Лише за два дні після відповідного указу Президента свої спеціальні номери здали до Державтоінспекції 25 високопосадовців. У самій ДАІ лише радіють такій активності й зазначають, що лишилося зібрати ще 201 гербовий номер з трьох цифр. Начальник Департаменту ДАІ Олексій Калинський перераховує можновладців, які першими розпрощалися зі спецномерами: голова секретаріату Президента Віктор Балога, секретар Ради нацбезпеки і оборони Іван Плющ, Голова Верховної Ради V скликання Олександр Мороз та його перший заступник Адам Мартинюк, Прем’єр–міністр Віктор Янукович разом з усіма віце–прем’єр–міністрами, керівники Міноборони, МЗС та МНС Анатолій Гриценко, Арсеній Яценюк і Нестор Шуфрич, начальник Генштабу ЗСУ Сергій Кириченко, а також начальник Управління держохорони, голови облдержадміністрацій та облрад Миколаївщини та Одещини, голова Севастопольської міськради, голови Ради міністрів АРК.
Автор указу Віктор Ющенко спецномерів глави держави не здавав, бо в нього їх і не було. На Банковій зазначають, що Президент такими «козирними» номерами ніколи не користувався, навіть у часи, коли очолював уряд (1999—2001). Всі автомашини, що обслуговують Президента, мають звичайну номерну серію.

За фарби Василь узявся ще у ранньому дитинстві. Старші брат і сестра, пригадує нині, йшли до школи, а він клав на стіл їхню коробочку акварельних фарб із прозорою кришкою і не міг надивитися на те різнокольорове диво. Проте перші промені малярської слави впали на нього значно пізніше, коли вже навчався у Львівському будівельному технікумі. Тоді перемалював знамениту Джоконду і вивісив портрет загадково усміхненої італійки у технікумівському коридорі. Стефуракова Мона Ліза була настільки схожою на оригінал, що в очах студентського товариства автор копії сягнув мало не висот Леонардо да Вінчі. Та шлях до справжнього визнання пролягав ще через багато років малярського самовдосконалення.
Життя могло скластися й по–іншому: надходили спокусливі пропозиції перебратися в місто, одначе село міцно тримало у своїх обіймах. І Василь не пручався — його душа тут почувається вільно і затишно.

Містечок з назвою Золочів в Україні щонайменше два: на Львівщині й на Харківщині. Основна різниця між ними, очевидно, та, що у галицькому Золочеві є старовинна фортеця, збудована на початку XVII століття. «Так склалося історично, що землі Західної України були своєрідною буферною зоною у XVII столітті між мусульманським Сходом і християнською Європою, — пояснює завідувач відділом східних культур музею–заповідника «Золочівський замок» Тетяна Олейнікова. — На цих теренах збереглося дуже багато оборонних споруд — замки, вежі, монастирі. Для вихідців зі Східної України це диво. Хоча вони мають свої оригінальні пам’ятки, яких немає на західних землях». Кілька років тому склалася традиція безплатно возити сюди дітей з Центральної і Східної України під час канікул на екскурсії. На жаль, останнім часом ця добра справа чомусь не підтримується.

В Ізраїлі рік 5776. В Україні — 2007. Ми від них відстаємо. Правильний висновок, у принципі, хоч і не з того зроблений.
З ізраїльтянами говорити складно. По–перше, менталітет. По–друге, коли йдеться про державні інтереси й національну пам’ять, тут немає поділу на «вікторів федоровичів» і «вікторів андрійовичів», і тим більше «сан саничі» не настільки однозначні, а опозиція є партією, яка наразі не має можливості формувати уряд, а не організованим угрупованням шаблезубих шкідників у парламенті. Крім того, погляди ізраїльтян на світ, ворогів, друзів і партнерів у ньому уже сформовані, й Україна, здається, допоки не потрапила до жодної з цих класифікацій.

Нелегко бути зіркою. Постійна увага папараці, зйомки на різних континентах — все це не найкращим чином впливає на здоров’я. Особливо якщо воно від природи слабке. Як, наприклад, у голлівудської красуні Кейт Бекінсейл, відомої за фільмами про упирів та іншу нечисть («Ван Хельсинг», «Вакансія на жертву» тощо). Днями Кейт опинилася в лікарні з діагнозом «нервове виснаження», перелякавши і своїх близьких, і знімальну групу фільму «Нічого, крім правди».

За теперішніх цін на сир у Лисиці із байки Крилова не було б ніяких шансів.

Проблем в українському футболі вистачає — незадоволення час від часу виказують чи не всі задіяні в процесі учасники. До протистояння «донецького» керівництва ПФЛ і «київських» босів ФФУ ми вже звикли. Але останнім часом усе частіше почали подавати голоси й представники інших регіонів із «менших» клубів. Власники команд вищої ліги в цьому році вже неодноразово зустрічалися, намагаючись знайти шляхи вирішення навколофутбольних проблем, але до по–справжньому революційного рішення дійшли лише позавчора.
У середу по обіді вони зібралися на чергове закрите засідання і після двох з половиною годин зборів народили рішення — створити прем’єр–лігу (ПЛ). За цей крок боси клубів еліти проголосували одностайно. Опікун «Закарпаття», міністр із надзвичайних ситуацій Нестор Шуфрич свою згоду дав по телефону, а севастопольський «губернатор» Сергій Куніцин із «Таврії» — письмово. Тож під егідою нової організації може стартувати вже чемпіонат України сезону 2008/09.

Поєдинки з командами Литви й Франції турнірного значення для українців уже не мають. Але голов­ний тренер «синьо–жовтих» Олег Блохін постарався зібрати на базі у Кончі–Заспі всіх найсильніших. Щоправда, наставника пригнічує серія травм, які не дозволяють розраховувати на Кучера, Русола, Несмачного, Калиниченка, Ми­халика. Під питанням участь у найближчих матчах Федорова, Єзерського й Воробея. Трохи застудився Шовковський. Через це керманич навіть повернув до головної команди Чигринського, який уже тренувався з «молодіжкою», а також викликав додатково Ващука й Романчука. На зустрічі з журналістами Блохін навіть пожартував: «Хоч сам виходь на поле. А в захисті можуть зіграти Баль і Кузнєцов».

У «Фондю–барі» в першій лінії «Глобуса» на нього вже чекають із 20 дівчат–читачок, які виграли щасливий квиток на вечірку з письменником у «Книжковому супермаркеті», президент Форуму видавців Олександра Коваль, письменниця Лариса Денисенко, Фагот із ТНМК, Катя Осадча в капелюшку і кільканадцять телевізійників. Журналісти по черзі підсідають до француза — списки інтерв’юерів складені видавництвом «Махаон–Україна», яке влаштовувало промо–тур у Києві, за два тижні. Каті Осадчій навіть не вдалося записати інтерв’ю зі снобом і естетом Бегбедером для «Світських хронік», і вона не приховувала обурення.