Сталін, Микола ІІ і «паразити»
Погоджуйте — отримаєте ділянку
Неабиякий земельний скандал уже місяць триває на Черкащині. З подачі місцевої облради (зрозуміло, що не без відома її голови та окремих зацікавлених депутатів) розбазарюється прибережна смуга Дніпра біля села Сокирне. Варто відзначити, що ця мальовнича місцевість з виходом до Кременчуцького водосховища — зовсім неподалік обласного центру й тому неабияк «впала в око» місцевим можновладцям.
Хліб наш насущний
Третім Героєм будеш?
Позачергова сесія Вінницької облради, яка зібралась учора для внесення змін до поточного бюджету, до двох запланованих питань порядку денного несподівано для присутніх додала третє. Фракція «Нашої України» виступила з ініціативою висунути на здобуття звання Герой України 72 річного Олексія Порошенка.
Доведи, що ти журналіст
Здавалося б, угода про спрощений візовий режим між Україною та ЄС мала полегшити процедуру отримання віз. Однак ні. Днями стало відомо, що виїхати до Європи тепер стане важче ще й журналістам: аби отримати безкоштовну візу, вони мають перебувати в лавах Національної спілки журналістів або принаймні бути членами профспілки.
Кров і попіл
Ордери, виписані кулями і кров’ю
Полтавський історик, заступник директора обласного державного архіву Тарас Пустовіт недавно «відкопав» у його фондах більш ніж промовистий документ нашої недавньої минувшини.
Ще товсті, але вже не заможні
Одразу ж вас утішу: товсті літературні журнали в Україні видаються, і їх кількість, за кількома винятками, майже не змінилася з часів радянських. Але відмінності поміж–тим–що–було і тим–що–маємо досить разючі. У часи минулі товсті літературні журнали виходили гіпернакладами. Це пояснювалося й ідеологічними установками, і, що важливо, особливою повагою пересічної радянської людини до друкованого слова. Немало важила й централізована система розповсюдження: журнал можна було купити в будь–якому кіоску (хтось ще це пам’ятає?) або ж отримати як доважок до якоїсь популярної газети (хочеш «Комсомолку» — передплачуй «Україну»). Літературні журнали у ті безінтернетні часи все ж насичували інформаційно голодних громадян (і не політикою й катастрофами, а вічними цінностями). Що вже говорити про момент слави товстого літературного журналу, який йому подарували перебудовні 80–ті і першонезалежні 90–ті? Заборонені, невідредаговані, повернуті вітчизняні класики (це був час «Одного дня...» Солженіцина, «Записок кирпатого Мефістофеля» Винниченка і «Рекреацій» Андруховича) й невідомі, шокуючі іноземні автори.
А тепер усе навпаки. Причини? Розширення інформаційних можливостей; ганебне становище українського книговидавництва; відсутність державного фінансування і мережі книгорозповсюдження.
Два паперових рушники і пляшка мінералки
Ані Лорак погодилася брати участь у «Євробаченні» лише з однією метою — завоювати європейського глядача. Днями Лорак повертається з Греції, але не після гастролів. Там артистка записує свій новий альбом, привезла п’ять готових пісень. Її піар–менеджер Анна каже, що восени Лорак планує тур по Україні, очевидно, концерти будуть на підтримку нового диска. «Нас часто запрошують до Європи і Москви. Ми не маємо на меті виступати в Криму. Вже заплановані концерти в Туреччині та Греції. З Москви запрошень найбільше, але це все корпоративи. Туди пересічний глядач не потрапить. Для народу Ані виступатиме на площах на День Незалежності, День металурга в Донецьку чи Луганську чи на якийсь черговий День міста–мільйонника. Поки що пропозицій від організаторів масових свят не було. Графік дуже гнучкий. Ми їдемо туди, де платять», — пояснює піар–менеджер.