На шляху до підписання угоди про асоціацію з Європейським Союзом стали три пункти, за якими Україна з ЄС поки не змогла досягнути згоди. Та в Єврокомісії однаково вважають: упродовж цього року переговори щодо угоди можна завершити. Це, звісно, не ті терміни, про які не втомлювалися раніше повідомляти суспільству деякі українські керманичі, і в 2008–му, і в 2009–му запевняючи, що «угоду буде підписано до кінця поточного року». Але ж обізнаним дипломатам і тоді було очевидно, що ні за рік, ні за два чи навіть три узгодити всі елементи договору ми не встигнемо.

Президенти Росії та США Дмитро Медведєв і Барак Обама підписали вчора в Празі угоду про заходи з подальшого обмеження стратегічних наступальних озброєнь, відому на Заході як «Старт». Угода базується на паритетних засадах.

Днями Валерій Асадчев влаштував у Полтаві прес–конференцію «без краватки» — прийшов на зустріч із журналістами в іпостасі вже відставленого голови облдержадміністрації. До того ж вона виявилася прощальною: корінний киянин після майже чотирирічного відрядження на Полтавщину відбуває до столиці.

Асадчев перебував «у найкращому настрої від усвідомлення вагомості результатів зробленого», тішився «найприємнішими спогадами про цей благословенний край», а також набутими тут «зв’язками, які не можна розірвати». Пан Валерій поріднився з Полтавщиною не тільки фігурально. Маючи дорослу доньку, вони з дружиною Валентиною вже в статусі «губернаторської» родини всиновили двох хлопців шкільного віку із полтавського інтернату. Оскільки один із них зараз навчається у місцевому технічному університеті, а інший — ще старшокласник, обидва прийомні сини залишаються в Полтаві. При цьому Валерій Михайлович і далі збирається «вести їх по життю», поки не одружить.

Через двадцять п’ять днів «безголів’я» — після звільнення голови Черкаської облдержадміністрації Олександра Черевка — Президент Янукович прислав в область нового очільника — Героя України, колишнього «вугільного» міністра та екс–голову «Енергоатому» Сергія Тулуба. Прогнози «далекоглядних» місцевих аналітиків про те, що Черкащину очолить тільки представник обласної еліти, не справдилися.

Телеканал «Інтер» із початку березня тішить прихильників екстриму — учасники «БУМу» в аргентинській багнюці змагаються за звання найкращого українського міста. Боротьба ця досить уніфікована: усі команди мають навіть однакову форму. Капітанів — здебільшого публічних людей, які тут, в основному, не говорять, як у світських програмах (що дуже втішає), а випробовують свої сили — глядачі знають в обличчя. Про рядових учасників вітчизняного проекту, знятого за форматом Wipeout (тобто «Повне знищення»), якщо прогавили коментар ведучих, — інформації обмаль. Тому ми вирішили поспілкуватися з одним із таких бійців, чиї вміння дають змогу здобувати перемогу в телепроекті, — Олександром Клівенковим, учасником команди Сум, що перемогла Донецьк та Хмельницький і вийшла у півфінал.

Для телеканалу СТБ показ радянської кінокласики уже кілька років поспіль — правило: то «Золота колекція «Мосфільму», то «Ленфільму», то проект «Невідома версія», в якому після показу «Кавказької полонянки», «Королеви бензоколонки» чи комедії «За двома зайцями» демонструють пізнавальні фільми про фільми. Новий етап — показ із наступного тижня «Кольорових версій». У рамках цього проекту чотири суботи поспіль на СТБ можна буде переглянути прем’єрні для українського ТБ — відреставровані й кольоризовані — довоєнні комедії «Волга–Волга» і «Веселі хлоп’ята», казку «Попелюшка» та картину «У бій ідуть одні старики», яку на День Перемоги минулого року показав канал «Україна».

Особисто в мене збереглося два чіткі дитячі спогади про нетерпляче очікування. Я не могла ніяк «дотерпіти» до моменту, коли мама дозволить налити у склянку газованої води з вуличного автомата (неодмінно з сиропом!). І коли ж у поштовій скриньці я нарешті знову знайду журнал «Малятко». Минуло чимало років, газовані автомати відправили на смітник історії, змінилося ціле покоління. Але дещо таки лишилося вічним. Тепер уже моя маленька донечка «патрулює» поштову скриньку й щоразу запитує, коли вже прийде ЇЇ «Малятко». Але він досі однаково лишився і «моїм» журналом: той самий собачка з конвертиком, саморобка з жовтою «сорочкою», той самий «дзвіночок» і знайомі з дитинства віршики... Тільки я трохи «підросла». А моєму журналу вже 50 років...