У червні 2004-го в Запоріжжі на конгресі Федерації волейболу України, який за стилістикою нагадував партійні з'їзди, Миколу Сидоренка поміняли на Володимира Туровського. Проте ситуація і сьогодні виглядає безпорадною. Пан Туровський — багаторічний функціонер у волейболі — нічого не зміг докорінно змінити вже на посаді президента ФВУ. Як існували у 2004-му проблеми з переходом гравців із команди в команду, питання щодо «чистоти» гри, так вони й залишилися. Офіційну звітність сучасного українського волейболу час від часу покращують юніорські збірні, але ж ці молоді гравці не мають перспектив у національному чемпіонаті...
Не бачать світлої перспективи й у регіонах, адже клуби живуть не за програмою розвитку на кілька років, а постійно вирішують тимчасові завдання, залежно від поточного фінансового становища.
На цьому тлі неординарними виглядають кроки, які останнім часом робить київська федерація волейболу. Візиткою її успішної роботи слід вважати відродження відомої чоловічої команди — київського «Локомотива».

Під час відкриття чемпіонату світу в Німеччині організатори пообіцяли, що це буде найсильніший подібний турнір в історії гандболу. Ніхто не сумнівався, що з розвинутою інфраструктурою господарям вдасться підготувати все на високому рівні в сенсі організації змагань. Так і сталося. Президент ІГФ Хассан Мустафа бадьоро відрапортував про економічні та організаційні аспекти ХХ чемпіонату: реалізовано 301 197 квитків із 334 280 можливих (90,1%) — аудиторія була таки вражаючою. Не дивно, що з такою підтримкою рідних стін «золото» здобула збірна Німеччини під керівництвом Гайнера Бранда, яка у фіналі переграла сенсаційних поляків (підопічних Богдана Венти сміливо можна назвати відкриттям першості, але на останній матч у них наче забракло сил).
Загалом щодо спортивних аспектів «мундіалю» виникло чимало питань. Відразу після фінального матчу кореспондент «УМ» зателефонував головному тренеру національної збірної України, олімпійському чемпіону Сергієві Кушнирюку, який дав чемпіонату світу свою відверту та професіональну характеристику. Нагадаємо, «синьо-жовті» посіли в Німеччині 14-те місце, чому в наставника є свої пояснення.

Президент Української федерації спортивної аеробіки та фітнесу (ФУСАФ) Тетяна Пасічна вже кілька десятиліть працює зі студентами на кафедрі фізвиховання київського Національного технічного університету «КПІ», але анітрохи не втомилася від своєї роботи.

У своєму останньому матчі на Кубку Першого каналу в Ізраїлі донецький «Шахтар» зміг обіграти «Хапоель» із Тель-Авіва з таким самим рахунком, що й московський ЦСКА. Проте чемпіон Росії зіграє у фіналі, тоді як донеччани змушені передчасно повернутися в Україну. Організатори не передбачили матчу за третє місце. Його «помаранчево-чорні» неофіційно «записали» собі, мотивуючи це тим, що набрали на очко більше, ніж друга команда іншої групи — київське «Динамо».

Чемпіон світу за версією WBO в суперсередній вазі Сергій Дзинзирук у квітні відстоюватиме свій титул. Перед початком вирішальної стадії підготовки до цього бою боксер позитивно підзарядився у рідних Броварах. Ефект психологічної підтримки було значно підсилено завдяки тому, що в місті-супутнику Києва Сергієві вдалося зібрати всіх своїх друзів, знайомих, однодумців та просто «людей боксу». У неділю в спорткомплексі училища олімпійського резерву завершився триденний турнір «Найсильніші боксери України» на призи Дзинзирука — цей захід став першим суттєвим кроком Сергієвого боксерського клубу.

