Нині багато резонансних справ проходить через горнило екстрадиції (видачі злочинців, що переховуються на території інших дер­жав), оскільки затяті кримінальники, серед яких трапляються навіть відомі політики та олігархи, прагнуть будь–що уникнути переслідування законом у себе на батьківщині й шукають шпарини на кордоні. Однією з найбільш обговорюваних нині тем є оголошення у міжнародний розшук підозрюваного у вбивстві екс–нардепа Віктора Лозинського. Про це, а також про стан справ із екстрадицією правопорушників до України говоримо із керівником робочого апарату Національного центрального бюро Інтерполу Василем Неволею.

...Усе почалося з особистої трагедії: єдиний син Надії Черноморченко помер від лейкемії, коли йому ледь виповнилося дев’ять років. Убита горем мати вирішила віддати його сусідам по палаті вже непотрібні речі й дорогі ліки. Зайшла в лікарню, побачила сповнені болем дитячі очі й одразу зрозуміла: поки вона ще може допомогти хоча б одному малюкові, її життя має сенс! Надія Черноморченко знайшла в собі сили щодня приходити в ту палату, де тихо вгасала її дитина. Тепер на тому ж маленькому ліжечку біля вікна лежать нові пацієнти — заручники підступної хвороби. Дітки радісно простягають свої худенькі рученята назустріч Надії. Вони знають, що та обов’язково приходить із подарунками — м’якою іграшкою або машинкою. А вона щаслива, коли в сумних очах малечі блисне усмішка. Сьогодні Надія Черноморченко об’єднала навколо себе вже понад сто волонтерів, які допомагають хворим дітям.

Після того, як одним із семи чудес України визнали Дністровський каньйон, уже було закономірним, що при проведенні регіонального конкурсу «Сім чудес Вінниччини» він теж потрапив у поле зору. Але зі всіх об’єктів, що лежать на мальовничому березі завдовжки понад сто кілометрів, журі зупинилося тільки на одному — на стародавньому православному монастирі, що, немов ластівчине гніздо, приліпився над урвищем біля самісінького плеса ріки.

Добратися сюди можна тільки пішки. Ми покидаємо авто біля підніжжя гори і стрімкою стежкою, що веде через кам’яний місток над глибоким вузьким яром (у минулому він служив чудовою природною перешкодою для непроханих візитерів), поволі вибираємось нагору.

Тут Дністер повертає майже на дев’яносто градусів, і всі його звивини точнісінько повторює кордон, що проходить по центру акваторії: на низинному правому березі — Молдова, на крутому лівому — Україна. Тут же розташоване гирло лівої притоки, яка називається Лядова, а в її глибокій долині ховається однойменне село. А з найвищої точки добре видно нижню греблю Новодністровської ГЕС, що перегородила русло п’ятьма кілометрами вище за течією і стала рукотворною окрасою краєвиду.

У передмові до книги «Кулінарні секрети сестри Ольги» Олена Мацьків згадує слова своєї прабабусі про те, що звичайний кухонний стіл є долонею, на якій Господь простягає нам свої дари. 14 серпня — свято Маковея. Традиційний символ його — наповнені маківки. І на «долоні Божій» мають бути страви з маком. Кілька рецептів ми взяли з уже згаданої книги, яку цьогоріч випустило львівське видавництво «Свічадо». Універсальний кулінарний збірник уклала сестра Ольга, об’єднавши рецепти, які використовують у домах, де живуть сестри–служебниці Непорочної Діви Марії.

Щоб засолити перець, спочатку готуємо маринад із трьох літрів води, півлітра дев’ятипроцентного оцту та півлітра рослинної олії, склянки солі та склянки цукру. Перець промити і просушити. З плодів можна вийняти насіння і вже взимку робити з них фаршировані, приміром, м’ясо–рисовою начинкою перці. Можна залишити плоди і цілими — вони ефектно виглядатимуть на тарелі серед інших засолених овочів. Отже, чи то цілі або почищені перчини кидаємо в киплячий розсіл і кип’ятимо 5—10 хвилин, поки вони не стануть м’якими та не змінять колір. Виймаємо і щільно накладаємо перці у висушені (зручніше літрові) банки. Заливаємо крутим розсолом і закупорюємо гарячими кришками. Зберігати у прохолодному місці.

