Чорний ліс на території Кіровоградської області згадується ще в хроніках 1500 року. 200 років тому це був величезний суцільний масив лісу. Сьогодні він перетворився на окремі ліси різної площі, серед яких найбільші — Чорний і Чутянський.
Саме ці зелені насадження викликали серйозну дискусію між науковцями та лісівниками регіону. Представники кафедри географії та геоекології КДПУ ім. Володимира Винниченка стверджують, що без статусу національного парку Чорний ліс втратить свої унікальні масиви та рідкісні рослини. Лісівники ж певні: створення парку не піде на користь ні лісу, ні людям.

...Причину непередбаченого запізнення в гості довелося вигадувати на ходу. Банально послався на заклопотаність роботою. Мовляв, був на відкритті в міському сквері пам’ятника Шубіну. Отому самому духу, який є невід’ємним атрибутом вугільного підземелля Донецька і всього шахтарського краю. А що? Бо коли раніше про цього місцевого персонажа усної народної творчості тут знало кожне дошкільня, то тепер його скульптура може стати місцем паломництва навіть для закордонних туристів.
А ось так невинно розіграти друзів наважився, перебуваючи під враженнями від недавніх відвідин польського міста Кракова, де туристів приваблюють ще й не такими колоритними легендами і пам’ятниками.

Довгі роки кропіткої підготовки, десятки марних спроб і розчарувань, відморожені кінцівки, важкі випробування і навіть смерть — усі ці виклики, які поставали перед мужніми підкорювачами Північного полюса 100 років тому, нині залишилися хіба що у книжках. Тепер на перешкоді охочим підкорити крайню північну точку земної кулі стає хіба порожня калитка. На початку третього тисячоліття експедиції на Північний полюс доступні кожному, хто може викласти за такий викид адреналіну кругленьку суму.

«Зірки і смуги вбиті в полюс 6 квітня 1909 року». Прочитавши зміст такої телеграми за підписом Роберта Пірі в газетах, американці мали відчути гордість за свого співвітчизника, якого гаряче підтримували упродовж багатьох років. За тим, як наполегливий офіцер ВМФ США готується до підкорення Північного полюса, живучи в далекій холодній Гренландії серед ескімосів, із зацікавленням стежила вся країна. Та коли 6 вересня 1909–го на Велику землю прийшло тріумфальне повідомлення полярника, урочистість моменту було дещо зіпсовано. Адже менше, ніж за тиждень до того — 1 вересня — з Гренландії надійшла дуже схожа телеграма від іншого американця, Фредеріка Кука. Він стверджував, що досягнув Північного полюса ще раніше — 21 квітня 1908 року.
А незабаром розгублені американці прочитали ще одну телеграму від Пірі: «Майте на увазі: Кук усіх просто надурив. Він не був на полюсі ні 21 квітня 1908 року, ні в будь–який інший час». Так спалахнула суперечка, яка триває й досі: кого ж насправді вважати першопідкорювачем Північного полюса. І хоча не виключено, що насправді до північної «маківки Землі» не дійшли обидва дослідники, прихильники Пірі чи Кука затято намагалися довести, що бреше саме опонент. Адже зібрати докази на користь того, що «свій» каже правду, було значно складніше. Так чи інакше, Кук зрештою зазнав поразки — й Американське географічне товариство, і спеціальна комісія, яку створив Конгрес США, визнали: першими людьми, які побували на Північному полюсі (або «так близько від нього, що це можна вважати тим самим»), стали члени саме експедиції Пірі. Відтак 100–річчя підкорення однієї з верхівок земної кулі людство відзначає 6 квітня.

Після перебування в тіні сусідки Чехії Словаччина активно набирає європейських обертів. Для українців це обернулося посиленим прикордонним контролем. Ваш паспорт на кордоні зі Словаччиною довго й марудно розглядають «крізь лупу». Переглядають речі, аби туди не затесались зайві цигарки — з початку цього року їх дозволено ввозити не більш як дві пачки. 2009–й ознаменувався для Словаччини ще одним «трампліном»: другою з колишніх соцкраїн — після Словенії — вона увійшла до зони євро. Словаки сподіваються, що нові реалії не стануть перепоною для туристів, у тому числі — з України. Натомість самі дедалі активніше вчащають на наші базари: українські ціни для словаків нині — бальзам на душу.

