Послухати новоявлених революціонерів із «Народної самооборони» — Юрія Луценка й Тараса Стецьківа — минулої п'ятниці на площу Незалежності у Хмельницькому прийшли більше 10 тисяч небайдужих громадян. Відвідинами міста над Південним Бугом очільник «НаСа» завершив, так би мовити, освоєння Подільського краю. Раніше він побував із презентаційною поїздкою «Самооборони» у Вінниці й Тернополі.
Рівно два роки минає відтоді, як постав перший «помаранчевий» уряд — міністри та керівники інших органів центральної влади вкупі з головами регіональних держадміністрацій. Багато води спливло відтоді, багато хто втратив посади під час наступних ротацій членів Кабміну та обласних очільників. А Олександр Черевко i далi впевнено займає позицiї голови Черкаської облдержадміністрації і керівника регіональної органiзацiї «Народного союзу «Наша Україна». Про засади «помаранчевого» професіоналізму, про те, що вдалося зробити в області після виборів-2004 — в інтерв'ю власкора «УМ» із черкаським «губернатором».
Останнім часом мешканці Донецького краю, які на минулих виборах давали «на-гора» рекордні відсотки довіри своєму кандидату Віктору Януковичу та його команді, все частіше вголос повторюють зразок чорнуватого гумору. Мовляв, чогось навіть отару овець рахують за кількістю голів, а ось уряд — за кількістю членів... А звідси й той, уже серйозніший, факт, що нині членам уряду Віктора Януковича висловлюють довіру менше половини мешканців Донеччини.
Ідея створення газотранспортного консорціуму вперше була обнародувана 9 червня 2002 року — в Санкт-Петербурзі президенти Леонід Кучма та Володимир Путін підписали заяву про стратегічну співпрацю України та Росії у газовій галузі. Заява делегувала урядам «у стислі терміни підготувати до підписання українсько-російську угоду(...), яка передбачатиме в тому числі створення на паритетних умовах консорціуму з управління та розвитку газотранспортної системи України».
Відкриття третьої сесії Верховної Ради п'ятого скликання забарилося майже на три години. Як і обіцяли напередодні депутати від «Нашої України» і БЮТ, опозиція вдалася до блокування трибуни. Вони протистояли спробам передати українську газотранспортну систему Росії і висунули вимоги заслухати звіт урядовців, а також прийняти зміни до законодавства, які б не дозволили передати українську трубу в чужі руки.
Останні події навколо української газової «труби» до болю нагадують початок конфлікту місячної давності між Москвою та Мінськом за найголовніший чинник російської зовнішньої політики — нафту. Газ відіграє для економіки держав не менш важливу роль. Особливо держав постсоціалістичних — із високозатратними технологіями, непрозорими схемами закупівлі енергоносіїв та залежності від єдиного «продавця».
Тиск росіян на партнерів у нашому випадку має свої, суто «антикризові», особливсті. Якщо, скажімо, державні мужі Білорусі йшли у фарватері свого лідера, Олександра Лукашенка, і намагались відстоювати інтереси власної країни і свого народу, то друга людина в уряді Віктора Януковича не приховує свого щирого прагнення задешево віддати стратегічний об'єкт сусідній державі.
Попри заявлену в заголовку тему почну з іншого: депутати Верховної Ради Іван Бокий (фракція СПУ), Юрій Мірошниченко та Михайло Чечетов (обидва — від фракції «Регіонів«) зареєстрували 29 січня проект закону про «Внесення змін до закону України про Конституційний Суд». В чому його суть? Звичайно ж, в урізанні юрисдикції КС і, зокрема, у вилученні з повноважень конституційних суддів права трактувати закони України та її Конституцію. Попри незрозумілість того, що ж тоді входитиме в компетенцію КС, автори законопроекту таки мають рацію: навіщо щось тлумачити в суді, коли є органи та посадові особи, які, відтягнувши на себе ковдру, залюбки роз'яснять будь-яку ситуацію, причому зроблять це так, як цього вимагає та чи інша політична сила, а не закон. Хто замовляє музику — той і отримує коментарі. Візьмемо для прикладу ситуацію з законом про Кабмін: як уже знають наші читачі, ще у вівторок Міністерство юстиції внесло цей акт до Єдиного державного реєстру — попри те, що закон цей не був належним чином оприлюднений, а відтак і не набрав чинності. Нонсенс? Керівник Мін'юсту Олександр Лавринович так не вважає — адже в коментарях для газети «Коммерсант-Украина» він зазначив наступне: той факт, що закон не оприлюднений офіційно, не є проблемою, оскільки підставою для внесення в реєстр є не публікація акта, а лист, що підтверджує його відповідність нормам Конституції. І все ж досі вважалося, що закон запускає в дію факт його друку в офіційних виданнях — «Голосі України» та «Урядовому кур'єрі», а відтак вже існуючий — а не віртуальний! — закон вносять до Державного реєстру. Проте коли дуже треба, можна вочевидь і поперед батька в пекло...
Суспільно-політичне життя в Україні являє собою нині цікавий феномен: з одного боку, наявний застій (у найширшому значенні цього слова), підкріплений до того ж розчаруванням соціуму в ідеях та їхніх безпосередніх носіях, а з іншого — події подекуди змінюють одна одну з такою калейдоскопічною швидкістю, що взяте вранці інтерв'ю застаріває вже надвечір. Не встигла «Україна молода» спитати представника Президента в парламенті Романа Зварича про те, що він думає з приводу появи на сайті Верховної Ради закону про Кабінет Міністрів, як навздогін цій розмові прийшла нова звістка: текст згаданого акта розміщує на своїх сторінках «Офіційний вісник України» i не лише вiн, а й «Голос України» та «Урядовий кур'єр». Відтак сумнозвісний закон може набути чинності...
«А я сподівався зекономити на пиві», — пожартував Юрій Луценко, проходячи між сидіннями автобуса, який віз провідників «Народної самооборони» і журналістів до Вінниці. Журналістів на перший виїзд нового громадсько-політичного руху зібралося справді багато, майже всі місця зайняли.
