Ми всі звикли пишатися чемпіонами світу — Віталієм і Володимиром Кличками, які успішно представляють Україну на міжнародній арені. Між іншим, шанс доторкнутися до цієї слави й побачити наших славних співвітчизників на Батьківщині випадає рідко. Хлопці прив’язалися до США й Німеччини, що й не приховують у своїх інтерв’ю. Особливо Володя, котрого частіше можна побачити в Нью–Йорку чи Берліні, ніж у Києві. Віталій став політиком і більше своїх виступів перед журналістами присвячує проблемам столиці, ніж спорту.

Такого результату представники амбітної Континентальної хокейної ліги точно не очікували. Зрозуміло, що після домашньої нічиєї зі швейцарськими «левами» з Цюріха шанси магнітогорського «Металурга» на перемогу в Лізі чемпіонів помітно зменшилися. Але такий розгром став справжнім сюрпризом для всіх.

Не лякайтеся. Йдеться не про наслідки напружених україно–російських стосунків останнього часу і не про якийсь партизанський рейд на територію «братньої» держави. Хоча слово «партизан» у даному повідомленні має з’явитися. Бо гірники шахти «Червоний партизан», розробляючи антрацитові пласти, за пару тижнів збираються перетнути державний кордон України глибоко під землею — так склалися гірничо–геологічні умови. Он і російська шахта «1–Гукове» простягла свої штреки під самісінький кордон з того боку. Очевидно, шахтарям між собою легше домовлятися, ніж політикам.

Отже, сталося: Російська православна церква обрала собі нового духовного лідера. По оцінку його «УМ» звернулася до представника православної церкви Київського патріархату єпископа Євстратія. Попри, м’яко кажучи, натягнуті відносини між київським та московським крилом українського православ’я, наш співрозмовник говорить про патріарха Кирила досить помірковано. І навіть схвально. А ще Євстратій порівнює Кирила з Горбачовим — мовляв, той може добитися аналогічних із першим і єдиним президентом СРСР результатів. Як Горбачов хотів лише «підкоригувати» марксистсько–ленінську ідеологію, не відкидаючи її зовсім, а у підсумку «розвалив» увесь Радянський Союз, так і Кирил, ігноруючи реалії сьогоднішнього світу, може взагалі втратити Українську православну церкву Московського патріархату. Таким уже є зараз стан речей: якщо політика обходиться без церкви, то церква без політики — нікуди. З політики Путіна та Медведєва ми й починаємо розмову.

Учора вп’яте героїв Крут ушанували на державному рівні. Зранку Президент України з депутатами, урядовцями й громадськими діячами поклав квіти до пам’ятника на Аскольдовій могилі, де в 1918 році перепоховали частину загиблих захисників столиці. «Сьогодні вшановуємо один із найвизначніших подвигів українського війська, — звернувся Віктор Ющенко до військових, курсантів і ліцеїстів, що зібралися у Будинку офіцерів. — Блокування наступу більшовиків дало змогу урядові Української Народної Республіки домогтися міжнародного визнання України на мирних переговорах у Бресті. Це було перше у ХХ столітті офіційне визнання нашої держави».

29 січня — дата, важлива для кожного українця. Як більшість наших великих історичних дат — це день скорботи за героями, які зазнали поразки в бою, але здобули велику духовну перемогу, ставши незаперечним свідченням — Україна є.

Звання народного артиста України присуджують не щодня і не всім. А тому, збираючись на зустріч із художнім керівником Молодого театру, який нещодавно отримав народного, я розраховувала, що тональність нашої з ним розмови буде мажорною і навіть піднесеною. Річ у тім, що наприкінці минулого року Молодий демонстрував просто–таки небачену для столичних театрів активність: побував на кількох фестивалях, сам приймав на своїй сцені серйозні зарубіжні колективи... Словом, звання народного артиста, яке, окрім Станіслава Мойсеєва, було присуджене ще й актрисі Молодого театру Лідії Вовкун, мало б стати великим знаком оклику, який підсумовує минулий рік і заряджає на нові творчі перспективи. Але мої прогнози справдилися з точністю до навпаки. Проблеми, які мусить вирішувати зараз Молодий, зовсім не творчі. І худрук Мойсеєв сьогодні воліє говорити про них, а не про звання.

Україна прагне вже цього року завершити процес приєднання до Договору про європейське енергетичне співтовариство — це дасть можливість частково убезпечитися від «газових війн», подібних січневій. Для більшої прозорості діяльності України Президент Віктор Ющенко заявив про скликання 23 березня інвестиційної конференції з питань модернізації нашої газотранспортної системи. І, нарешті, позаяк ТЕО проекту Євразійського нафтотранспортного коридору на базі нафтогону «Одеса—Броди» вже готове, пропонується об’єднати зусилля України, Польщі, Чехії та інших зацікавлених держав Центральної Європи та Кавказу для практичної реалізації цього довгобуду. Про всі ці наміри глава Української держави поінформував своїх візаві — президента Польщі Леха Качинського та прем’єр–міністра головуючої в ЄС Чехії Мірека Тополанека під час позавчорашньої зустрічі у Вроцлаві (цей саміт замістив собою форум у Давосі, куди Віктор Ющенко відрядив секретаря РНБО Раїсу Богатирьову).