На Першому Національному телеканалі настали «підкилимні часи». Рішення приймаються одноосібно і доводяться до співробітників у приватних розмовах. Таким чином закривають такі проекти, як «Культурний фронт», «Книга UA», «Кіно UA», «Вихідні по–українськи», «Далі буде» та інші, повідомило в розмові з кореспондентом «УМ» джерело на каналі. Нове керівництво не проводить ніяких нарад, авторів просто викликають на приватну розмову, на якій не повідомляють жодних причин закриття проектів, — розповів співрозмовник «УМ». — Нові люди, які часто не є громадянами України й не знають української мови, просто кажуть нам: «Ви нам нє нравітєсь! Вашей пєрєдачі нє будет!». Закривають проекти, які представляли країну в позитивному світлі, були пізнавальними і рейтинговими, зазначило джерело.

Якщо будувати житло з цегли та інших традиційних матеріалів, то житлову проблему українцям ніколи не вирішити. Такий висновок напрошується із заяви міністра регіонального розвитку й будівництва Володимира Яцуби, яку він зробив під час робочої поїздки на Донеччину. «Люди думають, що вони можуть збудувати дім із цегли і керамблоку за такою ціною (близько трьох тисяч гривень. — Авт.). Ми маємо пояснити людям, що цього не буде!» — «порадував» міністр. Вирішити житлову проблему пан Яцуба пропонує за рахунок будинків зі значно дешевшого гіпсокартону, повідомляє «Остров». Саме в таких будиночках живуть чимало громадян Європи, США та Канади.

За інформацією «УМ», невдовзі кадрові зміни очікують Комітет із Національної премії України імені Тараса Шевченка. Чинного голову комітету, директора Інституту літератури НАН України Миколу Жулинського Президент Віктор Янукович збирається звільнити, а на його місце призначити 74–річного поета, голову Фонду культури Бориса Олійника, до речі, члена Гуманітарної ради при Президентові України. Кажуть, в адміністрації Президента вже й указ два тижні тому як надрукували, але не поспішають підписувати й оприлюднювати.

Віктор Янукович порушив багаторічну традицію і виступив зі щорічним президентським зверненням до народу, що базується на посланні Верховній Раді, не в самому парламенті, а в Палаці «Україна». Очевидно, Віктор Федорович не забажав ускладнювати собі життя на випадок протестів парламентської опозиції. Півторагодинну промову В.Я. приурочив до круглої дати — «стоденки» свого перебування на чолі держави. Звернення мало стати буцімто оголошенням стратегії, яку Україну будує Янукович.

Учора в Києві гриміли грози. У першій половині дня столицю били блискавиці, стрясали громи, заливали дощі. Одна з блискавок улучила просто у шпиль на скляній бані будинку Верховної Ради. Свідками явища стало чимало перехожих. Парламент на якийсь час був знеструмлений, поки не запрацювали стабілізатори та аварійні системи.

Саме в цей час у ВР розглядали проект закону про засади внутрішньої та зовнішньої політики, внесений Президентом, проект про відмову від НАТО. Віктор Янукович із нагоди ста днів перебування при владі отримав нове знамення з неба. Два тижні тому під поривом вітру на нього упав вінок. На інавгурації протяг зачинив перед носом двері парламенту. Можливо, це таки не випадковість?

Коли вітчизняним журналістам (цієї неділі вони відзначають професійне свято) погрожують чи просто заважають працювати, репортери зазвичай апелюють до країн розвиненої демократії. Й інколи даремно... Адже упродовж останніх років працівникам пера все активніше закривають рота навіть у державах, які сповідують високі стандарти свободи слова. На думку керівника спілки журналістів, сумна тенденція тільки набирає обертів. «Нещодавно я повернувся з конгресу Міжнародної федерації журналістів, який цього року відбувався в іспанському місті Кадіс, — каже він. — І можу сказати, що ситуація у світі журналістики тільки загострилася. Ми почули не просто дуже багато виступів, що в їхньому регіоні душать свободу слова. В Іраку щороку близько 30 журналістів убивають, у багатьох країнах вони сидять у тюрмах, закривають газети, радіо і телебачення. Делегат від Судану стояв і плакав: країна розвалюється на шматки. І говорити, що там є якась свобода слова, просто не випадає».

Кілька років тому в Японії вийшла друком перша й наразі єдина антологія української літератури, де було зібрано шістнадцять новел сучасних українських письменників. Тоді ж в українських медіа прозвучало ім’я перекладачки Ольги Хоменко. Ця жінка отримала ступінь доктора філософії у Токійському університеті і тривалий час жила в Японії. Нещодавно вона взяла участь в іще одному українсько–японському проекті — виданні українських казок японською мовою. Якщо у випадку антології української новелістики було спочатку здійснено переклад, а потім кілька місяців шукали видавництво, то тут видавництво «Фуку–інкан», яке спеціалізується на дитячій літературі, замовило переклад українських казок. Були перекладені народні казки «Лисичка–суддя» та «Хитрий півник». Видавець обрав казки про тварин, бо вони існують у всіх країнах і їх найбільше люблять японські дітлахи. Ця культурна подія й стала приводом нам з Ольгою Хоменко зустрітися в Києві й поговорити про літературу — перекладну й оригінальну, японську, українську й світову.

Київський «Арсенал» — вкрай контрастна команда. Дивлячись на результати виступів «канонірів» навесні, розумієш, що спрогнозувати результати «червоно–синіх» фактично неможливо. Домашній програш 1:6 від «Таврії» коштував посади головному тренеру В’ячеславу Грозному. Його наступник, тренер дублерів Юрій Бакалов, зміг вивести команду із психологічної ями і закінчити чемпіонат на сьомому місці, здобувши кілька важливих і несподіваних перемог, зокрема над «Ворсклою» в гостях — 5:1. Про враження від сезону, погляд на гру київських клубів та багато іншого ми запитали у відомого нападника Максима Шацьких, який нещодавно підписав новий дворічний контракт із «Арсеналом». У 13 матчах минулого чемпіонату Макс забив за «канонірів» чотири м’ячі, й один із них став сотим голом Шацьких в українських першостях.

У міжсезоння узбецький легіонер, який давно вже став у Києві своїм, обрав для відпустки грецький острів Кріт. Поїхали туди всім сімейством — Максим, дружина Олеся та двоє доньок, Рената і Христина.

У Андрія Білоуса — щаслива режисерська доля. Утверджуючись як професіонал з великої літери в Театрі драми і комедії — «Сірано де Бержерак», «Лоліта», «Річард ІІІ» — він успішно сперечався з Козьмою Прутковим і по–своєму намагався «объять необъятное», знаходячи час для творчих експериментів на інших театральних сценах. Як результат — його вистави зараз присутні в репертуарі «Сузір’я», ТЮГу, інших театрів.