Новини. В Ізраїлі українські вчені–репатріанти вивели породу кошерної свині.

Вже 25 років поспіль Олександр Власюк, більше відомий публіці як Лірник Сашко, вигадує, виконує і записує на диски власні казки, веде відповідну телепрограму, пише сценарії та знімає мультиплікаційні і художні фільми, виступає з концертами. Нещодавно Олександр отримав звання «Заслужений артист України». Мало хто знає, що він має дві вищі освіти — інженера–будівельника та кораблебудівельника і таки справді працював за спеціальністю, а 20 років тому був одним зі співзасновників українського земляцтва у Мурманську, куди потрапив за розподілом після закінчення вузу.

Традиційний український продукт сало має анекдотичний присмак. Бо хіба утримаєшся від усмішки, коли чуєш, наприклад, зізнання зі сцени співаючого ректора Михайла Поплавського: «Сало їм, на салі сплю, бо я так його люблю, от якби ще й салом укривався, то як у маслі б я купався». Проте сало — хоч це і жирно, але смачно, і навіть — якщо в міру — корисно. Бо не тільки в шоколаді є складові, що додають оптимізму та впевненості в тому, що життя прекрасне. Сало — для українців точно — теж має заспокійливо–підбадьорливий ефект. Якщо ви його ще не відчували — значить, не таке чи не так сало та страви з ним куш­тували.

— До проведення перформенсу в 1995 році у галереї «Київ», звідки мене виселяли, я ніколи не думав, що свіже сало зі свині, яку тільки–но закляли, таке тепленьке — таке не смачне. Сало просто голими руками не зробиш: його треба посолити і витримати, сало — це не м’ясо. Це дуже специфічний продукт. Зрештою, всі мої друзі у Східній і Західній Європі ніколи не їдять сало, там його перетоплюють на смалець. Чому сало стало українським національним продуктом? Бо тільки люди, що мають важке життя, можуть уживати важкий продукт без жодних наслідків для здоров’я. Не знаю ні поляків, ні чехів чи словенців, тим паче німців, які вживають сало, — у них життя інше.

Класика української традиційної кухні — запечене порося. Раніше такий кулінарний витвір поставав на столах заможних співвітчизників найчастіше після Великодня: і піст закінчувався, і в господарстві активно з’являлося потомство домашніх свиней. Сьогодні тушку для запікання можна купити у супермаркетах.

Дуже часто інгредієнтами угорських страв є свинина загалом та свиняче сало зокрема. Квінтесенцією угорської кухні й донині є слова з оперети Імре Кальмана: «Якщо м’ясо — то свинина, якщо сало — гострий шпиг». Щоправда, сучасні кулінари, як правило, не зловживають жирними складниками, а лише присмачують салом страви.

Здавалося б, збірна України не повинна була поскаржитися на долю, яка у чвертьфіналі континентального форуму звела наших хлопців з азербайджанцями. Утім опоненти виявилися не настільки простими, як могло здатися. Нині багата на нафту закавказька держава приділяє спорту велику увагу, залучаючи під свої прапори за чималу винагороду багатьох «легіонерів» з–за кордону. Для прикладу, згадаймо львів’янку Марію Стадник, котра принесла Азербайджану «золото» чемпіонату світу з вільної боротьби. А у міні–футболі процес «натуралізації» взагалі набув гігантських розмірів: під проводом бразильського тренера Алесіо за Азербайджан грають кілька його співвітчизників, а також низка колишніх росіян.

Невтішними для росіян виявилися результати перших чвертьфінальних матчів у жіночому розряді. Звично численна присутність учора звелася до мінімуму: за тенісну честь наших сусідів в «одиночці» далі боротиметься лише Микола Давиденко, уродженець Луганщини, тоді як усі панянки зачохлили ракетки.