Межа, за якою тенісист переходить із розряду просто сильних до когорти елітних, здається, не є аж таким неприступним бар'єром. Але наші тенісистки, поступово наближаючись до першої двадцятки найкращих у світі, поки що не можуть занести собі в актив значну кількість визначних перемог.

Cвого часу спорт втратив в Україні високу популярність, і сумні плоди цього ми продовжуємо збирати й понині. Суспільство міняє пріоритети, тож минулої п'ятниці й суботи замість відвідин міжнародного гімнастичного турніру в київському Палаці спорту більша частина молоді, «зарядившись» пивом, окупувала інший спортивний об'єкт неподалік. Але захід на НСК «Олімпійський» не мав жодного відношення до спорту - там гримів музичний фестиваль «Таврійські ігри». А ось бажаючих повболівати за сильних гімнастів з України, Росії, США й Канади назбиралося лише кілька сотень. До речі, серед таких небайдужих був і олімпійський чемпіон зі штовхання ядра Юрій Білоног.

Найстарший і найповажніший з чотирьох турнірів «Великого шолома» (заснований у 1877 році) потихеньку набирає ходу на трав’яних кортах Всеанглійського клубу лаун-тенісу й крокету. І з перших же днів нагадує про себе відома своїми дощами й туманами місцева погода, яка є такою ж доброю й старою традицією Уїмблдону, як полуниця з вершками для глядачів на трибунах і надії британців на успіх свого співвітчизника, які, втім, раз по раз розвіюються, наче той славнозвісний туман.

Два тижні тому жіноча збірна України з гандболу виборола путівку до фінальної частини чемпіонату світу, що в грудні відбудеться у Франції. Здавалося б, доволі пересічний факт як для бронзових призерок Олімпіади-2004 в Афінах, але ж за підсумками двоматчевого протистояння українки залишили за бортом світового форуму саму команду Данії, зігравши внічию в гостях 30:30 і вигравши вдома 28:24. Для триразових олімпійських чемпіонок ця поразка стала найболючішою за останні часи, бо скандинавки з 1990 року не пропустили жодного чемпіонату світу. Однією з героїнь поєдинків «плей-оф» стала досвідчена крайня нападаюча нашої команди Олена Радченко, яка розповіла кореспондентові «УМ» подробиці сенсаційної перемоги і загалом про своє життя у гандболі.

Минулих вихідних у столичному басейні ЦСКА відбулася знаменна подія. Усі кращі українські плавці зібралися в Києві для товариської зустрічі з суперниками з двох слов'янських країн — Чехії й Польщі. Чесно кажучи, ніяких глобальних завдань ніхто з учасників матчу не ставив — спортсмени хотіли провести зайвий старт, але водночас не надто напружуватися. Дружня атмосфера у 50-метровому армійському басейні цьому цілком сприяла.

Здобуття нашою країною права провести футбольний чемпіонат Європи 2012 року викликало подібне бажання й у представників інших видів спорту. Ще раніше заявку на жіночий форум Старого світу подали гандболісти, стоять у черзі на чоловічий євротурнір й баскетболісти, а тепер от ейфорія захопила й представників «королеви спорту». На прес-конференції на НСК «Олімпійський» про це заявив державний тренер і віце-президент ФЛАУ Валерій Александров. Причому, провести змагання планують саме на головній арені України, з будівництвом поблизу якої й досі намагається розв'язати проблеми футбольна федерація.

Минулих вихідних добігла кінця серія престижних турнірів «Маре нострум» — слідом за французьким Канном й іспанською Барселоною сильних плавців приймало Монако. Саме змагання в маленькому князівстві стали для представників України найбільш успішними.

У країнські шахісти здавна славилися своїми успіхами на міжнародній арені, але при цьому клубний рух у країні майже не був розвинений. Ліквідувати недолік узявся заснований два місяці тому шаховий клуб «Кі стоун» (з англійської — «Наріжний камінь»), який зголосився стати флагманом у цій справі, що підтвердив недавнім упевненим виграшем чемпіонату України в Алушті.

Коли у дитинстві я дивився телевізійні трансляції й захоплювався успіхами наших спортсменів, то не міг собі й уявити, що з героями репортажів можна запросто розмовляти, як із звичайними людьми. І журналісти, які брали інтерв’ю в атлетів, здавалися майже такими самими богами, як і ті, з ким вони спілкувалися. Але час, як відомо, виправляє ілюзії. Ставши журналістом, зрозумів, що не боги горщики ліплять, і середовище спортсменів та представників мас-медіа таке ж строкате, як і все в навколишньому світі.