МІНІюст на пiдтанцьовцi

      Попри заявлену в заголовку тему почну з іншого: депутати Верховної Ради Іван Бокий (фракція СПУ), Юрій Мірошниченко та Михайло Чечетов (обидва — від фракції «Регіонів«) зареєстрували 29 січня проект закону про «Внесення змін до закону України про Конституційний Суд». В чому його суть? Звичайно ж, в урізанні юрисдикції КС і, зокрема, у вилученні з повноважень конституційних суддів права трактувати закони України та її Конституцію. Попри незрозумілість того, що ж тоді входитиме в компетенцію КС, автори законопроекту таки мають рацію: навіщо щось тлумачити в суді, коли є органи та посадові особи, які, відтягнувши на себе ковдру, залюбки роз'яснять будь-яку ситуацію, причому зроблять це так, як цього вимагає та чи інша політична сила, а не закон. Хто замовляє музику — той і отримує коментарі. Візьмемо для прикладу ситуацію з законом про Кабмін: як уже знають наші читачі, ще у вівторок Міністерство юстиції внесло цей акт до Єдиного державного реєстру — попри те, що закон цей не був належним чином оприлюднений, а відтак і не набрав чинності. Нонсенс? Керівник Мін'юсту Олександр Лавринович так не вважає — адже в коментарях для газети «Коммерсант-Украина» він зазначив наступне: той факт, що закон не оприлюднений офіційно, не є проблемою, оскільки підставою для внесення в реєстр є не публікація акта, а лист, що підтверджує його відповідність нормам Конституції. І все ж досі вважалося, що закон запускає в дію факт його друку в офіційних виданнях — «Голосі України» та «Урядовому кур'єрі», а відтак вже існуючий — а не віртуальний! — закон вносять до Державного реєстру. Проте коли дуже треба, можна вочевидь і поперед батька в пекло...

Про реєстр, «задній хід» та «делікатну грань»

      І все-таки, для чого знадобилось внесення закону про Кабмін у Державний реєстр? Олександр Лавринович у згаданому інтерв'ю так відповів на питання, чи можлива домовленість між Верховною Радою та Президентом з приводу повторного розгляду цього акта: «Ні, це вже неможливо. Включення у реєстр виключає можливість того, що ділу буде даний задній хід. З сьогоднішнього дня можна забути про компроміс з точки зору корегування вступу закону в дію». Таким чином, Державний реєстр відіграв роль не просто законодавчої картотеки, в якій можна знайти дані про ті чи інші новонадходження — він став тим запобіжником, що унеможливлює дискусію про повторне вето Президента абощо. Повторимось, використавши слова міністра юстиції: назад тепер ходу немає. Так вирішив (і до цього підвів ситуацію) Лавринович. А про те, хто був зацікавлений у зняттi з кабмінівського «авта» гальм — зайве й говорити...

      Звичайно, що під останні події буде підведено дуже шляхетнy базy великого державницького опікування інтересами простого українського люду — спікер Олександр Мороз вже воліє говорити про те, щo оприлюднення закону покликане «припинити спекуляції навколо нього». Й одночасно, ніби випереджаючи питання про долю так і не врахованих Радою президентських поправок, лідер СПУ сповіщає громадськість про реєстрацію законопроекту щодо внесення змін до закону по Кабмін. Однак мова зараз не про Олександра Олександровича. Мова про його тезку — Олександра Володимировича. Останній раніше неодноразово наголошував на тому, що для оприлюднення Закону «Про Кабінет Міністрів України» немає жодних перепон, адже він «пройшов всю конституційну процедуру», — наводила слова Лавриновича «Газета по-українськи».

      Дарма, що Президент країни так не вважає — він теж, як і Лавринович, апелює до «конституційних процедур», маючи намір звернутися з приводу закону про Кабмін до Конституційного Суду, говорить представник Ющенка у КСУ Володимир Шаповал. Глава держави має таке право, але чи не перевищує повноваження глава Мін'юсту, занурюючись у тлумачення Основного закону? Все ж таки функції КСУ в нас поки що ніхто не відміняв. «УМ» запитала про це в попередника Лавриновича — Романа Зварича. Зварич відповів так:

      — Я не хотів би давати оцінку діяльності нинішнього міністра юстиції, якого я поважаю як правника, і це — по-перше. По-друге, не стільки часу минуло, щоб можна було робити бодай якісь попередні висновки щодо його діяльності. Хоча з іншого боку, є такі аспекти, котрі ніяк не можна оминути увагою (ви про них якраз говорили) — це коли міністр юстиції дозволяє собі робити певні коментарі на предмет відповідності Конституції України законів або дій Кабінету Міністрів. З одного боку, це і є робота міністра юстиції та його відомства, тому що на рівні Кабінету Міністрів він виступає в ролі такого собі профілактичного чинника і не дає урядові можливість приймати такі рішення, котрі суперечать Конституції. Це — невдячна робота, тому що урядовці бачать перед собою певне завдання і намагаються політичними шляхами його реалізовувати. Для мене це було дуже важко, коли після першого мого призначення мені доводилось усіма можливими шляхами стримувати тодішнього Прем'єр-міністра Юлію Володимирівну — це викликало відповідну реакцію і навіть обурення...

