Хліб і сало — українські, а думки — російські,
Вибачте, що пишу російською (лист перекладено українською. — Ред.). Я українка і непогано знаю рідну мову, навчалася в українській школі. Але доля закинула мене на Камчатку, і коли в 1970 році проводили перепис населення і я, заповнюючи анкету, заявила, що рідна мова в мене — українська, то отримала догану: «Що це за націоналізм?».
Восьме Чудо Світу
Що за кам’яними валами?
В «Україні молодій» за 1 вересня ц. р. було надруковано статтю Юлії Косинської «...і навіть пам’ятник... сарані», в якій вона висловлює своє захоплення неповторними пейзажами унікальної природи Люблінщини, яку вона спостерігала під час подорожі Розточанським заповідником Республіки Польща.
Критерiй — нацiональнi цiнностi
Мене обурив лист наукових співробітників київського художнього музею*. Як же глибоко сидить у їхніх душах дух московських плебеїв! Вони, та й депутати Київської міськради, не задумувались, що назва «російський» прибилася в 1934-36 рр. після сталінського Голодомору 1932-33 рр., коли на український народ наділи гамівну сорочку, коли за український правопис знищили цвіт української нації — це так утверджувала Росія свій «бренд» на Соловках.
Умiй слухати, дикторе
![Умiй слухати, дикторе](/img/content/i45/45926.jpg)
Видатному диктору, корифею Українського радіо, заслуженому артисту України Андрію Федоровичу Євенку 13 жовтня цього року виповнюється 100 років від дня народження. Близько п’яти десятиліть звучав в ефірі цей унікальний і неповторний за своїм тембром голос, привертаючи до себе мільйони слухачів як в Україні, так і далеко за її межами.
Править достойна змiна «регiоналiв»
Як повідомляє сайт «Обозреватель» із посиланням на видання «Гарна хата», відомі своєю проросійською громадянською позицією екс-«регіонали» з Луганська Володимир Струк та його тезка Медяник придбали за час війни на Донбасі елітне житло в Києві.
«Щоб не бачити такої наруги!»
Усі засоби масової інформації повинні кричати на увесь світ, що Україна і українська мова гинуть, що агресивна російська мова заполонила всю Україну. Майже всі великі міста — всуціль російськомовні, так само теле- та радіоканали, більшість депутатів виступають із трибуни Верховної Ради російською. Шановні, хто нас буде поважати у світі, якщо ми, українці, не хочемо розмовляти своєю рідною мовою?
Як ішов я дорогами Польщі...
Далекий 1963-й рік. Я — молодий радянський вояк. Місце служби — конюшні маршала Паулюса, на самому сході Польщі. Їдемо солдати, офіцери, словом, радянські війська, до міста Легніца, там базувалося командування радянських військ, які квартирували в Польщі. Ясна річ, ми солдати молоді, як кажуть, нам море по коліна. Дарма, що їдемо через Польщу.