Чому публіка не заповнила всі глядацькі місця навіть на матчі «Динамо» — «Спартак»? Навіть «наші люди», що становлять чверть населення Ізраїлю, залишили половину трибун стадіону «Блюмфельд» у Тель-Авіві вільними. Відповідь на це питання не сподобається апологетам створення якогось об'єднаного російсько-українського чемпіонату. Ностальгія за суперництвом у чемпіонаті СРСР зійшла нанівець і вже не є рушійною силою для такого ж запеклого змагання нових поколінь. Звичайно, спогади про «той» футбол залишаються, але це ніяк не зміцнить «бази» під ідеєю повернення в минуле. На полях Ізраїлю на поверхню спливли не політичні, а суто ігрові моменти, які й виявили всі болячки двох кращих українських клубів. Проблеми «Динамо» й «Шахтаря», взяті з осінньої частини сезону, залишаються актуальними й зараз.

Альтернатива московському Кубку Співдружності позавчора ввечері вдруге стартувала в Ізраїлі. «Кубок Першого каналу», який минулого року дебютував завдяки капіталам Романа Абрамовича, за своїм регламентом збирає чемпіонів Росії, України, Ізраілю та три команди «на смак» організаторів. Смак загалом виявився непоганим, адже п'ять із шести клубів («Шахтар», «Спартак», ЦСКА, «Маккабі» та «Хапоель») гратимуть у весняній частині Кубка УЄФА. А ось «шостий зайвий» — київське «Динамо» — не повинен був форсувати свою підготовку, на відміну від інших учасників, яким перші єврокубкові поєдинки потрібно грати вже за три тижні. Відповідно, у киян ще перед стартом ізраїльського комерційного турніру шанси на здобуття головного призу були меншими.

Вітчизняні стрільці не так популярні у журналістів, як представники інших, більш «розкручених» видів спорту. Хоча насправді майстри стрільби з пневматичної зброї і стендовики регулярно привозять нагороди з чемпіонатів світу, Європи тощо. Пригадаємо хоча б золоті медалі Миколи Мільчева й Олени Костевич на останніх двох Олімпіадах. І представники саме цього виду спорту ще минулого року здобули для країни перші (!) олімпійські ліцензії до Пекіну-2008. Тим цікавішим обіцяв бути зимовий національний чемпіонат iз кульової стрільби з пневматичної зброї, на якому зібралася наша снайперська еліта.

Вважається, що батьківщиною фігурного катання є Голландія, де в XIII-XIV столітті з'явилися перші залізні ковзани. До формування ж цього виду спорту причетні й британці, які описали перші обов'язкові фігури. Утім не всі знають, що успіх української школи фігурного катання було передбачено ще давнішою історією. Річ у тім, що на сьогодні найдавнішими ковзанами в історії людства вважають ті, що було знайдено на березі Південного Бугу. Щоправда, ті «праковзани» виготовляли з кінських копит, але все ж...
Одна з провідних шкіл фігурного катання в Україні — одеська. Тепер ніхто не пам'ятає, коли востаннє заливали лід у Палаці спорту Південної Пальміри. Але маленька тренувальна ковзанка «Крижинка» в Одесі ще працює. Там у фойє є стенд із портретами відомих усьому світові фігуристів та їхнiх тренерів — Галина Змієвська та Валентин Ніколаєв, Віктор Петренко, Оксана Баюл, В'ячеслав Загороднюк, Олена Грушина та Руслан Гончаров, Ірина Романова та Ігор Ярошенко, Оксана Грищук та Євген Платов, багато інших. Такою кількістю зірок може похвалитися не кожна держава, не кажучи вже про окрему спортивну школу.
На жаль, Одеса найближчим часом позбавлена можливості побачити своїх земляків на льоду — більше пощастило Києву, куди вихідці з берегів Чорного моря стабільно привозять свої професіональні шоу. На цей Новий рік у столиці як організатор льодової вистави дебютував В'ячеслав Загороднюк. Він подарував глядачам своє шоу Magic on Ice («Чари на льоду»). Зазвичай «одеська колонія», котра давно вже мешкає у США, в Україні перебуває лічені дні чи навіть години. Але Загороднюк заспокоїв кореспондента «УМ», зазначивши, що відтепер він перебуватиме на Батьківщині значно довше. Чим заінтригував перед інтерв'ю, яке відбулося наступного після шоу дня.