Модельний бізнес дедалі молодшає. Якщо кілька десятиріч тому кар’єру манекенниці можна було почати й далеко за 20, то тепер марно сподіватися досягти успіху, не занурившись у цю справу ще задовго до 16–річчя. А вже після 30 модель вважається ледве не бабусею й з’являється на подіумах хіба що в ролі «запрошеної ветеранки».

Перебування під арештом — не завада зароблянню грошей і зйомкам у рекламі. Так вирішила американська акторка Ліндсей Лохан, яку суд Лос–Анджелеса у травні відправив під домашній арешт (ідеться про справу щодо крадіжки прикрас із ювелірного магазину). Днями зірка фільму«Шалена п’ятниця» взяла участь у зйомках рекламного ролика інтернет–аукціону Beezid.

Британська співачка Емі Вайнхаус, яка щойно завершила черговий курс реабілітації від наркотичної та алкозалежності, знову проштрафилася. На перший же концерт у рамках свого європейського турне Емі прийшла в дошку п’яна.

Дві подруги розмовляють:

— Я вчора без напрягу спалила 800 кілокалорій.

— Так–так, із цього місця докладніше. Я записую.

— Просто забула піцу в духовці.

Мультиплікаційний фільм «Як князь Олег на Візантію ходив», створений київською компанією «Арт–відео», — єдиний вітчизняний мультик про історію України. На початку червня на Міжнародному кінофестивалі «Золота пектораль» у Трускавці він отримав перемогу в номінації «Анімаційні фільми» і найвищу нагороду фестивалю. Творці мультика почали «малювати» наступний фільм «князівського» серіалу, проте не вірять у його прокатне майбутнє.

Коли у 2006 році на великі екрани нашої країни вийшов мультфільм «Тачки», глядацька аудиторія вибухнула. Ефект бомби тоді справив український дубляж, уперше використаний у прокаті комерційного кіно. І лаври студії Pixar, що створила яскраву машинну анімацію, трохи померкли на тлі слави героїв української озвучки: автора перекладу — Олекси Негребецького, режисера дубляжу — Костянтина Лінартовича та акторів Остапа Ступки, Ольги Сумської, Євгена Шаха. Перший млинець був настільки вдалим, що україномовний дубляж надовго зайняв позиції лідера в наших кінотеатрах.

Обіцяна обласною владою оптимізація трьох культурних центрів Харкова, здається, досягла свого апогею. Днями звільнених співробітників Центру народної творчості на вулиці Пушкінській прийшли проводжати до дверей омонівці при повному бойовому спорядженні і група міліціонерів. Вони опечатали всі кабінети, змінили на деяких приміщеннях замки і попросили всіх залишити місце роботи.

Холерна епопея на Донеччині, яка тривалий час була топ–новиною українського (і не тільки) медіа–простору, схоже, таки добігає кінця. І якщо на початку спалаху в Маріуполі лікарі та науковці мали більше запитань, ніж відповідей, то сьогодні фахівці можуть розповісти багато цікавого. Зокрема, про те, чим холера–«іноземка» відрізняється від «синьо–жовтої»; навіщо столичні науковці з’ясовують «прізвище, ім’я та по батькові» того штаму, який спричинив спалах у курортному місті; як епідеміологи методом «наводки» шукали джерело інфекції та чим закінчилося їхнє розслідування. А найголовніше — наскільки реальним є виникнення нових спалахів холери на території України. Про це і не тільки «УМ» дізналася від директора Інституту епідеміології та інфекційних хвороб імені Л.Громашевського НАМН України, доктора медичних наук Віктора Марієвського.

Я почув про нього в дитинствi. На початку серпня 1941 року залишки наших вiйськових частин вiдступали з–пiд Уманi через наше село Гусакове, що на Звенигородщинi.

На городi димiло багаття. Над ним гойдалася бараняча туша i казанки на жердинi. «Начфiн» — так називали вiйськового, який оберемками кидав у вогнище радянськi грошi та документи. Грошi згорали повiльно. Папери з печатками — миттю.

От уже 19 рокiв, без перерв, наша сiм’я з «Україною молодою». Мабуть, ми — в числi ветеранiв–прихильникiв газети...