Модні коди

Модні коди

Позавчора ввечері українська мода ввійшла в арсенал національного мистецтва. Простіше кажучи, в «Мистецькому арсеналі» відкрився 28–й Ukrainian Fashion Week. Завдяки тому, що час іноземних байєрів і фешн–спеціалістів коштує дорого, графік показів перших трьох днів складений практично ідеально — нікого зайвого.

Краса, «Арсенал» і весна

Краса, «Арсенал» і весна

Поки на тижні моди у Нью–Йорку дизайнери переконували модниць і індустрію, що наступний сезон пройде під знаком 70–х, у Києві оприлюднили графік UFW, який відбудеться з 16 по 21 березня. Стабільність Українського тижня моди, який навесні пройде 28–й раз, на думку багатьох дизайнерів, останнім часом нагадувала стагнацію. Як завжди, незадоволених було в мільйон разів більше за тих, хто може запропонувати щось путнє. Прочитавши телепатограми і коментарі на форумах та в соціальних мережах, голова оргкомітету UFW Ірина Данилевська:

Мовчання Медвідя

Мовчання Медвідя

У традиціях української культурної журналістики — згадувати письменника у зв’язку з датами. «УМ» традицій не порушує. В’ячеславу Медвідю, лауреату Шевченківської премії, автору романів «Льох», «Кров по соломі», «Таємне сватання», «Збирачі каміння», книжки культурно–філософських есеїв Pro domo sua тощо, виповнюється 60 років. У кожного справжнього письменника має бути містика в біографії. У В’ячеслава Медвідя, якого критики називають найгерметичнішим українським письменником, вона є: щілина в часі розміром в один день між фактичним днем народження і паспортним. Бо третя дитина в сім’ї військового Григорія Кириловича Медвідя та його дружини Ярини Гаврилівни народилася 22 лютого, а у свідоцтві про народження В’ячеслава записали — 23. Так 23–го і святкують усе життя. І ще одне паспортне розходження з дійсністю — прізвище. В архіві письменника зберігається військовий квиток його батька, де прізвище Медвідь закреслене і рукою воєнкома написано «Медведєв», сина теж записали Медведєвим, хоча старші сестри письменника записані по–старому, по–справжньому. Курйози, абсурд, знак? У літературі він — Медвідь, у паспорті — однофамілець російського президента. А може, і в того містична помилка в документі? У зв’язку з цією подвійністю автоматично згадується Сашко Ульяненко, якого Медвідь підтримав одним із перших,— у того в паспорті було записано Ульянов.

Доживемо до суботи

Доживемо до суботи

Це інтерв’ю ми записували 10 лютого, в день відкриття 61–го міжнародного Берлінського кінофестивалю. На запитання, чому він досі в Києві, а не на червоній доріжці БерлінПалас, кінопродюсер Олег Кохан, який виступив одним із п’яти співпродюсерів картини Олександра Міндадзе «В суботу» (Україна—Росія—Німеччина), сказав: «Червона доріжка — це важливо, але ми сподіваємося, що будемо на закритті на червоній доріжці».

Потреба «Трибу»

Потреба «Трибу»

На п’ять Шевченківських премій, які буквально завтра вже й проголосують члени Шевченківського комітету, в сухому підсумку, в короткому списку претендують 12 митців, серед них Павло Вольвач із книжкою «Триб», що має на обкладинці бурлюківського «Князя Святослава». Фактично він «прийшов» до Комітету не з однією книжкою, а з двома, бо в цю збірку помістилася й попередня — «Тривання подорожі», яка виходила в 2007 році у тернопільському видавництві «Богдан». А взагалі–то в неї помістилося минуле поета — все до краплі, плюс його останній досвід — ходінь, розмов, поїздок, думок, київського письменницько–журналістського життя. Є письменники, які міняють світогляд на кожному етапі свого життя, Павло Вольвач доточує новопрожиті вірші до попередніх, і в київському Вольвачі легко впізнається запорізький — його туга, нудьга, романтика індустріальних околиць, проблиски безпричинного щастя — від сонця, друзів, степу чи дощу.

Ліна Костенко: Хочеться часом чогось дуже хорошого. Хіба ні?

Ліна Костенко: Хочеться часом чогось дуже хорошого. Хіба ні?

Позавчора з порога увімкнула диск із віршами Ліни Костенко в авторському виконанні, і уявила, як у цей самий час 200, 300 чи 500 (хто встиг купити в перший день) київських квартир наповнює її молодий і хвилюючий голос. «Хочеться чуда і трішки вина». «Святвечір». «Пробачте, осінь, я вас не впущу». «Хтось є в мені, і я питаю: — Хто ти?». Усі технічні прибамбаси XXI сторіччя тільки для цього й вигадані «головастиками», щоб передати голос Поета, інтонації, вібрації, м’яке «р» і чітку українську «л», зітхання, в якому особистий спомин, і звук посмішки. Диск із голосом Ліни Костенко, її вірші «своїм голосом» — це поезія (космос), помножена на вдихи й видихи жінки (поета). Від цього з горла накочуються сентиментальні сльози, а дах багатоповерхівки відпливає вбік, оголюючи зоряне небо над головою. Як вона читає свої вірші! Мені й на презентації здалося, що з усіх присутніх і причетних до книжки й диску за презентаційним столом вона була наймолодшою. Горда і зухвала, бунтівна. Вік, обставини, сан, чин — не перетиснуть натуру, мудрість не переважить чесність.