Безлюдний пляж Середземномор’я, дощ у прохолодній пустелі і прогулянка на... мокрому верблюді. Це також відпочинок. Щоправда, на любителя...
Чому саме взимку? Не претендую на оригінальність, але літня спека і гамірлива туристська біганина особисто мене більше втомлюють, аніж додають снаги. Один із київських туроператорів через те, що не було прямих рейсів із Києва у пік «мертвого сезону», запропонував мені індивідуальний транзитний тур у Туніс турецькими авіалініями з двома зупинками в Стамбулі. Такий варіант зваблював ще й тим, що передбачав до певної міри самостійне пересування незнайомою країною, а отже, і невеликі пригоди, що додають пікантності будь–якій мандрівці.

Потрапивши до цього міста, мимоволі пригадала назву старого детективу: «Побачити Лондон і померти». Помирати, звісно, не хотілося. А приїхати сюди знову — варто про це мріяти. Було здивування: дивним чином сформовані стереотипи засвідчували про неповторність Парижа, неймовірність Нью–Йорка чи непотопність Венеції, але якось надто похмуро–туманно говорили про Лондон. А краса цього ґрунтовного й дещо зверхнього міста вразила. Попри щось визначне, хотілося фотографувати просто будинки. Але швидко зупинилася: знімка був вартий щонайменше кожен п’ятий...

Карпати люблять і щороку відвідують сотні тисяч мандрівників. Проте у горах, як і на узбіччях автотрас, останнім часом побільшало поминальних хрестів. Концентруються вони, в основному, на схилах Чорногірського масиву — найпопулярнішого маршруту з «топовими» українськими вершинами. І хоча Говерлі (2061м), Бребенескулу (2032 м), Піп–Івану (2022м) дуже далеко не тільки до гімалайських велетнів, а й до європейського Монблану, безпечнішими вони від того не стають. У наших Карпатах майже щороку гинуть люди, а десятки туристів виживають лише завдяки рятувальникам.
Що треба знати, аби не стати черговою жертвою гір, і як поводитися в критичних ситуаціях, допоможе з’ясувати підкорювач Карпат із понад сорокарічним досвідом, заступник начальника управління туризму Івано–Франківської облдержадміністрації Григорій Мельник. Ще в середньому шкільному віці наш співрозмовник виконав норматив і отримав значок «Турист СРСР». Відтоді він обходив майже всі Карпати, у складі альпіністських груп підкорив чимало вершин Кавказу й Середньої Азії.

Цієї зими під час походів у Карпати загинуло троє людей. Про це кореспонденту «УМ» розповіли у Державній спеціалізованій аварійно–рятувальній службі пошуку і рятування туристів МНС (ДСАРСПРТ). Останній летальний випадок стався недавно: під лавиною загинув 45–річний турист. Інцидент стався під горою Петрос на Чорногірському хребті. Двом товаришам загиблого пощастило швидко відкопатися, і вони вижили.

Кращими за гори можуть бути лише гори, в яких не бував. Для «кращого» походу можна вибрати нові вершини, а можна вибрати ще не звідану пору року. Досі я ніколи не бував у зимових Карпатах із багатоденним походом. Тому, коли дізнався, що в групі приятелів звільнилося місце для одного туриста, — анітрохи не вагався. Мандрівка вабила красою і небезпекою.
Маршрут пролягатиме популярними вершинами біля міста Яремче — наша група піде через Хом’як, Синяк і Малий Горган. Попереду — близько сорока кілометрів ходу і три ночівлі в наметі. І я, і решта мандрівників уже ходили цим маршрутом. Тим краще. Одне з перших правил для туриста, який хоче спробувати сил у зимовому поході, — йти знаною дорогою. Ми маємо уявлення про небезпечні ділянки; знаємо маршрут і зможемо добре розпорядитися часом. Якщо не знати шляху, можна запросто зійти зі стежки (через сніг її не видно),або заблукати в тумані. Взимку такі промахи можуть коштувати дуже дорого.