Курортний сезон у самому розпалі. І хоча відпочивальників під час кризи й поменшало, але охочих розжитися за їхній рахунок — навпаки. Купа кишенькових злодіїв, шахраїв та грабіжників кинулась до пасажирських потягів, щоб «почистити» кишені пасажирів ще до того, як вони доберуться до моря. Таку негативну тенденцію цього літа фіксують у МВС. Водночас, на Богомольця, 10 нарікають, що «Укрзалізниця» скасувала іменні квитки, адже швидко і напевно з’ясувати завдяки базі даних квиткових кас, хто саме їхав із потерпілим у вагоні, тепер неможливо. Отож громадянам треба бути пильнішими.

По допомогу до німецьких правоохоронців із Федерального кримінального відомства вітчизняна спецслужба була змушена звернутися, оскільки саме через ФРН проходив канал контрабанди кокаїну, який налагодили наркоділки з українським громадянством та їхні партнери з інших країн. «Кокс» завантажували в Аргентині, а потім, щоб заплутати сліди, вантаж навмисно проводили через кілька країн транзитом. Пунктом призначення була не Україна. На наших теренах кокаїн перевантажували до автобусів міжнародного сполучення, звідки він прямував до сонячної Італії.

Господар однієї з дач у Чернівцях повідомив правоохоронцям про жахливу знахідку біля свого будиночка. Собаки розрили труп чоловіка та ще й добряче його порвали. Чернівецьким міліціонерам удалося дуже швидко встановити особу потерпілого та обставини злочину. З’ясувалось, що це саме той молодик, про зникнення якого ще в середині липня повідомила його бабуся.

Ця сторінка нашої історії була маловідомою до останнього часу, і дивуватись тому не випадає. «Компетентні органи» встановили таку завісу таємничості довкола перебування радянських військ у Єгипті та їхньої участі в арабо–ізраїльському конфлікті на рубежі шістдесятих–сімдесятих років минулого століття, крізь яку не просочувалася жодна офіційна інформація. Навіть якщо Головліт ще пропускав невеличку дозу правди, то потім військова цензура немилосердно викреслювала найменші згадки про «радянський слід».

Доходило до того, що ні у військовому квитку, ні в особових справах жодного учасника не робили записів про те, що вони перебували за кордоном, а після звільнення в запас у них брали підписку про нерозголошення цих фактів. Служили вони не в звичній для нас формі — всіх одягнули в те, що носили солдати та офіцери місцевої армії, а на наші літаки були нанесені розпізнавальні знаки військово–повітряних сил Об’єднаної Арабської Республіки. І хоч військову службу в Єгипті пройшло кілька десятків тисяч наших співвітчизників, пересічний громадянин довідатись про це міг тільки з передач західних радіостанцій і випадкових згадок у розмовах, та й то — з притиснутим до уст пальцем: мовляв, нікому не розказуй.

Наприкінці дев’яностих гриф таємності нарешті зняли, у російській столиці ветерани воєнних дій у Єгипті об’єдналися в громадську організацію, а через кілька років там же вийшов чималий томик їхніх спогадів. Знайти українців, які служили в частинах, що протистояли ізраїльській армії на суецькому березі, було нелегко, адже весь контингент розпорошився по колишньому Союзу, люди за неповні чотири десятиліття втратили контакти між собою. І все ж мені пощастило — я розшукав двох учасників тієї військової кампанії, і вони погодились розповісти про єгипетські будні.

Сьогодні у Європу повертається великий футбол на рівні збірних — десятки національних команд проведуть відбіркові матчі чемпіонату світу й контрольні зустрічі. Наші основні суперники в боротьбі за вихід до фінальної частини чемпіонату світу, білоруси й хорвати, вперше в цій кваліфікації з’ясовуватимуть стосунки в Мінську. А українські футболісти випробують свої сили у спарингу з турками на полі київського стадіону «Динамо».