PRO Ірванця

PRO Ірванця

У те, що Сашку Ірванцеві (хто знає письменника, той не сприйме це за фамільярність) 24 січня виповнюється 50 років — не віриться нікому, а надто тим, хто з ним приятелює, співпрацює чи стикається по роботі.

Незламна. Делікатна. Трудівниця

Незламна. Делікатна. Трудівниця

У понеділок у Будинку вчителя, останньому прихистку патріотичних романтиків, прощалися з літературознавцем Михайлиною Коцюбинською. Як стало видно в ці чотири дні після її смерті, не просто літературознавцем, громадською діячкою, шістдесятницею, прощалися з безстрашною душею і тихою совістю культури, чиє місце одразу по смерті оголилося і зяє особливою пусткою. Під звуки скрипки прощалися з Михайлиною Хомівною рівні їй друзі та сподвижники, ті, хто шанував її в книгах, виступах, лекціях, а також прийомна донька Тетяна та онука Катерина.

З писанками на бієнале

З писанками на бієнале

У понеділок стало відоме ім’я комісара національного павільйону України на 54–й Венеційській бієнале сучасного мистецтва (4 червня — 27 листопада 2011 року) — ним став фундатор і директор Інституту проблем сучасного мистецтва Академії мистецтв України Віктор Сидоренко. Для порівняння кілька дат: куратора бієнале–2011 Біче Курігер призначили в травні цього року, 29 червня Мінкульт Росії оголосив ім’я свого комісара, у серпні вірменські куратори вже працювали над концепцією національного павільйону, а 15 жовтня закінчився термін прийому заявок на бієнале. Тепер наші реалії: 23 грудня колегія Міністерства культури постановила призначити куратором Віктора Сидоренка, а 27–го міністр підписав наказ. У понеділок «УМ» зв’язалася з паном Віктором і дізналася, що організація, яка відповідатиме за наш павільйон, — називається Центр сучасного мистецтва М17, а співкураторами проекту будуть один із співзасновників М17 Руслан Тарабукін, куратор Центру Олексій Титаренко та старший науковий співробітник Інституту проблем сучасного мистецтва Олексій Рогодченко. А хто ж художник? Одеситка Оксана Мась із проектом «Друге відродження».

Книжки–скандали і книжки–цукерки

Книжки–скандали і книжки–цукерки

До хорошого швидко звикаєш, от і традиція влаштовувати святомиколаївські книжкові ярмарки в Києві прижилася: цього року у столиці перед Новим роком їх пройшло аж два — дитячий благодійний книжковий ярмарок в Українському домі (16—19 грудня) і «Медвін: Книжковий Миколай–2010» в експоцентрі «Спортивний» (23—25 грудня). На жаль, ужгородський «Книжковий Миколай» перестав бути традицією — в ентузіастів–організаторів закінчився ентузіазм. Грудневий медвінівський ярмарок об’єднався з всеукраїнським рейтингом «Книжка року», покупці орієнтувалися на наліпки на книжках–номінантах, письменники влаштували гала–автограф–сесію, а ввечері 24 грудня в актовому залі Інституту фізкультури підбили остаточні видавничі підсумки 2010 року. Похибка вибірки, як у соціології: скажімо в рейтингу не враховані зовсім свіжі новодруки, що вийшли у грудні, той же роман Ліни Костенко «Записки українського самашедшого», якого, за словами співробітниці стенду видавництва «А–Ба–Ба–Га–Ла–Ма–Га», у день церемонії «Книжки року» продали 1200 примірників. Ясна річ, наступного року це претендент №1 у номінації «Красне письменство». Утім у рейтингу «Книжка року–2010» «Берестечко» Ліни Костенко з ілюстраціями Сергія Якутовича, видане «Либіддю», посіло перше місце в «поетичній» підномінації. Узагалі у номінації «Красне письменство» лауреатські лаври здобули винятково книжки зіркових авторів: сучасна українська проза\есеїстика\драматургія — Оксана Забужко «Музей покинутих секретів» («Факт»), жанрова література — Марія Матіос «Вирвані сторінки з автобіографії» («Піраміда»), сучасна зарубіжна проза\есеїстика\драматургія — Салман Рушді «Флорентійська чарівниця» (Видавництво Жупанського). До речі, 17 грудня у львівському видавництві «Піраміда» двоє працівників Шевченківського РОВД м. Львова шукали письменницю Марію Матіос, мовляв, ветерани Другої світової війни звернулися з листом до міліції з проханням вилучити з продажу її «Вирвані сторінки з автобіографії», бо їх ображає порівняння київського пам’ятника перемоги (обеліск на площі Слави. — Авт.) із фалосом. Справу зам’яли, але в iнтернеті її активно відкоментували, а книжці від того скандалу тільки додалося піару. А з приємного — Галя і Леся Тельнюк між процедурою оголошення лауреатів виконали кілька вишуканих пісень на вірші Василя Стуса, Оксани Забужко і блюз на вірші Ліни Костенко.