Позавчора, 2 вересня, у Палаці кіно на острові Лідо офіційно відкрили черговий кінофорум, що є частиною Венеційської бієнале. Церемонію відкриття вела чарівна італійська актриса Марія Грація Кучінотта, яка починала як модель, а в останні роки перекваліфікувалася в продюсери. У 1994 році синьйора Кучінотта вже з’являлася на кінофорумі у Венеції — як героїня фільму «Поштар» Майкла Редфорда. Тепер італійку удостоїли честі бути господинею церемонії відкриття та закриття.

У галереї–крамничці біля головних воріт у «Мистецький арсенал», паралельно до виставки «З глибин», відкрито експозицію «Коростенський фарфор». За концепцією вона не має нічого спільного з архаїчною і сучасною пластикою, що розміщена всередині «Арсеналу», хіба що, як каже Ірина Мамонтова, перший заступник голови правління закритого акціонерного товариства «Коростенський фарфор», їх підтримує одна і та ж людина — Віктор Ющенко. «Ще до того, як він став Президентом, Віктор Андрійович приїжджав до нас на завод, купував сервізи «Мальовнича Україна», «Царівна». Маємо навіть тарілки з його підписом», — хвалиться почесним покупцем Ірина.

Наступний тиждень для останнього фільму Кіри Муратової «Мелодія для шарманки» буде бенефісним. Навіть якщо журі міжнародних фестивалів залишать стрічку поза увагою, її побачать і про неї почують майже одночасно на двох кінцях світу — на Міжнародному кінофестивалі в Торонто у програмі «Майстри» (з 10 по 19 вересня) і в основному конкурсі XVIII Відкритого фестивалю кіно країн СНД, Латвії, Литви й Естонії «Кіношок–2009» в Анапі (з 13 по 20 вересня). «Фестиваль у Торонто — один із найважливіших ринків кіноіндустрії. Це найбільший фестиваль у світі з найширшим діапазоном жанрів. Те, що Україна вперше буде представлена на ньому стрічкою такого майстра, як Муратова, дає гарантію, що наш фільм не залишиться непоміченим», — зазначив продюсер «Мелодії для шарманки» Олег Кохан.

Донбас — регіон із найбільш густим населенням в Україні. Однак і тут можна знайти чарівні куточки, де до найближчого населеного пункту з ознаками державної влади — кілька десятків кілометрів. І навіть до сякої–такої автотраси з пристойним рухом — півтора десятка верст. Саме такий куточок знайшов для своїх аграрних «експериментів» 40–річний фермер із села Новоолександрівка Троїцького району. Як повідомляє відділ зв’язків із громадськістю Головного управління МВС у Луганській області — вихованець «одного з престижних юридичних вишів України». Слід гадати, юридична освіта тепер стане фермерові в пригоді, адже за найбільшу в Україні плантацію марихуани доведеться «віддуватися» в суді..

Колишня співробітниця Харківського плиткового заводу Світлана Помиляйко подала позов на шефа–італійця, звинувачуючи його у сексуальних домаганнях. Жінка каже, що керівник дизайнерського бюро, де вона пропрацювала сім років провідним фахівцем, схиляв її до інтимних стосунків. А коли та вкотре відмовила, пригрозив звільненням. За словами позивачки, вона не раз повідомляла керівництву підприємства про свої проблеми з начальником. Але адміністрація відреагувала на жіночий крик душі досить своєрідно, вказавши їй на прохідну. Причина банальна — чотирихвилинне спізнення на роботу. Тепер Світлана намагається виграти одразу дві судові тяганини. Тобто одним позовом прагне довести, що шеф таки переступив межу дозволеного; іншим — хоче відновитися на посаді дизайнера.

На зустріч із журналістом «УМ» Микола Мельниченко вже звично прийшов у супроводі двох охоронців з СБУ. Утім на запитання, наскільки серйозними є загрози його життю зараз — після передачі Генпрокуратурі плівок, записаних під диваном Кучми, відповідає, що вже не хоче бути свідком під охороною. Мовляв, скільки таких свідків по Україні, але ж їх ніхто не охороняє. Та й узагалі, якщо є мета вбити — обов’язково вб’ють. Микола Мельниченко запевняє, що як тільки зареєструється кандидатом у президенти, одразу відмовиться від «сек’юріті», щоб бути «ближчим до людей». Колишній майор держохорони усе менше говорить про минуле, пов’язане зі справою Гонгадзе, а більше про майбутнє — свої президентські амбіції та... власну фракцію в парламенті. Він відчуває суспільний запит на «сильну руку» й пропонує програму «воєнного стану».

Цьогорічне літо Оксани Забужко минуло в режимі жорсткого графіка. Усамітнившись у лісі, на кордоні Голландії й Німеччини, письменниця завершувала новий роман «Музей покинутих секретів» із невеличкою, за її словами, перервою на певні виробничі моменти — інтерв’ю для місцевих мас–медіа з нагоди виходу у голландському перекладі її «Польових досліджень з українського сексу», лекцій для студентів. До Києва пані Оксана прилетіла наприкінці серпня буквально на пару тижнів, звідки вже у перших числах вересня збирається на літературний фестиваль до Словенії. У цьому проміжку нам і пощастило вихопити її зі звичного цейтноту, домовившись про зустріч для читачів «УМ».

«Попри брак фінансової підтримки, наші спортсмени продовжують гідно виступати на світовій арені та завойовувати медалі», — таке речення вітчизняний журналіст може вставляти в матеріал, що висвітлює стан чи не кожного виду спорту (звичайно, якщо це не футбол). Героїня цієї розмови — яскрава ілюстрація до такої ситуації. Вирушаючи два тижні тому на чемпіонат світу з академічного веслування до Польщі практично в борг, Анастасія Коженкова — разом зі Світланою Спірюховою, Тетяною Колесниковою та Яною Дементьєвою — повернулася із золотою нагородою.

Із четвірки дівчат–переможниць світового чемпіонату кореспондент «УМ» вирішив поспілкуватися саме з Настею, адже для неї це були перші змагання такого рівня — і одразу такий вражаючий дебют. З Коженковою ми домовилися порозмовляти на спортивній базі збірної України, що розташована на Трухановому острові в Києві, — саме там Настя з подругами зараз готується до національного Кубка.

Опановані злими духами — не обов’язково з перекошеними обличчями і не завжди б’ються в корчах чи по–звірячому завивають у храмі, коли екзорцист над ними вичитує. Інколи біснуваті виглядають цілком пристойно і нібито при повній свідомості. От тільки дивно хворіють: ні терапевти, ні психіатри не можуть зарадити. Ознака опанування злим духом — надмірний неспокій і нарікання, агресивність, нездатність прислухатися до іншого. Пекуча журба, аж до небажання жити. Екзорцист Юрій Савчук пояснює, що опанування буває зовнішнє і внутрішнє. Зовнішнє — це, зокрема, коли людина постійно відчуває якісь незрозумілі дотики, ніби щось лазить по шкірі. Якщо «чує голоси» — то опанована внутрішньо. «Коли я читаю в церкві молитви над усіма, — каже отець Юрій, — то від людини, опанованої лише зовні, це легко відходить».