Поезія — це щось елітарне, тільки для втаємничених, яких стає дедалі менше, чи?.. Я все ще під впливом побаченого на «Ночі поезії» — акції, яка вочевидь прикрасила нещодавній Форум видавців у Львові. Перед початком читань та й згодом, уже коли вони були у розпалі, до галереї «Дзиґа» неможливо було протовпитися: молодь заполонила весь простір!

Із 24 жовтня по 1 листопада в Києві пройде 39–й кінофестиваль «Молодість». Учора на офіційному сайті фестивалю привідкрили завісу про урочисті події заходу.

Я виїхав у Францію 30 років тому. Як мені це вдалося — не знаю. Але я був серед тих трьох, хто покинув Радянський Союз того року. У Парижі для вихідців із СРСР була дуже сприятлива атмосфера. Хто не мав що приховувати, виступав на радіо й телебаченні. Російських художників, яких називали російським авангардом або нонконформістами, запрошували виставлятися в галереях. У цій атмосфері ми себе називали БСЧ («бывший советский человек»). Моя перша виставка відбулася в галереї Міші Шемякіна, на той час одній із найкращих у Парижі. Чотири тижні день і ніч я вимучував роботи фарбами із банок, якими африканці і бідні студенти малюють стіни (на фарби з тюбиків і полотно заробив пізніше, створивши серію боксерів, останніх героїв другої половини ХХ століття). Мої перші мистецькі експерименти у французькій столиці увінчалися контрактами з кількома галереями: за тиждень я мав писати шість робіт розміром 160х180 см.

Із німецькою пунктуальністю вже в 15–й раз Гете–Інститут в Україні організовує фестиваль «Нове німецьке кіно». З 17 по 23 вересня у столичному кінотеатрі «Київ» (а з 1 жовтня — в Харкові, Одесі, Дніпропетровську, Донецьку та Львові) покажуть п’ять ігрових картин сучасних класиків німецького кіно Андреаса Дрезена, Вернера Шретера, Кароліне Лінк, Віма Вендерса та Марко Кройцпайнтнера. Те, що німці відзняли за рік, українські режисери із нашим фінансуванням не втрафили б і за десять. Сумніше навіть не те, що ми у порівнянні із західною кіноіндустрією випускаємо мало вартісних стрічок, а те, що стан вітчизняного прокату не дозволяє українському глядачеві ознайомитися з новинками світового кінематографа. Звісно, фестиваль у цьому випадку — подарунок долі для кіномана.

Остаточно відвоювавши для себе місце в пантеоні божевільних геніїв сучасності, Трієр склепав кіно, в якому «режисерський задум» розчиняється в історії хвороби, й уся ця надзвичайно жорстока і безглузда мішанина більшою мірою заслуговує не на компромісний «антиприз», а на елементарне людське співчуття.

Зустріч із російським кінорежисером Олексієм Германом відбулася на 66–му Венеційському фестивалі, де він разом із чотирма колегами — Борисом Хлєбніковим, Іваном Вирипаєвим, Петром Бусловим та Кирилом Серебренниковим — представляв альманах короткометражних фільмів «Коротке замикання» (конкурс нових напрямків у кіно «Горизонти»). І хоч пророкування режисерів — «Ми не отримаємо премією» — здійснилося, свій слід на Лідо Герман–молодший вже залишив: минулого року його картина «Паперовий солдат» отримала «Срібного лева» за найкращу режисуру (до слова, відразу після Венеції Олексій привіз фільм на київську «Молодість»). Взагалі, здається, що Венеція — саме його місце: всі чотири кінопроекти режисера свого часу показали на цьому фестивалі. На прес–конференції, присвяченій альманаху «Коротке замикання», Олексій Герман–молодший досить скептично відгукнувся про рівень і місце сучасного російського кінематографа. «УМ» попросила режисера, якого сьогодні вважають одним із найпотужніших кінематографістів Росії, розвинути думку. Багато з того, що говорив перспективний Герман, син Германа–класика, можна спроектувати на українське кіно.

Скільки відомих і талановитих людей шукали відповідь на запитання: «Що таке натхнення?», але не всім удавалося знайти її... Тепер кожний українець, який уміє тримати в руках пензель або олівець, може спробувати... намалювати «Те, що його надихає» і, можливо, знайти відповідь на одвічне питання.

Таку заяву після відвідання Південної Осетії зробив український депутат–«регіонал» Анатолій Толстоухов: «Я думаю, що після президентських виборів Україна теж скаже своє вагоме слово стосовно визнання незалежності цих держав». Нардеп, який їздив до невизнаної республіки у складі міжнародної делегації, із захопленням розповів, що, «відвідавши Цхінвалі після війни, побачив нове, наново відбудоване місто».

Про це позавчора на прес–конференції у Полтаві повідомив голова обласної організації Народного руху України, депутат обласної ради Олег Пустовгар. На засіданні проводу обласної організації НРУ, яке відбулося днями, за таке рішення проголосували 11 із 15 присутніх на ньому членів проводу. Мотиви такого непростого для кожного справжнього рухівця кроку викладені в ухваленій проводом заяві. «Тепер, напередодні президентських виборів, верхівка Руху хоче відвести партії невдячну роль обслуговувача виборчої кампанії голови НРУ Бориса Тарасюка, який буде технічним кандидатом Юлії Тимошенко...