27–й Український тиждень моди розпочався в четвер показом Лілії Пустовіт. На колекцію сезону весна–літо 2011 «Le Traversie del Destino\Повороти долі» дизайнерку надихнув старий фільм Федеріко Фелліні «Ночі Кабірії» і графіка Павла Макова. Світловий екран, на який проектувалися картини Макова, був ніби магічною стіною, через яку проходили з того, кіношного, світу дівчата–моделі в наш, сучасний. Тема отвору, проходу в інший світ виражена також у кокетках iз дірками — на спині в парках або спереду на сукні. Такий прийом у своїх колекціях Лілія використовує вперше і дуже ефектно — очевидно, ці парки і стануть must have наступного сезону.

Революціонер і скандаліст, президент і телеведучий, ворог Обами і друг Лукашенка — у вівторок до Києва завітає одна з найепатажніших постатей світової політики. Президент Венесуели Уго Чавес в Україні перебуватиме «проїздом» — у рамках свого 12–денного турне він уже відвідав Росію й вирушив до Білорусі, а потім планує відвідати також Іран, Сирію і Португалію.

Думати про те, що подарувати «Могилянці», не треба. В університеті вже самі оголосили бажаний подарунок: 87 мільйонів гривень. Саме стільки потрібно на те, аби відреставрувати всі 11 історичних корпусів, що входять до славетного вишу. Презентуючи проект збору коштів під назвою «Реставрація», почесний президент НауКМА В’ячеслав Брюховецький зазначив: «Було зроблено багато для того, аби відновити духовне єство академії, і нині прийшла пора відновити й середовище, в якому б це єство існувало.

Цього року організатори фестивалю спеціально обрали латинську нумерацію для того, щоб підкреслити знаковість події: Молодість XL — тобто екстравеликий, зрілий і навіть досвідчений. Як приклад останнього — прискіпливіше ставлення до конкурсної програми повнометражних фільмів: попрактикувавшись на власних помилках, гендиректор фестивалю Андрій Халпахчі пообіцяв брати лише якісні вітчизняні картини. Але давайте про все по порядку.

У колегіальному виборі найкращих завжди є частка випадку, збігу обставин і навіть кон’юнктури. Тому «УМ» вирішила подати персоналізовані оцінки телевізійного року 2009—2010 від людей, які не були експертами нинішньої премії «Телетріумф», але добре знаються на вітчизняному ТБ.

Позавчора ввечері до столичного Жовтневого палацу, де проводили десяту, ювілейну, церемонію нагородження премією «Телетріумф», не прокладали червоної доріжки. Як пояснили організатори, через низьку температуру на вулиці. (Табло на Будинку профспілок на майдані Незалежності показувало +9.) Щоб запросити всіх до зали, продзвенів навіть додатковий четвертий дзвінок. Біля входу, за тітоньками, що перевiряли запрошення гостей, Катя Осадча з пір’їнами (чи то письменницькими перами) на голові, оголеною спиною і майже голими ногами (шлейф до підлоги спускався позаду), ніяк не могла дочекатися цікавих для своєї передачі персонажів. Врештi–решт, о пів на восьму Осадча запросила до камер уже з зали ведучого Андрія Куликова, а ще через дві хвилини тих, хто сидів на балконах, покликали заповнити партер. Слова: «Мотор! Зйомка!», що були сигналом для початку церемонії, прозвучали із запізненням на 44 хвилини.

Реклама так безжально експлуатує слово «вперше», що його спонукальна потенція сильно підупала. А проте трапляються випадки, коли воно цілком відповідає своєму евристичному значенню. Як–от в анотації до книжок нової серії київського видавництва «Наш час» — «Українська мілітарна історія/Жива історія». Це справді нова тема на нашому видавничому ринку: книжки–реконструкції.

Спочатку ця надзвичайна і самобутня київська формація мала назву «Ер.Джаз», тобто «Еротичний джаз», хоча ані еротикою, ані джазом її саунд не вирізнявся. Річ у тім, що епітет «еротичний» натякав на особливу вишукано–чуттєву ауру звучання, а термін «джаз» — на природну схильність музикантів до самозаглиблених імпровізацій. Сьогодні цей легендарний гурт має не менш дивовижну назву — «Ер.Джей Оркестра», тобто Оркестр еротичного джазу.

Кожне місто на землі має свою власну ауру, аура Києва — тепла й барокова, водночас вигадлива й містично–загадкова. Відпочатку музика «Ер.Джазу» нагадувала чарівну казку про Київ, утілену в примх­ливих звуках. Думаю, зовсім невипадково лідер групи Олексій Олександров протягом майже трьох десятиліть наполегливо і поступово створював казковий роман–феєрію «Книга книг». Нині, якраз на 22–гу річницю групи «Ер.Джаз», Олексій свій роман завершив. Як і 20 років тому, ця спілка музикантів–однодумців сьогодні не менш віртуозно генерує у слухачів такий психологічний стан, коли самі собою стираються межі часу і простору, а натомість залишається відчуття причетності до магічної історії незбагненного Всесвіту, яким насправді завжди було і залишається наше Місто.

До Путивля я приїхала наступного дня після апаратної наради, з якої очільник району Євген Южаков виставив керівника одного зі своїх підрозділів — районного відділу освіти. Начальник райвно доповідала з питання підготовки навчальних закладів до зими. Їй зауважили, що доповідь не відповідає дійсності, школи до зими не готові. «Я заперечила: зроблено майже все, тільки розрахуватися треба. Сесія за два дні, буде рішення, кошти отримаємо і до опалювального сезону все встигнемо. Южаков почав кричати: «Вийдіть! Я з вами працювати не буду. Це моя нарада, а з вами я буду працювати по–іншому». Я й вийшла. Незручно ж. Там на нараді учні мої сидять, яких я з класу не виганяла...».

Голова районної держадміністрації Євген Южаков не заперечує: так, Людмилу Шконду вигнав. «Апаратну проводжу я, і вона не повинна мені розповідати, що я повинен робити, а що ні. Ця людина недостойна займати таку посаду. Я хотів по–людськи. Попросив, щоб написала заяву, — не пише. Значить, будемо шукати привід»...