Учора завершився розіграш 11 комплектів олімпійських медалей у вільній боротьбі. Наші спортсмени в залі гімназії Аграрного університету Пекіна виступили успішно, здобувши чотири нагороди (два «срібла» й дві «бронзи») — більше, ніж українські представники в будь–якому іншому виді спорту.

У ніч на 21 серпня 1968 року війська СРСР і країн Варшавського договору (так званого «соцтабору») перетнули чехословацький кордон. В Україні відлуння нападу спричинило нову хвилю репресій (партія прагла убезпечитися від можливої «Київської весни»), а також своєрідний струс свідомості, що багатьох привів до тями після тривалого гіпнотичного сеансу «всесвітнього щастя» під серпом і молотом. Про ті події читачам «УМ» розповідає доктор філософії Євген Сверстюк, який 12 років відбув у концтаборах і на засланні, зокрема через протест проти окупації Чехоcловаччини.

Зі Степаном Хмарою тяжко сидіти на лаві перед Верховною Радою і обговорювати життя–буття. Всі витріщаються на знакову особистість і навіть вимагають відповіді на запитання: «Той Хмара, який по телевізору, — це ви?». Наступний сплеск цікавості: «А звати вас як?» — ламає струнку лінію домашніх заготовок кореспондента «УМ». Так, Хмара — це бренд. Навіть коли без імені і без «по батькові». Сам зірковий співрозмовник до слави байдужий. «Подивіться он туди, — вказує 70–річний пасіонарій на злощасний будинок на Грушевського, 9, — чому його не знесли? Чому кияни це допустили? Чому досі ніхто не в тюрмі?!» Так ми починаємо мусувати тему «що держава винна людині і що людина винна державі», плавно підходячи до головного приводу зустрічі — 17–ї річниці Незалежності України. Тієї, до проголошення якої Степан Хмара мав безпосереднє відношення як народний депутат I (тоді XII) скликання, активіст Народної ради.

Після останньої прем’єри театральної компанії «Бенюк і Хостікоєв», вистави «Біла ворона», минуло вже три роки. І цей тайм–аут для поціновувачів творчості відомого акторського дуету видався дещо задовгим. Бо панове Богдан та Анатолій разом зі своїм третім театральним побратимом Мирославом Гринишиним намагалися зберігати традицію нової вистави в День Незалежності. Із «Запорожцем за Дунаєм» ось вийшла затримка, хоч оперу Семена Гулака–Артемовського партнери облюбували давно. Але було вирішено, що відомий сюжет варто суттєво підкоригувати, а тому з прем’єрою й не поспішали.
Судячи з назви, «пройшлися» по класику таки добряче. Як пояснює ці філологічні імпровізації Богдан Бенюк, вони відштовхувалися від того факту, що козак, який жив на Задунайській січі, звався задунайцем. Вирішили, що така вистава аж ніяк не може обійтися без рукопашних боїв, а декорації нагадуватимуть інтер’єр турецького гарему. Султана Сулеймана Махмуда ІІ зробили нащадком Роксолани. Як розповів Анатолій Хостікоєв, цей відомий персонаж має українське коріння. «Інакше ми не могли пояснити фрагмент, коли козак Карась напідпитку приходить у палац і співає із султаном. Я довго думав, хіба ж султан міг пити горілку з Карасем. Запитав у товариша, історика Олександра Бобишкіна. Він підтвердив, що в жилах Сулеймана могла текти кров пра–пра–пра–бабусі Роксолани», — озвучив свої думки з приводу Хостікоєв.
Отже, спектакль обіцяє стати одкровенням як для знавців українського оперного мистецтва, так і для істориків...
З Богданом Бенюком ми зустрілися в гримерці Театру ім. Лесі Українки за кілька днів до прем’єри: гример «ліпила» образ Карася, прилаштовуючи йому накладні чуб та вуса, я ж розпитувала про «Задунайця...» та інші проекти, над якими працює Богдан Михайлович.

«Майкл Фелпс — мутант?», «Майклу Фелпсу допомагає ставити рекорди таємнича хвороба?»... Після восьмої перемоги 23–річного американського плавця на Олімпіаді в Пекіні на сторінках жовтої преси замайоріли заголовки такого штибу. Мабуть, справді складно повірити в те, що звичайна людина може так запросто бити рекорд за рекордом і, здавалося б, без особливих зусиль перемагати в усіх запливах, у яких бере участь?
Та Майкл — ніякий не мутант. Хоча, звісно, хлопець дуже обдарований, та й особливості будови тіла працюють на його користь. Але талант і фізичні характеристики — це ще й не половина запоруки успіху. Навіть тренери конкурентів визнають, що раз по раз сходити на найвищу сходинку п’єдесталу Фелпсові допомагає надзвичайна працьовитість.

Чи існує демократична коаліція у ВР після того, як на початку червня із неї вийшли БЮТівець Ігор Рибаков та «самооборонець» Юрій Бут. У цьо­му мають великі сумніви опозиціонери з Партії регіонів. Мовляв, після демаршу двох депутатів коаліція нараховує лише 225 багнетів, а це лише половина депутатського корпусу, а не більшість. Саме тому 105 «регіоналів» звернулися до Конституційного Суду з проханням дати офіційне тлумачення терміну або змісту поняття «коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України» з урахуванням конституційного положення про встановлення мінімального кількісного складу коаліції.

Юлія Тимошенко «з величезною повагою ставиться» до Президента. І зробить усе, щоб зберегти демократичну коаліцію. Тому й не відповідає на закиди Банкової, незважаючи на їх серйозність. У цьому Прем’єр–міністр запевнила делегатів IX Всесвітнього конгресу українців, на який, до речі, прийшла з Віктором Ющенком. Колишні лідери Помаранчевої революції й у залі сиділи разом, тішачи око співвітчизників і представників української діаспори. А ще їх мала потішити заява Тимошенко про те, що її амбіції не завадять висуванню єдиного кандидата від демократичної коаліції на наступних президентських виборах.«Ми зобов’язані зберегти єдність нашої коаліції», — наголосила пані Юлія, наз­вавши «саме єдність і дієздатність коаліції запорукою української незалежності».

Херсон готується до нечуваного вияву допомоги. На останньому засіданні Херсонська облдержадміністрація прийняла рішення підшукати житло для людей, чиї домівки 23—27 липня знищила повінь на Західній Україні, та запропонувати потерпілим переселитися туди назавжди. Таким чином на Херсонщині хочуть «подати приклад єднання і спільної праці задля допомоги населенню потерпілих областей».

Наталі Імбрулья прощається з минулим. Австралійська поп–зірка вирішила продати обійстя в Англії, де була щаслива разом із колишнім чоловіком, солістом групи Silverchair Деніелом Джонсом. Подружжя, чий роман почався в 1999–му, розлучилося на початку цього року після п’яти років шлюбу. 33–річна співачка заявила, що не хоче мати нічого спільного зі своїм минулим, у якому їй було так добре. Наталі прагне почати життя з нової сторінки і здихатися всього, що пов’язувало її з Деніелом, — передусім їхнього затишного сімейного будинку в іспанському стилі.