— А що це там, на обрії, світиться?

— Рінате Леонідовичу, це ж сонце.

— Здуріти можна. Хочу собі таке саме в Донецьк.

Притулок «Світлий дім» існує без бюджетних дотацій та грантів та без коштів церковних структур. Винятково на благодійні пожертви окремих осіб, які приймають банальну, здавалося б, істину: людство єдине і чужих дітей не буває. Особливо тонко ця думка бринить у час передвеликоднього посту, коли християни готуються пережити Воскресіння. Адже у Пасхальній перемозі Христа «зайвих» нема, як каже засновник дитячого притулку «Світлий дім», корінний одесит, чернець ордену салезіян Української греко–католицької церкви Олександр Чумаков. «Світлому дому» — вже 15 років. За цей час із підвалу він перебрався у приміщення колишнього дитсадка, кімнати якого підлітки самі приводять до ладу. У коридорах пахне свіжою фарбою — хлопці декорують стіни. На вулиці кілька юнаків відкидають із доріжок сніг. Це — їхній дім, і вони охоче призвичаюються до ролі господарів. Диякон Олександр нагадує, що в державному сиротинці дитина перебуває до повноліття і після цього вже не може туди повертатися. Діти, які виросли у «Світлому домі», і після 18–ти вважають його за свою домівку.

Сьогодні тут понад 30 хлопців старших 14–ти: після тривалої боротьби з чиновництвом менших дітей позабирали до державних інтернатів. За малих держава чіпляється, їх можна, скажімо, віддати на усиновлення за кордон. А ті «переростки», що їх і до інтернату не візьмуть (вони неписьменні), і не всиновить ніхто, виявляються зовсім «зайвими». У «Світлому домі» вони з педагогами і психологами опановують грамоту, готуються до вступу в будівельне, автомеханічне чи залізничне училища. Загалом благодійний фонд «Світлий дім» допоміг уже понад трьом тисячам соціально незахищених дітей.

Щороку родючість славнозвісних українських чорноземів зменшується, пропорційно збільшуючи обсяги необхідних на їхнє відновлення коштів. Говорять про це як науковці, так і чиновники, проте жодних радикальних дій і досі не видно, а штрафи за «неналежне користування» землею поки залишаються незначними. Перший крок до врегулювання проблеми зробили в аграрному міністерстві — уже з серпня почне діяти нова постанова про структуру сівозмін. Однак чим її недотримання загрожуватиме порушникам — поки не відомо.

42–річна українка своїм вчинком приголомшила італійців — жінка вбила власну новонароджену дитину, бо боялася втратити робоче місце. Як пише газета «Корр’єре делла сера», Тетяна Г. працювала барменом в одному з барів міста Абетоне. Там і сталася трагедія.

Казка та й годі. Приїж­джають Оксанка з татом Тарасом із Києва, де брали участь у проекті телеканалу «1+1» «Танцюю для тебе», а їх мало не на порозі зустрічає начальник рідного ЖЕО. Мовляв, дізналися про вашу скруту, будемо щось вирішувати. Далі — запрошення на прийом до мера. «Мені й тепер не віриться, що в наш час таке буває, — не перестає дивуватися глава сім’ї. — Міський голова Віктор Анушкевичус при зустрічі зізнався, що хоче щиро допомогти не для реклами власної персони, а суто по–людськи. Вірите, каже, чи ні, а в мене був увімкнений телевізор, коли Марічка Падалко розповідала з екрана про те, що юній талановитій піаністці з Івано–Франківська ніде в однокімнатній квартирі навіть музичний інструмент поставити. Про щоденні заняття музикою в таких умовах — і говорити нічого. Мер одразу запропонував продати наше тісне житло або обміняти його на просторіше, з більшою звукоізоляцією. Різницю пообіцяв компенсувати».

Далі все відбулося, як по нотах. Торік Горецькі переселилися у велику двокімнатну квартиру, збудовану в середмісті на початку ХХ століття, тобто ще за австрійського цісаря. І стіни тут, аби не дратувати сусідів музичними вправами, ніби на замовлення — як фортечні мури.

Наталя вже майже три роки живе без щитовидної залози. Операція з видалення цього органа в післячорнобильській Україні — не рідкість. Але історія цієї 31–річної жінки унікальна тим, що Наталя носить під серцем... двійню. Вона пригадує, як прийшла зі своєю вагітністю в жіночу консультацію. Там за голову вхопилися: «Двійня? З вашим діагнозом!» Тож із п’ятого тижня вагітності Наталя перебуває під наглядом фахівців Інституту педіатрії, акушерства та гінекології України. «Ставлення тут лікарів вразило: неважливо, який у тебе діагноз, головне, що ти — вагітна. І треба зробити все можливе, щоб цю вагітність зберегти, — каже Наталя. — Так, проблеми були і дуже серйозні: довго відновлювали гормональний фон, боролися з пізнім токсикозом, але впоралися. Мене постійно налаштовували на позитив. І ось нам уже зовсім трішечки залишилося до пологів». Ще десяток років тому історія Наталі була б неможливою. Але наука не стоїть на місці. Сьогодні вчені працюють не лише над глобальними питаннями, а й над маленькими проблемами звичайних людей. Наприклад, допомагають... народжувати дітей. Про це ми розмовляємо з доктором медичних наук Юлією Давидовою, завідуючою акушерським відділенням екстрагенітальної патології ІПАГ.

Останні десятиліття розбудова Донецька велася згідно з генеральним планом, прийнятим ще за «царя Панька», у 1972 році. Свій моральний ресурс генплан вичерпав ще на початку 90–х років, і відтоді розбудова шахтарської столиці велася стихійно, за принципом — куди покаже перст чиновника. Новий генеральний план розвитку столиці Донбасу, розробка якого тривала з 2004 року, нарешті затвердила міська рада. Розрахований до 2031 року план передбачає низку революційних рішень, покликаних до невпізнаності змінити здебільшого промислові ландшафти міста — зробити Донецьк зеленим і європейським.

Рік тому в Кіровограді вже підвищували тарифи на воду. Й ось — новий виток цін. Тепер кубометр води і водовідведення в місті коштуватиме 6 гривень 47 копійок, що на 1.09 гривні більше. Головною причиною подорожчання води для споживачів у кіровоградському водоканалі називають підвищення тарифів водогону «Дніпро—Кіровоград». Плюс збільшення тарифів на електроенергію та підвищення мінімальної заробітної плати працівникам кіровоградського водоканалу.

Після Одеси Тернопіль став другим містом України, де відкрився мультиплекс «Сінема Сіті». Як повідомив під час презентації співвласник закладу, бізнесмен Борис Фуксман, заклад поєднує всі переваги сучасного кінотеатру. Всі його чотири кінозали (один передбачає демонстрацію стрічок у форматі 3D), кожний з яких розрахований на майже півтори сотні глядачів, обладнано високоякісною апаратурою з багатоканальним звуком та високою якістю показу на великих екранах, комфортними кріслами, кондиціонерами тощо. Входять до структури «Кіноміста» також три бари. В самих же залах є навіть спеціальні love seats — місця для поцілунків, тобто зручні диванчики «на двох» в останніх рядах. Коштує такий, правда, недешево — 130 гривень із пари, так що кавалерам зі статками нижче середніх доведеться цілувати своїх дівчат деінде.