На україно–російському «круглому столі» з питань бізнесу за участі президентів українські бізнесмени повірили в риторику дружби з Росією та спробували домовитися про реальні пільги для власного бізнесу. Для цього вони навіть «виступили одним фронтом». Спершу ідею пропустити в Україну середньоазійський газ озвучив Микола Янковський — власник горлівського «Стиролу». Його підтримав ахметовський топ–менеджер із «Метінвесту» Ігор Сирий. Він повідомив про покупку Ахметовим частки в газових родовищах в Узбекистані і попросив у Медведєва «добро» на його прокачування російською трубою. Наступний — російський бізнесмен з українським корінням Костянтин Григоришин розповів, що туркменські покупці за його обладнання готові розраховуватися газом, проте його неможливо прокачати в Україну.

Нинішнього тижня, у вівторок, група каналів «1+1», яка віднедавна стала власністю бізнесмена Ігоря Коломойського, через прес–службу офіційно повідомила про організаційно–кадрові зміни, заявивши, що гендиректора «Сіті» Віталія Докаленка призначили ще й ген­продюсером телегрупи, а також анонсувала призначення креативним продюсером Дмитра Веліканова — донедавна генпродюсера російського каналу РЕН ТВ. Щоправда, це був фальстарт: уже наступного дня попередню інформацію анулювали, уточнивши, що «переговори з Докаленком та Велікановим ведуться — в межах роботи над масштабною реструктуризацією групи, але остаточне рішення щодо їх призначення та посад ще не прийняте».

Ще не показані фінальні ефіри «Україна має талант–2», а СТБ уже заявив про третій сезон, який транслюватимуть, щоправда, вже після Нового року. Восени цей канал покаже свою версію знятого за британським форматом пісенного «Х–фактора», ведучою якого буде Оксана Марченко, а в журі — свій Ігор Кондратюк, російський музичний критик Сергій Сосєдов, білоруський співак Сєрьога та співачка Йолка з Ужгорода, яка останні роки живе в Москві. У третьому сезоні проекту «Танцюють усі», знятого теж за британським форматом, суддями будуть знайомі всім Влад Яма та іже з ним.

Телеканал «Сіті» продовжує експериментувати з культурологічними програмами. Після проекту «Культ сіті», що протримався в ефірі зовсім недовго, з’явився «Неформат». «Ми переконані, що наш глядач цінує, у першу чергу, нестандартне мислення, творчий підхід до справи, а значить заслуговує на більше, ніж те, що ми зазвичай бачимо у пересічних програмах про український шоу–бізнес», — каже гендиректор «Сіті» Віталій Докаленко, який вважає формат нової авторської програми співака Олександра Єгорова унікальним для вітчизняного телеефіру. «Неформат» розповідає про маловідомих в Україні професіоналів, творчість яких не вписуються у рамки поп–культури.

До чудотворної ікони йдуть, щоб вилікуватися, полегшити душевний біль від гріха, щоб подякувати, покаятися, попросити покровитель­ства на добру справу. Із таких ікон, буває, виділяється ароматна масляниста рідина. Вона у вигляді роси проступає зсередини образу. Утім олія витікає зі святинь у різних релігіях, це притаманно і шаманізмові, і магії. Ідоли теж можуть зрошуватися олією. Різниця — у ставленні до таких явищ. Богослови наголошують, що чудотворна ікона — це знак того, що Небо завжди поряд із нами. Коли вона мироточить, це знак Божої любові. Чудотворна ікона — це все ж не лікарня і не «телефон довіри». Це нагадування про те, що людина може рівнятися на Небо і невтомно трудитися духовно. Інакше в чому різниця між святим образом та ідолом, якого просять «вирішити проблему»? Помічено, що чудесні прояви посилюються у роки богоборства і зневіри. Так було у 1920 — 30–ті, у 1990–ті і в... 2004–му. Особливо в Україні. Недарма спеціалізовану комісію РПЦ із вивчення чудесних явищ створили саме в листопаді 2004–го, коли вісті про масово проявлені чудеса стали надходити з Києва. Хрест, установлений на Майдані 26 листопада, закровоточив. А 28–го збиралися віддати наказ про використання військ для знесення наметового містечка...