      Що ж стосується Конституційного Суду, то це — дуже делікатна тема. З одного боку, звалювати все на конституційних суддів і вимагати по кожному окремому питанню встановлювати істину — це вже занадто. Зокрема, і міністр юстиції повинен теж мати можливість маневрувати в дещо ширших правових рамках. Але в той же час, коли міністр юстиції у спірних моментах займає крайню позицію та виступає не як захисник Конституції, а як апологет певної політичної сили — це теж неправильна позиція. Тобто визначити цю делікатну грань — не зовсім просто.

      А відносно коментарів пана Олександра про Кабмін, то тут у мене й справді виникає деяке здивування. Цей закон розроблявся давно, ще до призначення його на посаду — я був тоді напряму задіяний в цьому процесі, бо в уряді Тимошенко закон розробляло якраз Міністерство юстиції. Відбувались тоді різні наради — і формальні, і неформальні, я дуже добре пам'ятаю позицію тодішнього першого заступника міністра Кабінету Міністрів пана Лавриновича, яка не збiгаеться з його висловлюваннями сьогодні: зокрема, стосовно порядку призначення Прем'єр-міністра, членів уряду, ролі Прем'єр-міністра по відношенню до членів уряду. Приміром, ми обоє наполягали, щоб міністри були визначені як політичні особи, що несуть повну відповідальність за ту сферу, яка віддана в їхню компетенцію. Зараз у законі про Кабмін настільки підпорядкований Прем'єр-міністрові України, що мiнiстр не має можливості самостійно формувати кадрову політику. А поза такою можливістю, звісно, годі й говорити про його здатність формувати політику відомства, за яке він відповідає.

      — Ви правильно зауважили, що міністру юстиції важливо не перетворюватись на апологета тієї чи іншої політичної сили — а от в особі Лавриновича нинішній Прем'єр знайшов, по-моєму, ще одного свого речника...

      — Можливо, ви надто загострюєте питання. Я, напевно, так далеко не пішов би. У міністра юстиції мало б бути певне місце для маневру в сфері надання певних роз'яснень, зокрема, й на предмет відповідності законів Конституції — я недарма кажу «РОЗ'ЯСНЕНЬ», а не «ТЛУМАЧЕНЬ». Оцю різницю треба дуже чітко встановити. Де межа повноважень міністра юстиції? Конституція говорить, що єдиним органом, який має юрисдикцію її тлумачити, є Конституційний Суд. Коли це робить міністр юстиції, виникає враження, що він та його відомство цю межу вже перейшли. І тоді постає питання про кредит довіри міністру і перевищення повноважень його відомством.

Про стандарти Європи і тарифи Черновецького

       Мін'юст, як бачимо зі слів одного з його колишніх керівників, — відомство особливе. Навряд чи проти цього заперечуватиме і теперішній його керманич Олександр Володимирович. Функція цього міністерства — «вписувати» колег у рамки Конституції, застерігати їх від суттєвих помилок. Чи справляється із цим Лавринович? Роман Зварич вже висловився з цього приводу — причому дуже толерантно. Не менш дипломатичну оцінку зусиллям Мін'юсту дала і Ханне Северінсен. Доповідачка ПАРЄ зазначила, що Мін'юст продукує закони, які суперечать стандартам Ради Європи. Сказане Северінсен в ефірі радіо «Свобода» 26 січня дуже обурило головного фігуранта розмови — Лавринович тут же почав вимагати спростувань і попереджати про можливі непорозуміння.

      «Публічні висловлювання, які не підтверджуються фактами, є не тільки неприпустимими, але й такими, що ображають не лише окремих посадових осіб України, але і державу в цілому», — зазначило Міністерство юстиції. А ще — закликало критичніше ставитися до джерел інформації, аби уникнути в майбутньому «непорозумінь між сторонами». «Враховуючи той факт, що уявлення про Україну Парламентська Асамблея Ради Європи формує, виходячи з ваших висновків, Міністерство юстиції України висловлює стурбованість щодо невідповідності ваших уявлень справжній ситуації в Україні», — йдеться у звернені Мін'юсту до Северінсен.

