Цей гра­ніт­ний кар'єр, роз­та­шо­ва­ний у Кри­ни­чан­сь­ко­му ра­йо­ні на Дніп­ро­пет­ров­щи­ні, справ­ді ди­хає іс­то­рі­єю. Хоч і не та­кою дав­ньою, але й не ко­рот­кою як для гір­ни­чо­го під­п­ри­єм­с­т­ва. Ще 1914 ро­ком да­ту­єть­ся по­ча­ток йо­го роз­роб­ки, ко­ли сти­хій­но ста­ли ви­до­бу­ва­ти ка­мінь для ви­роб­ниц­т­ва бор­дю­рів та жо­рен для мли­нів. Піз­ні­ше ек­с­к­лю­зив­ний ка­мінь роз­би­ра­ли на зна­ме­ни­ті хра­ми й пам'ят­ни­ки ра­дян­сь­ких вождiв, а сьо­год­ні кар'єр — за­топ­ле­ний — мо­же хі­ба що мов­ч­ки зга­ду­ва­ти слав­ну ста­ро­ви­ну.

Імідж «крутого» політичного діяча в Україні модно доповнювати президентством у якій-небудь спортивній структурі. Дехто таким чином компенсує нульову політичну діяльність і незасвіченість у пресі, іншому просто тішить самолюбство заповітне «звання» президента — хай не країни, а всього лише федерації, пінг-понгу чи карате, зате як звучить! Окрім того, на спортивному головуванні часом можна заробити не лише політичні та моральні, а й цілком матеріальні дивіденди. І якщо для першого достатньо організувати чемпіонат із плювання в стелю та стати на чолі прихильників нового «виду спорту», то для другого такий дрібний масштаб «не прокотить» — треба «хапати» щось серйозніше.

У Кримському республіканському наркологічному диспансері зараз від хронічного алкоголізму стаціонарно лікують 132 пацієнтів. Це, звичайно, крапля у морі, адже офіційно на обліку перебувають 18 тисяч осіб, що зловживають спиртним. Проте «за кадром» їх значно більше. Загалом в Україні, за офіційною статистикою, майже мільйон — понад 900 тисяч — алкоголіків. 70 відсотків побутових травм і злочинів, так званої «битовухи», — результат саме п'яних рук. Градус не обходить увагою ні бомжів, ні владну еліту, яка просто вміє добре маскувати слабкість до «зеленого змія». Дехто, отямившись і знайшовши в собі сили, кодується у наркологів, після чого нібито настає повне протверезіння. Проте це тільки на перший погляд.

Президентський Указ — завжди конкретний документ, що чітко окреслює питання і вичерпно вказує спосіб їх вирішення. Саме під таким кутом зору я прочитав Указ Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 6 червня 2003 року «Про стан виконання Указу Президента України від 10 серпня 1998 року № 861 «Про створення Дунайського біосферного заповідника» та перспективи будівництва судноплавного шляху Дунай — Чорне море».

Організатори фестивалю політичної сатири «Гарячі припарки» на Тернопільщині впевнені, що наразі він є чи не єдиним такого роду в Україні (дійства на кшталт одеської «Гуморини» вони відносять до жанру так званого побутового гумору і називають «забамбурюванням народу»). Що ж, якщо зважати на те, де саме народився фестиваль два роки тому, то він — справді майже феноменальне явище. Пов'язано це з умовним, але досить чітким поділом Тернопільської області на райони більшої та меншої громадської і політичної активності в контексті як давніх, так і ще зовсім свіжих історичних подій. Лановеччина, батьківщина «Гарячих припарок», у зв'язку з цим вважається однозначно пасивною, як і весь північно-східний «кущ» регіону. Втім у «батька» фестивалю Василя Неручка, викладача місцевого профтехучилища і директора госпрозрахункового мистецько-спортивного клубу «Тризуб» (не плутати з відомою однойменною організацією. — Авт.), є дещо інша думка.

Не ба­чать особ­ли­вої ви­го­ди у за­мі­ні па­пе­ро­вих гри­вень на ме­та­ле­ві і біль­шість опе­ра­тив­но опи­та­них на­ми вчо­ра пе­ре­січ­них гро­ма­дян.

На прос­то­рах єв­ро­зо­ни но­мі­нал в один і два єв­ро іс­нує тіль­ки в мо­не­тах, як і в пер­с­пек­ти­ві дріб­ні грив­ні — в Ук­ра­ї­ні.

Від понеділка українські фінансові установи не отримують від Нацбанку одногривневі банкноти. Таким чином установа Сергія Тигіпка почала поступово виводити з обігу паперові гроші, щоб замінити їх на металеві. До речі, «папірці» номіналом 1 гривня зовсім не друкують із початку року, отож за рік-два вони повністю вийдуть із вжитку і перейдуть до колекцій нумізматів.

«Як ви човен назвете, так він вам і попливе», — цей відомий вислів з мультика про капітана Врунгеля якнайкраще відповідає сьогоднішній ситуації з втіленням ідей і слів на українських теренах. Ідей або українських національних, або ж царських, тоталітарних чи «невизначених». Відомо, що все в нашому світі починається з думки і слова, які матеріалізуються у світі речей і подій і, змінивши які, можна вплинути на хід подій довкола нас. Проте чи можна сподіватися, що простір, усе ще заблокований печаттю спадку вже неіснуючої держави (плетивом назв міст і сіл — Кіровоград, Дніпропетровськ, Леніно-Ульянове; «всеукраїнських» вулиць Карла Маркса, Будьонного чи Чекістів; заводів «Більшовик» чи імені 40-річчя Жовтня; свят 8 Березня і Дня народження Щербицького тощо), раптом сам собою наповниться ідеями свободи і поваги до людей? Адже ці безневинні знаки є ніби вікнами й дверцятами, відчиненими у світ, який вони символізують. Тобто у світ тоталітаризму.
Сьогодні ми хочемо змін на краще. Поле для таких змін у нашій країні майже неоране. Однак, як виявилося, орати його можливо. І засівати чимось гарним — також. Нещодавно народний депутат Олег Тягнибок проклав на цьому полі значну борозну — завдяки його депутатському запиту був ліквідований герб СРСР на фасаді будинку Федерації профспілок у центрі столиці, на майдані Незалежності. Сьогодні — наша розмова з Олегом Тягнибоком про можливості й перспективи таких змін.