До першого півфіналу «Євробачення–2010», який пройде в Осло 25 травня, залишаються лічені дні. Весь європейський континент — на вухах: хто фаворит, чого чекати, яка країна візьме в полон музичне серце старої Європи? Британські букмекери, які останніми роками вгадували переможців із точністю до кількості балів, цього разу заплуталися у своїх прогнозах. Адже справу мають не з абиким, а з чарівними, сексуальними, юними і при тому зовсім різними співачками. Німеччина та Азербайджан чи не кожного дня у рейтингах британських контор міняються місцями. Їх наздоганяють хлопці з Ізраїлю, Данії та Норвегії. Хто візьме гору — точно знатимемо за тиждень, а поки що проаналізуємо дані, які нам пропонують букмекери.

На сьогодні всі 39 учасників «Євробачення–2010» приїхали в Осло, де провели перші репетиції, прес–конференції та вечірки. Експерти конкурсу передбачали Україні аж 19–те місце, та судячи з того, як ідуть справи в Норвегії, ми не так погано виглядаємо. Альоша — хоч і не перша дівка в Осло, але й нічим не поступається фавориткам «Євробачення». Хіба що скандалами і зв’язками з «перцями» світового шоу–бізнесу.

Існування всіляких церемоніальних атрибутів, які можновладці періодично (до дати) кладуть до монументів, меморіальних комплексів та інших пам’ятних місць, як правило, обмежене в часі — залишені напризволяще, вони швидко втрачають свій презентабельний вигляд і, зрештою, потрапляють на звалище або ж їх спалюють у печах. Зовсім інша доля чекає на знаменитий вінок, який під час покладання до пам’ятника Невідомому солдату в Києві накрив Віктора Януковича. Після неприємного для глави держави казусу, цінність «ялинкового монстра» зросла в рази, а відтак знайшлися і кмітливці, які не забарилися скористатися такою нагодою.

Термін «рашизм», вигаданий одним із київських блогерів, означає традиційну «імперську політику» нашої північної сусідки, а «імперська політика» Росії означає, в свою чергу, ідеологічний штамп, який виник після розпаду СРСР. Однак усе еволюціонує, і навіть рашизм нині не такий, як раніше. Цю думку в розмові з «УМ» розвиває директор Інституту глобальних стратегій Вадим Карасьов, який донедавна співпрацював із секретаріатом Президента Ющенка. На переконання Карасьова, ніхто в Кремлі вже й не мріє зібрати Радянський Союз у вигляді, наближеному до колишнього. «Раша» не накачала досить м’язів, аби втілювати в життя утопії, вона програла у грі під назвою «союзна держава» (мається на увазі єднання Росії та Білорусі) і, зрештою, почала ставити зовсім інші цілі. Слід віддати їй належне: зараз Росія чітко знає, чого вона хоче, і вперто простує до своєї мети. А українська влада активно їй у цьому допомагає, виймаючи з власної колоди і передаючи візаві козир за козирем. Приїзд російського президента Дмитра Медведєва (хоч назвати цей візит доленосним і не випадає) тільки проілюстрував таку тенденцію. Але «УМ» у першу чергу цікавить те, що лишилося за кадром.

Нещодавно режисер Сергій Сміян повернувся з Воронежа — до Дня перемоги в місцевому Театрі опери і балету ставив «Севастопольський вальс». Здавалося б, новина хоч і приємна, але на сенсаційну точно не тягне. Ну запросили нашого режисера до Росії, ну зробив він там добротний спектакль, отримав схвальну пресу, яка відзначила «достойний пафос та милу іронію» постановки. Зрештою, хоч і не часто, але закордонні творчі відрядження їздять і інші наші режисери. Та в цьому випадку є одне «але», яке точно надає йому статусу виняткового. 17 травня Сергієві Костянтиновичу виповнилося 85 років. Люди такого поважного віку зазвичай живуть спогадами, зворушливо перекладаючи з місця на місце старі фото і не надто переймаючись тим, що буде завтра. Сергієві Сміяну також є що згадати, але й своє сучасне життя він продовжує наповнювати реальними подіями. Ставить вистави, викладає в музичній академії, консультує молодших колег. І продовжує зізнаватися у вірності театральному мистецтву, якому віддав понад шістдесят років.