Учора Державна Дума Росії, де в останні два дні працювала лише одна фракція — прокремлівської партії «Єдина Росія», що має 350 «багнетів», конституційну більшість, — поповнилася недавніми повстанцями. До сесійної зали повернулися депутати від ЛДПР Жириновського та «Справедливої Росії». Тепер засідають у Думі 368 із 450 депутатів, обраних на виборах минулої неділі. Ще одна фракція, яка залишила Думу на знак протесту проти фальсифіцкації виборів, — комуністи — продовжує наполягати на зустрічі з президентом країни Дмитром Медведєвим, якому хоче продемонструвати зібрані документи про порушення у ході виборів, насамперед в муніципальні законодавчі збори, на користь «Єдиної Росії».

Потужний вибух прогримів учора вранці в околицях пакистанського Пешавара — у районі Сваті Патак, де, за одними даними, розташовані поліцейські казарми, за іншими — поліцейська дільниця. У будьякому разі, це продовження полювання талібів на пакистанських поліцейських. На той час, за даними британської телеагенції Sky News, на об’єкті, який став мішенню для нападу, перебували дуже багато поліцейських, а також кілька чоловіків, затриманих за підозрою у тероризмі.

Американські вчені, як написав учора журнал Science, стали авторами сенсації — виростили життєздатний серцевий м’яз зі стовбурових клітин ембріонів гризунів. Доктор Кеннет Шьєн разом із групою фахівців із Гарварду модифікувала ембріон миші так, що конкретні клітини м’язової тканини серця підсвічувалися червоним або зеленим кольором. Коли зародок досягнув потрібної стадії розвитку, дослідники виділили «промарковані» частини, які на той час перетворилися на сформовані шлуночки серця, вмонтували їх у спеціально створений макет і переконалися, що серце повноцінно б’ється.

Нещодавно, вперше за історію свого існування, київські «Гайдамаки» з двотижневим гастрольним туром відвідали Канаду і відчули смак, колорит і атмосферу справжнісінького тріумфу. Хлопці, які вже знають смак слави на європейських майданчиках, ніяк не сподівалися на гарячий прийом канадських і американських українців. На гігантській щорічній імпрезі Toronto Ukrainian Festival музиканти відчули енергію 400 тисяч прихильників етно–року, серед яких приблизно третину складали не етнічні українці, а франкомовні й англомовні канадці та американці. Традиційно було дуже багато українців із сусідніх Сполучених Штатів.

З понеділка славнозвісного радянського розвідника Ісаєва — для Рейху штандартенфюрера Макса Отто фон Штірліца, якого блискуче зіграв В’ячеслав Тихонов, український глядач побачить не в звичному чорно–білому образі, а в кольорі. ICTV придбав право показу осучасненого варіанта радянського фільму, який вперше вийшов на екрани ще у 1973 році, у каналу «Росія», який, власне, і замовив колоризацію.

Тим, хто цікавиться літературою та її світовими тенденціями, добре відома програма французького посольства у сприянні видавничій справі в Україні «Сковорода». З 1992 року французи опікуються популяризацією свого слова — як художнього, так і наукового, підтримуючи видання своїх книжок українськими видавцями. Для ще більшого заохочення вони заснували спеціальну премію для наших перекладачів. Днями премію ім. Григорія Сковороди вручали вже в сьомий раз.

На українському книжковому ринку з’явилися було так звані книжки есеїстики (або, вірніше, книжки так званої есеїстики), куди відомі й не дуже українські письменники спробували втулити всі написані ними нехудожні тексти — рецензії на книжки в провінційних або й у столичних газетах, анонси про якісь події, оперативні звіти ... Здавалося, автори хотіли зберегти для вічності все минуще — кожне написане ними слово, дарма що писане поспіхом, тільки для заробітку. Четвертий граматичний час («були з’явилися») вжито тут не випадково: з’явилися та й зникли, і зараз тих книжок нема. Бо попиту на такі книжки не могло бути за визначенням. Хоча, звичайно ж, ті тексти, які прийнято називати багатозначним словом «есеї», можуть бути покладанням сенсу тою ж мірою, що й оповідання чи романи. А то й ще більшою.

Саме такого роду тексти Видавництво Грані–Т друкує в серії De profundis. Задумані збірки таких есеїв, коли цей жанр не є випадковим, коли, окрім есею, літератор не міг написати нічого іншого. Назву серії головний редактор видавництва Діана Клочко розробила у співавторстві з Олегом Покальчуком, чиї есеї з’явилися у першій книзі цієї серії. Урочиста назва De profundis (із глибин) виникла не випадково. Адже в цій серії мають видаватися есеї, які б мали бути сповіддю як не Богові, то людям.

Недавно в Ужгороді демонстрували творіння двох Померанцевих: Ігоря і Петра, батька і сина. І, як не дивно, між баченням України двох найближчих родичів пролягла доволі помітна різниця. І причина різної «оптики» — у відчутті своєї приналежності до цієї землі.

Тетяна ПАВЛОВА, Валентина ЧЕЧИК. Борис Косарев. 1920–ті роки. Від малярства до теа–кіно–фото. — К.: Родовід

Це бездоганно оформлене видання стало Лідером літа нинішнього книжкового сезону. Маємо якнайповніший каталог робіт харківського художника Бориса Косарева, добре відкоментований дослідницями. Б. Косарев народився 1897 року і вже до Першої світової війни став (разом із класиком українського аванґарду Василем Єрміловим) фігурою першого ряду в художньому житті Харкова. У 22 роки його мобілізують до Денікінської армії полковим писарем. 1920–го потрапляє до Одеси; Ісаак Бабель допомагає йому влаштуватися рисувальником плакатів до ЮгРОСТА. Тут Б. Косарев працює разом із М. Кольцо­вим, В. Катаєвим, Ю. Олешею, Л. Славіним, В. Сосюрою. Найбільше тоді вплинув на нього Сандро Фазіні, старший брат І. Ільфа. Фазіні вже був визнаним фотографом–професіоналом, а молодий Косарев — досвідченим любителем.