У середу Верховна Рада ухвалила закон, який міняє механізм діяльності виборчих комісій. Він знімає проблему кворуму і передбачає можливість заміни членів комісій без участі однієї з кандидатських сторін. Учора Президент завізував такі зміни — закон набув чинності. Ми розмовляли із заступником глави секретаріату Президента, представником Віктора Ющенка в парламенті Ігорем Поповим якраз у той час, коли Верховна Рада розглядала скандальний проект Партії регіонів на позачерговій сесії. Депутати заслуховували всі поправки, а Попов протягом усієї розмови стежив за трансляцією з сесійної зали на телеекрані.

Попов здобув вагу в політиці ще як багаторічний голова Комітету виборців україни, тож цікаво почути його оцінки не лише як члена конкретного політичного табору, а і як фахівця з виборчого права взагалі. Як і Ющенко, Ігор Попов у другому турі має намір голосувати «проти всіх». Для нього нема значення, хто з двох кандидатів переможе: головне, щоб вибори пройшли чесно, без «силових» сценаріїв.

Минулий рік для українського спорту вийшов доволі вдалим. На міжнародних змаганнях найвищого рівня наші атлети завоювали 399 медалей, із них 248 — в олімпійських номерах програми. У 2008 році наші олімпійці здобули 209 нагород, у 2007–му — 198. У цій позитивній динаміці Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту вбачає правильність державної політики у сфері фізичної культури й спорту. До того ж, навіть попри фінансову кризу, торік не було зірвано жодних змагань і зборів.

Про ці досягнення молодий керівник спортивного відомства Юрій Павленко розповів в інтерв’ю «УМ». Він будує також амбітні плани на майбутнє, хоча після президентських виборів 34–річному політикові, який встиг уже двічі увійти у воду Мінмолодьспорту, певно, доведеться шукати іншу посаду. Тож у цьому інтерв’ю Павленко й підбиває своєрідний підсумок своєї роботи на Спортивній площі. Шкода, що пан Юрій у спілкуванні з «УМ» уник відповідей на деякі «конфліктні», проблемні питання, що хвилюють багатьох, зосередившись на «позитиві» роботи міністерства.

Можна припускати, що написати власний роман мріє як мінімум половина письменного людства планети, але лише одиниці знаходять у собі сили й мужність таки сісти і його написати. Львів’янка Галина Вдовиченко, маючи за плечима успішну журналістську кар’єру (і нині пані Галя — заступник головного редактора газети «Високий замок»), родину і задавнені мрії стати письменником, не побоялася побороти в собі гріх творчої нереалізації (термін письменниці) — написала роман і перемогла в конкурсі «Коронація слова». Щоправда, перемогла не одразу: її роман «Пів’яблука» завважило не журі конкурсу, а видавництво «Нора–друк» — так уперше було започатковано номінацію «Вибір видавців». А вже за місяць увесь наклад книжки, яку охрестили українською версією серіалу «Секс і місто», було розпродано, Вдовиченко назвали відкриттям року, а її книгу — читацьким бестселером. На минулорічному Форумі видавців Галина Вдовиченко презентувала вже другий роман «Тамдевін», доповнений авторською фотовиставкою «Гармонія без фотошопу» і, нарешті, першою премією на «Коронації слова».

Галина Вдовиченко переконана, що її робота як письменника полягає не лише в тому, щоб писати, але й презентувати. Зі своїми творами вона об’їздила вже майже всю Україну, де неодмінно захоплювала читачів своєю відкритістю, мудрістю, вишуканими рукавичками (Галина Вдовиченко захоплюється ще й дизайном одягу) і завжди відчутною в ній львівською затишністю.

Що робила рівно третина українців–виборців у неділю 17 січня 2010 року? 33,3 відсотка — це ж 12 мільйонів дорослих людей і здорових! Це ж ціла європейська держава — Болгарія чи Португалія. Може, дехто проспав? Скільки можна спати? А може, дехто «валявся на дивані гнилою колодою», як писав Тарас Шевченко? Та багато таких, що не голосували за українського Президента, не читають Тараса Шевченка, а тому не можуть задумуватися над змістом його прекрасних творів...

Кілька днів тому один із претендентів на булаву, що пройшов до другого туру, заявив з екранів телевізорів таке: «Ми (Україна) візьмемо участь у консорціумі з будівництва газопроводу з Росії в Західну Європу і в майбутньому матимемо прибуток від його експлуатації»...

Одного дня на столах у депутатів Верховної Ради з’явилися дивні папери. Під грифом «цілком таємно» — надрукований текст, а до нього доданий малюнок. На ньому якийсь дід ухопився за щось зелене, що стирчало із землі, і старався його витягнути. До діда причепилася баба. Там ще фігурували молода дівчина, пес і кіт. Останньою у вервечці була істота, подібна до мишки.

Сьогодні ми маємо двох кандидатів на найвищу державну посаду. Уважний виборець може знайти між ними десять розбіжностей, але це — відмінності в дрібницях. У суттєвих рисах вони однакові.

Рівно 10 років тому з ініціативи Жака Ширака була підписана Паризька Хартія, яка проголосила 4 лютого Всесвітнім днем боротьби з раком. Відтоді науковці, лікарі, пацієнти, уряди країн, представники промисловості і бізнесу, різних релігійних конфесій та засобів масової інформації намагаються об’єднати свої зусилля для боротьби зі злоякісними новоутвореннями. Для того, щоб активізувати цей процес у нашій країні й виробити спільну стратегію протидії цьому захворюванню, Національний інститут раку закликав до співпраці представників українського суспільства. Планується, що сьогодні вдень, після обміну думками на засіданні «круглого столу», буде підписано відкритий Меморандум про співпрацю щодо подолання раку. Чим це допоможе пацієнтам онкологічних відділень — читайте на наступній шпальті «Здоров’я».

«Ми зараз думаємо не про «плей–оф», а зовсім про ін­ше», — сказав на прес–кон­ференції після матчу «Со­кола» з солігорським «Шахтарем» наставник киян Олександр Сеуканд, відповідаючи на запитання, наскільки важливо для його команди посісти друге місце в регулярному чемпіонаті Білорусі. І справді, заборгованість із зарплати перед гравцями становить чотири місяці, а перед деякими співробітниками клубу — й усі шість. Щоправда, коли хокеїсти виходять на лід, вони про ці негаразди намагаються забути й прагнуть лише перемоги. Тому позавчора в Броварах 700 глядачів побачили видовищний поєдинок рівних суперників, в якому фортуна посміхнулася гостям.