У книгарні «Є» відбулася презентація аудіодиску поезії Тараса Шевченка «Пророк», який начитав відомий український актор, народний артист України, лауреат Шевченківської премії Михайло Мельник... Це привід поговорити про безсмертне мистецтво, великого поета і унікального актора.

Чи потрібна «Пласту» реклама? Мабуть, ні, бо щороку чимало підлітків хоче вступити до цієї організації, і ще більше батьків намагаються прилаштувати туди свою малечу. Адже в «Пласті» діти набувають самодисципліни, розвивають свої таланти, вчаться дружити і співдіяти, починають краще навчатися в школі і охочіше допомагати вдома по господарству. З іншого боку, реклама все ж потрібна — для суспільства, якому «Пласт» готує чесних, тямущих та ініціативних членів. Хоча наше суспільство зараз саме, як дитина. Після майже столітнього спотворення ідеї суспільної взаємодії, зокрема у вихованні молодої зміни, воно ніби «з нуля» вчиться бути громадянським.

«Мій син, Горбаченко Микола, 1986 року народження, студент п’ятого курсу Національного транспортного університету, від­мінник навчання, за п’ять днів до захисту дипломної роботи пішов із гуртожитку і зник», — такими словами починається лист до «України молодої» вбитого горем батька — Михайла Горбаченка, керівника одного з підприємств Бахмацького району, що на Чернігівщині. Батьки приїхали до Києва наприкінці червня 2008 року і почали шукати дивно зниклого сина, і в той же час труп хлопця знайшли в лісопосадці Святошинського району випадкові перехожі. Міліція одразу заявила — це самогубство, але рідним та близьким, які ховали 22річного Миколу, так не здавалося — на тілі були численні тілесні ушкодження. Виходить, перед смертю хлопця били й катували. Але люди не можуть знайти в правоохоронних органах правди уже чотири місяці.

Самі податківці називають викритий конвертаційний центр, котрий діяв у Черкасах з 2007 року на базі п’ятьох підприємств, досить потужним. Організував такий підпільний бізнес 48річний місцевий житель. Йому допомагали ще кілька чоловік, у кожного з яких були свої обов’язки, чітко відрегульовані. Послугами конвертаційного центру користувалися підприємства не лише Черкащини, а й Київської, Миколаївської та Хмельницької областей. Загалом близько тридцяти підприємств.

Тієї ночі, коли в черговій частині Смілянського міськрайвідділу міліції Черкаської області пролунав телефонний дзвінок від невідомого чоловіка про те, що його пограбували, тамтешнім правоохоронцям довелося до ранку не зімкнути очей. Але ж недарма: грабіжників вони знайшли.

«Бачили машину біля хлібозаводу? — запитує виконуючий обов’язки голови правління ВАТ «Сумський хлібокомбінат» Анатолій Кісіленко. — Такі стоять біля усіх наших підрозділів... «чергують». Кажуть, їм платять тисячу на день, так що стоятимуть. Цілком імовірна нова рейдерська атака...».

Поки мешканці колишньої всесоюзної «кочегарки» після офіційного початку опалювального сезону досі сушать голови над майже гамлетівським питанням — бути чи не бути теплу в їхніх оселях — земляки–гірники окремих шахт збільшили темпи видобутку вугілля, що є символом того ж таки тепла. Приміром, посеред «бабиного літа», що в середині жовтня завітало на Донеччину, відразу дві шахти ДП «Макіїввугілля» відзвітували про дострокове виконання планового завдання на поточний рік.

У контракті, який нещодавно підписала республіканська асоціація фермерів і землевласників Криму з «МЕДА» — організацією економічного розвитку менонітів Канади, присутня лише бізнесова складова. (Меноніти — члени християн­ської релігійної секти, що виникла в 30–х роках XVI століття у Нідерландах як відгалуження секти анабаптистів. Меноніти проповідують покірливість, непротивлення злу, пацифізм. Назва секти пішла від імені засновника Менно Сімонса. — Авт.). Заможні адепти секти, котрі водночас у світському житті у себе на батьківщині серйозно займаються аграрною сферою, беруться безвідплатно профінансувати спорудження і оснащення у сільській глибинці півострова, а також Запорізької області, сучасних овочесховищ, придбання посадкового матеріалу тощо. Проект розрахований щонайменше на п’ять років, а його вартість становитиме десять мільйонів доларів США.

Село Калинник не вирізняється з–поміж українських сіл особливо родючими ґрунтами. Власне, Свердловський район, де розташоване село, навіть на Луганщині вважається щодо цього одним із найбільш обділених. Не зуміла прославити село й велика, на кілька тисяч голів, свиноферма. Тепер уже й не прославить ніколи. Спіткала її сумна доля тисяч подібних тваринницьких комплексів по всій Україні. Не може похвалитися Калинник і своєю древністю. Одначе таки він став відомим на всю Україну завдяки тому, що села... не існує.

Для мешканців віддалених гірських сіл і присілків є дві новини — добра і не дуже. Радує те, що відновлено автомобільне сполучення з усіма населеними пунктами Прикарпаття, які тривалий час залишалися відрізаними від зовнішнього світу. Місцеві шляховики, а також спеціалізовані фірми з різних регіонів держави зробили це в такі стислі строки, в які спершу мало хто вірив. Коштували ці ударні темпи близько ста мільйонів гривень. Для того, аби дорожня інфраструктура в горах мала значно вищий запас міцності, необхідні мільярди.
Нам треба звикати до аксіоми, що якісні дороги — надто дороге задоволення. У звичних рівнинних умовах будівництво одного кілометра траси першої категорії з 15–метровою шириною проїжджої частини, за існуючими розцінками, обходиться приблизно в десять мільйонів гривень. Образніше цю суму можна уявити у вигляді того ж кілометрового відтинку з тією ж шириною, щільно вкритого 5–гривневими купюрами. У гірській місцевості вартість дороги такої категорії, що пролягає вздовж бурхливої, принаймні кілька разів на рік, річки, а отже потребує надійних підпірних стінок, зросте щонайменше вдесятеро. Про сучасний стан прикарпатських гірських автошляхів та перспективи їх розвитку розмовляємо з начальником служби автомобільних доріг Івано–Франківщини Сергієм Сендерським.