«Наша Україна» навчилася на власних помилках і більше їх не повторюватиме. Тому «чесно дивитиметься в очі своїм виборцям» і «говоритиме їм правду і тільки правду». Зокрема, про те, що про потенційну коаліцію з Партією регіонів не може бути й мови, що після виборів обов'язково буде скасована депутатська недоторканність, що пенсії й зарплати обов’язково зростатимуть тощо. У цьому вельми переконливо запевняв чи то делегатів чергового, третього, етапу нескінченного V з'їзду «НУ», чи то журналістів і, як наслідок, виборців лідер «нашоукраїнців» В'ячеслав Кириленко. Але головним героєм дня вже традиційно став Петро Порошенко.

— Пане Вікторе, на вашу думку, чи не краще було й справді затвердити виборчий список не в алфавітному порядку, а у відповідній черговості, як того вимагали чимало делегатів, і таким чином уникнути звинувачень у недемократичності?
— Мені здається, що це нічого не змінило б. Є принципи, за якими людей обирають до списку. Ці принципи не мінялися й поки що витримуються, тому немає ніякої загрози, що президія може їх порушити й при затвердженні місць у списку повестися якось не так.

У ці дні курортне місто патрулюють міліцейськi наряди у посиленому режимі. Відповідні настанови тутешнє керівництво силовиків отримало безпосередньо від заступника міністра МВС Миколи Куп'янського, який позавчора провів у Євпаторії спеціальну нараду. Допоки про злочинця, від ножа котрого загинули молоді жінки віком 18, 24 і 26 років, відомо небагато. Хоча причина смерті всіх трьох встановлена — задушення і множинні колото-різані рани, нанесені в основному в груди, живіт і спину.

«За що я люблю політиків, так це за те, що вони не виходять зі своєї казки. Раз увійшов в образ — і все», — говорить Владислав Єрко. Це — вже на прощання. Треба ж було насамкінець сказати бодай щось про політику. Хоча розмову завела я, потроху задкуючи до дверей. А початок спілкування був менш вдалий: захлинаючись захопленням, розповідаю, що тільки тому не прикрасила стіни своєї свіжовідремонтованої квартири картинами Єрка, що шкода було видирати їх iз книжок «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». «Справді? — похмуро перепитує Єрко. — А от я їх бачити не можу». В сенсі: не книжки, а свої власні малюнки. Пізніше Єрко пояснює, звідки така автонеприязнь. Хоча — підозрюю! — трохи таки лукавить. Бо роботу свою він любить. А значить, любить і її плоди.

Уявіть собі ситуацію: ви, відбуваючи на відпочинок до екзотичної країни (на путівку до якої збирали гроші цілий рік), уже в літаку дізнаєтесь, що хтось такий самий тур придбав значно дешевше... Ваша реакція? Вас «кинули»? Ні. Річ у тім, що ви придбали «звичайну» путівку, а хтось — «гарячу».

Спортивна споруда в центрі Києва, відома під назвою «криті корти НСК «Олімпійський». У нижньому залі — два тенісні майданчики на дошках, впритул до яких, за сіткою, розстелили свій килим гімнастки зі Школи Дерюгіних. Світла, здається, замало навіть для того, аби просто щось роздивитися, не кажучи вже про потреби спортсменок, які мають вправлятися зі своїми предметами. Приплив свіжого повітря забезпечують лише два віконця. У таких умовах тренуються елітні українські грації.
Серед них — Наталія Годунко. Її вже тривалий час вважають однією з кращих «художниць» світу, але суддівські ігрища не дозволяють дівчині сповна отримати те, на що вона заслуговує, віддаючи спорту всю себе. Під час розмови з кореспондентом «УМ» Наталя виглядала то стомленою, то задумливою, то впевненою у собі, а то й трохи ображеною; часом в очах зблискують «бiсики». Усе в залежності від того, про що йдеться — про гімнастику, тренування, непрості стосунки з тренером чи життя поза спортом і бажання мати машину малиново-салатового кольору з відкидним дахом. Після розмови гімнастка з блискучим камінцем у зубі і маленьким татуюванням на вусі («просто так — для себе») йде на вечірнє тренування. Навіть застуда не може стати приводом, щоб його пропустити.

Добитися «взаєморозуміння і примирення» між українцями та поляками (свідками й учасниками Волинської трагедії) або навіть змусити потиснути один одному руки вояків УПА та бійців Червоної армії — дитяче завдання порівняно зі спробою викресати іскру християнської любові між Українською православною церквою Московського патріархату та УПЦ патріархату Київського. Втім такі цілі «Україна молода» навіть і не переслідувала. Ми лише спробували зрозуміти, що відбувається між двома гілками українського православ'я, і надали слово речникам обох церков. Прес-службу УПЦ МП представляв її керівник Василь Анісімов, від Київської патріархії «слово мав» її речник архімандрит Євстратій (Зоря). З контрв'ю, записаного з їхньою допомогою, висновки просилися невтішні: кожен звинувачує кожного. Тут миром і не пахне, а para bellum — уже на порядку денному. Поки що війна йде в улюбленому українцями форматі — за допомогою наметів та сидячих страйків. Як у Переяславі, де паства УПЦ МП оточила церкву, яку нібито мають віддати Київському патріархату. Чому так відбувається? Та тому хоча б, що вцілілі по стількох роках енкаведисти і «бандерівці» бодай вірять в існування один одного — тож із цим уже можна працювати. Московський же патріархат «київських колег» узагалі не визнає. Але в першому випадку йшлося про війну і боротьбу ідеологій, а в другому... Невже блаженство миротворців та смиренних духом хтось нагорі підступно скасував? Вважатимемо це питання риторичним.

У США кожна сім'я, яка себе поважає, має власного психоаналітика. В Україні психіатричної лікарні бояться, наче атомної війни. Відповідно, звертаються до лікаря, коли в душі зацвіте буйним цвітом депресія або пустить корінці панічний страх. Про те, чому сучасній людині важливо обговорювати з психологом конфліктні та стресові ситуації та радитися щодо причин хворобливої поведінки родичів, «УМ» дізнавалася в завідувача Київської міської кризової служби, психіатра Ореста Чубка. Фахівець розповів, що за прогнозами ВООЗ, приблизно до 2012—2014 років депресивні стани за поширеністю вийдуть на друге місце після серцево-судинних захворювань. Україна винятком не стане.

Недавню поїздку керівника Кабміну та Партії регіонів Віктора Януковича до Єнакієвого є всі підстави вважати фактичним початком передвиборчої кампанії «регіоналів». Бо високий гість щедро обіцяв землякам усе те, що обіцяється напередодні виборів: від ремонту доріг та освітлення вулиць до приведення в належний стан тутешнього моргу. Не відставали від нього й супроводжуючі особи. Приміром, керманич Міністерства вугільної промисловості Сергій Тулуб пообіцяв нарешті призупинити падіння темпів вуглевидобутку.

Фортеця XV століття, що у місті Білгород-Дністровський на Одещині, пам'ятник архітектури державного значення, внесений до переліку ЮНЕСКО, тихо тліє вже майже місяць. Димок біля бастіону фортеці городяни вперше помітили на початку липня: з отворів у мурах вилітав сизий дим. Бригада пожежників, яка прибула за викликом, залила стіну водою і поїхала, коли дим зник. Протягом трьох тижнів бастіон димів декілька разів. Щоразу на місце виїжджала пожежна машина і заливала стіну водою. Але це приносило тільки тимчасовий результат — тління дерев'яних балок перекриття тривало.