      Після такої суворої догани про Мін'юст писати доволі складно, і не лише місіонерам Ради Європи. Лишається хіба що повідомляти сухі факти — на кшталт того, що Мін'юст зареєстрував розпорядження про підняття тарифів на комунальні платежі у Києві (так про це заявляє чинний мер). Це означає, поквапився прокоментувати Леонід Черновецький, що Мін'юст не має жодних претензій до міської влади. А ще це означає те, що у киян більше немає підстав не платити за новими розцінками — досі це було чи не єдиним офіційним обгрунтуванням того, чому розпорядження Черновецького не вважається таким, що вступило в законну силу.

      Тепер все стало законним, тож захист від мера та його команди кияни шукатимуть деінде — тільки не в Мін'юсті. Однак столичні проблеми — це вже, що називається, дещо з іншої опери. А повертаючись до Мін'юсту, варто зазначити те, що у цього відомства (окрім здавання козирів правлячій коаліції та главі Кабміну Януковичу) ще вдосталь нерозв'язаних питань.

Про в'язнів, нотаріат та державних виконавців

      Про деякі з цих питань «УМ» продовжує говорити з Романом Зваричем.

      — Скажіть, що ви не встигли зробити на своїй посаді та передали у спадок наступнику? Скажімо, у вас були плани реорганізувати Департамент з виконання покарань...

      — Що стосується департаменту, нам вдалося інтегрувати його у систему нагляду та контролю за діяльністю цього відомства. Що не вдалося зробити? Встановити чітку лінію звітності Департаменту перед Міністерством юстиції. В цьому, відверто кажучи, полягала й наша вина — не були чітко сформовані ті рамки, в межах яких ми вимагали такої відповідальності. Зокрема, мене найбільше за все турбувала сфера прав і свобод ув'язнених, хоча саме цей момент не був пріоритетом номер один.     Я дуже багато часу присвятив тому, щоб розібратися, чим займається відомство і, зокрема, дослідити сферу виконання судових рішень. Мене просто шокували деякі цифри — я зрозумів, що загалом стан заборгованості по судових рішеннях становив приблизно 35-36 мільярдів гривень. Мали місце також 8 мільйонів виконавчих проваджень, які не були завершені. Я побачив, що ми стоїмо на межі колапсу, тим паче, що ці цифри зростали у геометричній прогресії, бо за рік перед тим заборгованість становила 24 мільярди гривень, а за наступні 12 місяців зросла майже на третину. Тобто я зрозумів, що це критична сфера, реформу якої обов'язково треба провести. Коли ми почали аналізувати причини такого стану, то зрозуміли, що виконавча служба просто мала подвійне підпорядкування як по горизонталі, так і по вертикалі. Тобто по вертикалі цей орган, як кожне управління юстиції, підпорядковане міністерству, а по горизонталі існувала можливість через державні адміністрації або управління МВС постійно впливати на рішення, котрі приймалися на місцевому рівні. Тоді нам вдалося переконати Верховну Раду провести реформу виконавчої служби, яка фактично зводилася до того, щоб відокремити службу від будь-якого горизонтального втручання в її діяльність — ми підвищили ступінь кримінальної відповідальності самих виконавців, але також і забезпечили їх певним імунітетом. Враховуючи все це, мене дуже здивувала позиція нинішнього міністра юстиції, який дуже швидко пролобіював у Верховній Радi відповідний законопроект, яким yсе раніше зроблене відмінив, і ми повернулися до старої системи. І це при тому, що за півроку діяльності служби в нових зреформованих умовах ми вперше побачили скорочення кількості відкритих виконавчих проваджень та скорочення заборгованості.

      — А ви мали з цього приводу дискусію з Лавриновичем?

      — Він вважав, що то була концептуальна помилка з мого боку, бо, на його думку, необхідно, щоб управління на місцях самі встановлювали нагляд за діяльністю служби, а моя позиція полягала в тому, що нагляд має здійснюватись все ж не на місцевому, а на центральному рівні. А, по-друге, однією з причин, якими керувався пан Лавринович, могло бути бажання провести кадрові зміни у службі, і в порядку її реорганізації поставити там своїх людей. Чому це робилося — зрозуміло, щоб можна було ними керувати у більш або менш гучних виконавчих провадженнях. І це було зроблено. Я спілкуюся зараз з людьми на місцях — вони дуже, звичайно, незадоволені таким станом.

      — А в чому ще полягає нова політика Мін'юсту?

      — Зараз я хотів би передусім подивитись, чи буде продовжуватись та політика, яку я започаткував — зокрема, по лінії реформування нотаріату. Бо до мене доходили чутки про те, що хабар для отримання нотаріального округу сягає 35 тисячі гривень. Я зрозумів, будучи міністром юстиції, наскільки потрібні нові підходи, які б дозволили встановити принципово іншу систему призначень на нотаріальних округах, щоб жоден чиновник жодного рівня не міг приймати вольове рішення з приводу призначення нотаріуса.