІЛ, може народити немовля у будь-якому пологовому будинку країни — чи то районному, чи то обласному — і лежати у загальній палаті з іншими мамочками. Зрештою, ВІЛ — не харчова і не повітряно-крапельна інфекція, аби передаватися через побутовий контакт, тож іншим породіллям таке сусідство нічим не загрожує. Але практика засвідчує, що здорові жінки, варто їм лишень дізнатися, що на сусіднє ліжко поклали інфіковану жінку, влаштовують грандіозний скандал керівництву медичного закладу і всілякими правдами й неправдами намагаються вижити нещасну з палати. Непоодинокі випадки, коли у наданні допомоги майбутнім мамам із ВІЛ-позитивним статусом відмовляють навіть лікарі, знаходячи для пояснення своєї відмови найнеймовірніші причини...
Куди звертатися вагітним жінкам, які бояться такої дискримінації? Чи можуть у ВІЛ-інфікованих батьків народитися цілком здорові діти? Як часто це трапляється і за яких умов це можливо? Відповіді на ці та інші запитання «УМ» шукала в офіційних кабінетах та в лікарняних палатах Києва.

Сучасну економіку, на жаль, важко уявити без таких суб'єктів діяльності, як рейдери. Ці «солов'ї-розбійники» наших днів регулярно з'являються біля прохідної якогось підприємства і, у кращому разі, розмахуючи парою-трійкою акцій, а то й узагалі без цих формальностей, прибирають до рук виробництво та забирають уже до свого сейфа його печатку. Юридичні нюанси цих процесів із горем навпiл зводяться до більш-менш прийнятного вигляду (благо, закон у нас і досі має багато спільного з дишлом), а про совість, моральність, порядність у таких випадках не йдеться. І настільки це рейдерство прижилося в нашому і без того не надто благополучному суспільстві, що почало «брати на абордаж» інші галузі життя. Принаймні історія створення фільму «Таємниці маестро» наштовхує саме на таку думку.

На сцені Театру Франка сьогодні буде зафіксований справжнісінький статевий дисбаланс: у виставі зайнята одна актриса і ледь не вся чоловіча частина трупи («відсидітися» за лаштунками вдалося хіба що Богданові Ступці). Вистава-прецедент називається «Віват, королево!», і ця особливість, запевняє режисер Юрій Кочевенко, не єдиний сюрприз для театралів.